Віталій Тарасюк

Віталій Тарасюк

журналіст, репортер з Млинова

Гинуть воїни – залишаються вдови і діти: як живуть без батька Ірина і Майя Галаси з Млинова? (ВІДЕО)

13.04.2018 19:31   Джерело: RvNews
Автор : Віталій Тарасюк

8 серпня 2015 року на три дні Млинів був закутаний у чорну хустину жалоби за загиблим біля селища Зайцево на Донбасі млинівчанином Романом Галасом. Громада райцентру  застигла на колінах у скорботі, віддаючи останню шану герою, труну з тілом якого відправляли  на батьківщину – у Сокаль на Львівщину. Сльози, щемливі слова,  печальні миті прощання. Хтозна, кому в ці миті було найважче: мамі, яка втратила свою кровинку; батькові, якому смерть сина обірвала продовжувача роду; сестрі, яка втратила найдорожчого братика чи дружині, у якої в одну мить згасла надія на родинне щастя.

Чи не найскладніший життєвий іспит скорботного серпня 2015 року склала донька героя Майя Галас – тоді 13-річна школярка за одну трагічну мить війни втратила тата і набула статусу напівсироти.

За три з лишком роки після тих печальних подій у житті Галасів відбулося чимало подій, які засвідчують їх родинну велич, водночас зачасти констатують безликість та холодну байдужість тих, хто за своїм службовим обов’язком  мав би перебувати на вістрі запитів сімей, які при захисті України втратили своїх синів, братів, чоловіків і т.д.  Скільки тернистих стежин довелося протоптати вдові, аби відстояти честь і гідність загиблого чоловіка-офіцера! І мужній млинівчанці вдалося здолати частокіл чиновницьких перепон і цілий легіон опонентів на посадах із відповідними  повноваженнями і званнями. Хіба їм зрозуміти відчай  жінки, у якої із серця війна вирвала надію і любов?

Водночас у вдовиних пошуках істини, зачасти обтяжена життєвими турботами, Ірина Миколаївна контактувала з багатьма людьми, які її клопоти сприйняли як свої. Про них наша землячка неодноразово згадувала в пресі. А її слушні і важливі пропозиції були взяті до уваги на парламентських слуханнях 19 жовтня 2016 року «Державні гарантії соціального захисту учасників антитерористичної операції, Революції гідності та членів їхніх родин: стан і перспективи». Зокрема, з низки клопотів вона виокремила два:  оформлення документів та ставлення соціуму до родин загиблих. Млинівчанка запропонувала: борони, Боже, але в разі, коли родина довідується про загибель сина, брата, батька чи чоловіка, за сім’єю має бути закріплена відповідальна особа з військкомату чи органів соціального захисту, яка має забезпечити супровід численних документальних справ, надати юридичну, психологічну та іншу допомогу, адже родичі в розпачі, пригнічені і  їм, як кажуть, не до того. Пропозиції пані Ірини вистраждані на власному досвіді, тому їх соціальну  вагомість відзначила головуюча на парламентських слуханнях перший заступник Голови Верховної Ради України Ірина Геращенко.

Відео: https://www.youtube.com/watch?v=xOp3d2_eVxA

Узагалі на долю вдови звалилося стільки непередбачених життєвим розкладом справ, що диву даєшся. Однак на тих крутозламах вона вміло визначала пріоритетні: догляд за мамою – інвалідом I групи, виховання донечки Майї, освітянські будні, пам’ять про чоловіка, підтримка родини. На жаль, не завжди їй вдається, так би мовити,  опертися на плече влади. Скажімо, торік у грудні  за підтримки начальника управління праці і соціального захисту населення райдержадміністрації  Ігоря Римара у районному територіальному центрі виділили доглядальницю, яка у визначені дні й години тижня надавала допомогу прикутій до ліжка мамі Ірини Миколаївни. Однак у зв’язку з утворенням об’єднаної територіальної громади і відповідними організаційними перетрубаціями, посаду доглядальниці скоротили.  Віриться, що з часом усе стане на свої місця, а в територіальному центрі визначаться з пріоритетами і вдові таки зможуть реально допомогти.

null
Після виступу в парламенті. Фото з родинного альбому

Як найдорожчі сімейні реліквії Галаси зберігають нагороди чоловіка і батька, зокрема відзнаку «За службу державі», до якої Романа Галаса посмертно представили побратими з Ужгорода. А ще  в родинній бібліотеці на почесному місці книга пам’яті загиблих бійців АТО Львівщини  «Вони воювали за Україну», де 64-а  сторінка присвячена  коханому чоловіку і любому татусеві. Звісно, від таких видань віє смутком, адже на його сторінках увічнені майже дві з половиною сотні лицарів – цвіту української нації, який склав голови при захисті України на Донбасі. З іншого боку, такі книги утверджують  незламний дух кращих синів Вітчизни, засівають наші будні променями світлої пам’яті про них. А де пульсує пам’ять, там завжди нуртує надія…

Хто заквітчає трояндами 17-річчя Майї Галас?

А донечка загиблого офіцера – вже одинадцятикласниця! І як би мама, бабусі, дідусь, вся рідня, педагоги, друзі, однокласники не намагалися гоїти душевну рану сироті, із її запасників пам’яті ніколи не вивітряться щемливі спомини про роки, місяці, дні і миті в безмежжі світу татової любові і щирості, мудрості та інтелекту.

null
Ще задовго до війни

Один із найприємніших спогадів  Майї – як із татом у 7-8 класах штудіювали географію. Тато – географ з університетською освітою, – жартома намагався вибудовувати перед донькою освітні перепони, ставлячи перед нею найскладніші випробування. Однак її світла голова з честю розв’язала усі татусеві головоломки, за що заслужила заохочення від професійного географа:

– Ти, доню, далеко підеш!

А коли Роман Галас вже перебував у зоні проведення АТО, то донька неодноразово йому  телефонувала. Звісно, тато в межах дозволеного розповідав про фронтові будні і побратимів. Щоправда, інколи Майя експлуатувала його знання французької мови, якою той володів бездоганно: у телефонному режимі разом із ним перекладала тексти з мови Бальзака і Стендаля. Мабуть, офіцеру, як і кожному татусеві, були приємні такі миті спілкування.

 А 14 червня 2015 року тато востаннє переймався днем народження Майї. Знову ж у телефонному режимі разом із дружиною і тещею вивідували у доньки про подарунок, який би вона хотіла одержати. Дізнавшись, що хоче придбати фотоапарата, невідкладно переслав дружині гроші. Нині той дарунок – свідок останньої татової відданості своєму єдиному улюбленому сонечку. 

null
Майя Галас. Фото з родинного альбому

А ще тато на війні мріяв про випускний шкільний вечір доньки. І в своїй батьківській уяві, так би мовити, прокручував епізоди майбутньої урочистості. Зокрема, себе бачив у синьому костюмі. Чого саме такий колір припав до душі? – сьогодні ні дружина, ні Майя не можуть пояснити. Та й, мабуть, не варто перейматися тим тлумаченням, адже чоловіку просто миттєво могло щось запасти в душу, на підставі чого він моделював епізоди майбутнього – без війни, вибухів і бойових втрат.

А 17-річчя своєї кровинки, яке випадало напередодні випускного вечора і до якого залишалося три роки, збирався заквітчати 17-ма трояндами. На жаль, не судилося, бо отой розвій мрій і бажань поховали осколки від гранати 8 серпня 2015 року.

Нині актуальними стають твердження Романа Галаса про те, що сімейне щастя дочки залежить від того, наскільки її любить тато. Мабуть, у зміст цього міркування він вкладав широку палітру  батьківського благословення, яке надсилав на свою кровинку. Може із піднебесся його опіка захистить її на життєвих стежинах і наворожить щасливу долю. Якщо  доля залежатиме і від величі татової любові, то неодмінно буде світлою, щасливою і многолітньою.

Після одинадцятирічки  Майя Галас мріє опанувати професію фахівця готельно-ресторанного бізнесу. Ймовірно здобуватиме освіту у столиці України. Мабуть, нелегкі випробування чекають дитину, однак окрилюватиме її пам’ять про тата-героя. Та й світ не без добрих людей…


Хочете повідомити нам свою новину? Пишіть на електронну адресу [email protected] Слідкуйте за нашими новинами в Твіттер і долучайтеся до нашої групи і сторінки у Фейсбук.
Джерело: RvNews   1171