Ранньою весною ці  вперті бійці можуть годинами бити один одного крильми, штурхати в боки та загрозливо вигинати шиї, намагаючись злякати суперника – на вигоні надійшов час гусячих боїв. Відступати не хоче жоден гусак, адже за поєдинком уважно стежать і підбадьорюють гелготом дві-три улюблених гусочки. Тут уже хочеш не хочеш, а битимешся до кінця. Кому потрібен слабосилий гусак? Хіба господині на печеню?

Школу гусячих пастушків довелося пройти багатьом, хто народився і виріс у селі. Як тільки розпочиналися літні канікули в школі, малеча, взявши в торбину щось поїсти, поспішала на вигін до річки, де  паслася гусяча громада.

Фото з мережі Інтернет

Пасти гусей – робота неважка, лише пантруй, щоб табун не забрів у шкоду. А гуртом це робити й взагалі легко. Чий табун першим попрямував до городів, той і біжить завертати. А якщо вожак гусячої компанії клопочеться про свою сім’ю і не “зирить” у шкоду, то можна було цілий день програтися і ні разу за день не бігати за своїм табунцем.

До того ж, гуси досить швидко звикають до того місця, де їх годують. Тож, щоб зайвий раз не переходити вбрід річку, наша дитяча компанія організувала одного разу таке: в один і той же час, у надвечір’ї стали сипати трохи зерна на дорозі, яка вела додому й підганяли туди гусяче стадо. Через два-три дні гуси вже самі приходили на місце підгодівлі. Та вже незабаром вони прямували до зазначеного місця, зовсім не чекаючи вечірнього часу. І не знайшовши на місці поживи, гусаки вели свої табунці на людські городи. А винахідливі дітлахи-пастушки отримували від їхніх господарів на горіхи. Перепадало й від батьків.

Фото з мережі Інтернет

Варто наголосити, що серед гусей панує своєрідна ієрархія. З невідомої людям причини вони, буває, починають люто ненавидіти когось зі “своїх”. От і у нашому табунці дорослі гуси раптом почали немилосердно клювати двох гусенят: звідусіль їх проганяли, били, а вони без опору корилися, лише присідали і опускали крила. Справа дійшла до того, що на їхніх шиях утворилися суцільні криваві рани. Щоб урятувати малечу від загибелі, довелося їх ізолювати.

Гусенята, щоправда й справді виявились незвичайними: спочатку тихо сиділи і “зализували” свої рани, а згодом, віднайшовши у загорожі дірку, почали вчащати на город, де ріс мак. Наївшись молодих макових листочків, гусенята починали голосно пищати, бігали, а коли збудження проходило, мирно засинали. Проте після відпочинку знову влаштовували похід «за кайфом».

Щоб відучити птахів від цієї напасті, довелося брати малечу з собою, куди б ми з сестрою не йшли. І незабаром від них не можна було вже відчепитися: вони ходили з нами і в магазин, і в школу, терпляче очікуючи поблизу. А часом, не дочекавшись, коли двері були відчинені, навіть заходили до класу. Отоді вже було сміху!

Шкільна наука гусенят

Недарма кажуть, що гуси – істоти розумні. Згадаймо хоча б розмову героя оповідання Івана Франка “Грицева шкільна наука” з гусьми після повернення на пасовище після навчання у школі: гусак в одній хвилі перейняв і повторив ту мудрість “А-баба-галамага”, що коштувала самому Грицеві року науки. Взагалі гуси є досить популярними літературними персонажами. Без гусака важко уявити собі Паніковського із “Золотого теляти” Ільфа та Петрова, який краще за всіх знав, що таке гусяче крильце та ніжка. Завдяки цьому чудовому птаху й здійснив свою незвичайну подорож казковий Нільс. А ще, як свідчать історичні джерела, “вічне місто” Рим врятували від завоювання ворогами саме гуси, розбудивши своїм голосним ґелґотінням охорону.

Фото з мережі Інтернет

Гуси і вола з ніг звалять, якщо їх багато

Ці птахи й справді дуже чутливі до найменшого шурхоту, чують інколи навіть краще, ніж собаки, так що жоден злодій мимо них не пройде. Тож користь із них неабияка. Гуси у дворі – це не лише три-чотири кілограми смачного м’яса, кілограм пір’я, а ще й хороші сторожі. І в цьому довелося переконатися не лише римським історикам.

Якось то в одного, то в іншого господаря з нашого села  стали зникати кролі. Селяни розповідали одне одному про пропажу, говорили про “рукатого”, якого ніхто не може спіймати. А зникали кролі з тих обійсть, де не тримали собак. Однієї темної днини, десь годині о третій, коли сон зазвичай найміцніший, на нашому подвір’ї здійнявся страшний гусячий ґелґіт. Батько зірвався із ліжка, стрімголов вибіг на вулицю і застав біля кролячої клітки у хліві ошелешеного незнайомця, з усіх сторін оточеного гусьми, які витягнувши шиї голосно шипіли та ґелґотали. Отак, завдяки гусячій чутливості, й кролі були врятовані, і злодій покараний. Недарма народне прислів’я говорить: “І гуси вола з ніг звалять, якщо їх багато”.

Гуси купаються – чекай дощу

Якщо хтось вирішив завести в себе на подвір’ї гусей, то куповану птицю повинен ловити сам покупець, а не продавець, щоб водилася. А коли навесні дикі гуси повертаються із вирію, то хто їх побачить, має взяти в руки солому й підкинути її тричі вгору, вимовляючи при цьому: “Гуси, гуси! Нате вам на гніздо, а нам на здоров’ячко!”. Солому цю потім треба зібрати і покласти під свійських гусей - на кожне яйце по соломинці: тоді гуска виведе стільки пташенят, на скількох яйцях вона підсипана, не буде жодного бовтуна. Коли виведуться маленькі гусенята, їм припалюють страсною свічкою пушок на голівках, “щоб шуліка не хватав”. А коли ви хочете прискорити відгодівлю гусей, то варто знати, що найкращий у них апетит рано вранці та вночі, отож залишайте їжу і світло в пташнику, і результат не забариться.

Спостерігаючи за гусьми, можна передбачати погоду: гуси купаються – чекай дощу, піднімають лапи – бути морозам, летять навесні високо – буде багато води, низько – мало, а коли восени вони рано  відлітають у вирій, знай, зима не за горами.