У Рівному на ринку Дикого працює підприємець Денис Мінаков. Він переселенець з Донеччини, з м. Шахтарськ. Наша зустріч була випадкова, проте чоловік комунікабельний, у доброму гуморі й радо погодився на інтерв’ю, тож скоро ми розшукали на ринку затишне місце й розпочали розмову.

- Денисе, як давно ви живете в Рівному?

- Вже два роки.

- А приїхали звідки?

- З Донецької області, місто Шахтарськ. Це в 65 км від Донецька.

- З ким приїхали?

- З сім’єю. Як переїздили, нас було троє – я, дружина і дев’ятирічна дочка.

- Вас виштовхнула з рідних насиджених місць ця війна?

- Так.

- Як ви жили на Донеччині? Чим займалися?

- У нас був бізнес. Роздрібна торгівля. Починали з ринку, згодом більш серйозно стали займатися. Чотири магазини було в нас на ринку, вісім осіб працівників, хотіли відкрити ще один новий бізнес, але не встигли. Почалися воєнні дії, перестрілки по ночах. Це був початок червня 2014-го. Ми спершу думали, що це швидко завершиться. Взяли необхідні речі на короткий період і вирішили поїхати на море в Одесу. Але просиділи в Одесі три місяці й зрозуміли, що нічого не дочекаємося. Скоро нам повідомили, що в один наш магазин залетіла бомба, а другий геть розікрали мародери. Тоді був повний хаос, всі виїздили, проводилася масова евакуація. Скоро Шахтарськ став схожим на примару. Здається, що інші міста так не постраждали, як це. Тому нам нічого не залишалося, як їздити по країні. Їздили ми, поки ще мали якийсь для цього ресурс. Два магазини, які ще в Шахтарську залишилися, працювали – вдень було можна працювати до настання комендантського часу. Родина там у нас залишилася, дідусі з бабусями. А ми каталися по Україні, все ще сподіваючись на повернення додому. З півроку прожили в Кам’янці-Подільському. Стали там торгувати. Потім рушили знову в Шахтарськ, побули місяць, але як побачили, яка там повна розруха і які порядки, то вирішили, що марно на щось сподіватися – треба виїздити остаточно. Тоді вже й стали свідомо їздити в пошуках міста, де б уже зупинитися, щоб жити.

- Які міста обирали, як потенційні?

- Як не дивно, але чомусь Бердичів обрали для проби. Коломию чомусь обрали. Нам в Одесі казали, що це дуже красиве місто. Багато інших міст об’ї здили. От в Умані були. Там неймовірно красивий екзотичний парк, але саме місто страшне. По три дні ми проживали в готелях, переїжджаючи з міста до міста. Дуже цими митарствами стомилися. Вже, пам’ятаю, з Коломиї прямували в столицю й дорогою вирішили зупинитися в Рівному перепочити, бо дівчата мої стомилися й зажадали перепочинку. Адже цілий місяць ми вже каталися по різних містах. Дев’ятирічна дочка у нас. Зняли номер в готелі й вирішили трохи ознайомитися з містом. Побули у Рівному три дні й місто нам сподобалося. Тож ми вирішили зняти житло на місяць. Так і залишилися. Вже  живемо у Рівному два роки. Житло згодом зняли на довший період. Згодом поміняли на краще в центрі. Тепер – ще на краще знову на Дубенській. Півроку тому в Рівному в нас народилася ще одна дочка.

- То ви вже тут вкоренилися?

- Так, намагаємося вкоренитися.

- Ви багато їздили по різних містах України. Скажіть будь-ласка, що привабило вас у Рівному? Чому ви обрали для проживання це місто? Адже є мабуть міста кращі.

- Ви знаєте, кожне місто має якусь свою душу, особливу ауру. Заїжджаєш в одне місто – там суєта, метушня, неспокій. Є міста дуже брудні й незручні для життя.  А Рівне нам сподобалося тим, що це спокійне, тихе місто, дуже компактне і зелене. Нам дуже воно по душі. Машину свою в гараж поставили, бо тут добре транспорт ходить – і автобуси, й таксі транспортні, тролейбуси. Дуже зручно, без проблем скрізь можна доїхати.

- Як же ви опинилися на ринку Дикого?

Зайшли на цей ринок – Торговий Центр-Д – випадково, поцікавилися орендою й дізналися, що є місце вільне, оренда недорога, тож рішення прийняли, документи оформили і стали працювати. Я поїхав познайомився з місцевими виробниками, домовився з ними і працюю.

Фото Людмили Марчук

- Що саме продаєте?

- Панчішно-шкарпеткова продукція у нас – шкарпетки, колготи, білизна. Таке було в нас і в Шахтарську. Ми цю продукцію добре знаємо, тож вирішили й тут продавати. Найняв двох дівчат продавчинь і працюємо.

- Страшних бандерівців тут не зустріли?

- (Денис сміється) Ні. Були ми і у Львові, й скрізь по західній Україні їздили. Так, відчутно, що люди реагують на нашу російську мову, але ніхто нас не ображав, не кричав, не намагався принизити.

- Як ваша дружина і дочка – прижилися вад же тут, звикли?

- Добре їм. Дочка ходить в школу, окрім української ще російську та польську вивчає факультативно.

- От хто вас навчить української, так це ваші діти. Ще хотілося б запитати: якийсь контраст ви відчули щодо самих людей між тим, що було в на Донеччині й Рівним?

- Тут люди більш спокійні, врівноважені. Нема такої суєти. Не такий швидкий ритм життя. Цей спокій нам подобається.

- Як ви ладите з владою, як вирішуєте різні адміністративні та житлові питання? Ніхто вас не ображає?

- Ми, як переселенці, одержуємо всі відповідні виплати. А так ми нікуди не ліземо й не світимось. А тут на ринку з директором питання вирішуємо без проблем. Ви знаєте, нам є з чим порівнювати: є такі директори, що в кабінет так просто не зайдеш. Не знаєш, як під’їхати до нього, щоб з тобою взагалі став розмовляти. А тут без питань – заходиш, говориш і вирішуєш всі питання. З приводу цін взагалі й ціни за місце на ринку, то коли підприємці стогнуть, що це дорого, то я кажу їм: «Ви ще не бачили, скільки платять й не знаєте, що таке дорого. В Кам’янці за манюсінький ларьочок, де місце непрохідне – 2 тисячі. Тут, у Рівному, всі ціни для дрібної й оптової торгівлі прийнятні. Потроху щось заробляємо. І скажу вам, що цей ринок не схожий на той, який має щезнути. Ось тільки сонечко пригріло, то народ валом пішов. І це тішить. Транспортна розв’язка тут хороша.

- Як проводите дозвілля?

- В місті Рівне дуже багато всього цікавого. Тут ми ходимо в театри, дуже багато парків, зоопарк. Не кожне місто може похвалитися такою кількістю парків. Дитину свою питаю: що тобі більше подобається Рівне чи Одеса? Каже, що Рівне. Тут просто затишно. Почуваєшся в місті, як у своєму домі.

- Хіба Кам’янець не кращий?

- Кам’янець – розкішне місто, гарні міста – Львів, Тернопіль, Хмельницький, але для життя й відпочинку все ж Рівне найкраще. Взагалі Україна західна вразила нас старовиною. Україна – неймовірна країна.

- Спілкуєтеся з родичами на Донеччині?

- Наші друзі в Києві, приїздять для нас у гості, а в Донеччині батьки. У них вже вік такий, що амбіцій нема. Не змогли виїхати через те, що є ще й у них старі батьки і їх треба доглядати.

- Тяжко їм? Нарікають на життя?

- Ні. Вони в мене такі, що навіть коли тяжко, то не скаржаться.

- Тема політики чи війни в ваших розмовах присутня?

- Ні. Вони думають в рамках свого телевізора. Тому на цю тему в нас табу, а так спілкуємося на родинні теми й намагаємося їх підтримувати.

- Багато таких молодих людей, як ви за кордон виїздять… Як ви? Не думаєте?

- Ми живемо тут і нам тут добре. Будемо жити, ростити дітей, а там життя покаже.

- Успіху Вам і спасибі за розмову.