Зізнаюся чесно, йдучи пізно увечері, а саме о 19.30 додому до Парфенюків, я трохи побоювалася. По-перше, у мене було заплановане інтерв’ю з маленьким хлопчиком, якому виповнилося лише чотири роки. По-друге, ця дитина рекордсмен зі знання емблем автомобілів (небагато-немало – Михайликом було ідентифіковано 235 автомобільних марки за 15 хвилин часу!), а це не зовсім моя тема. І по-третє – ми з ним абсолютно незнайомі. Мене ще на порозі могло очікувати фіаско… Однак мене зустріла усміхнена, зовсім не стомлена, надзвичайно комунікабельна, добра та вражаюче інтелектуальна дитина – Михайло Парфенюк.

- А я бачила твій кольоровий садок, – сказала я, знімаючи пальто у коридорі.

– А, – кивнув Михайлик, – то стіни такі розфарбовані…

- Непогано хтось розмалював. Не ти випадково?

– Ні, – засміявся він. – Вони ж високі!

Через кілька хвилин ми вже сиділи у Михайликовій кімнаті, шукали на моєму телефоні опцію «Режим польоту», щоби вимкнути його, аби ніхто нам не заважав, і я показувала хлопчику, як диктофон на тому ж телефоні «малює» наші голоси.

 Михайлик Парфенюк. Фото Олени Медведєвої

- Тобі як більше подобається: коли на тебе кажуть Міша чи Михайлик?

– Міша.

– Домовилися, я теж намагатимуся тебе так кликати. У мене в сумці є для тебе подарунки… Ось брелок зі слоником до твоєї майбутньої машини.

– У мене буде «Dodge Viper».

– Нехай так і буде. А яка вона?

– Зі змією.

Одна з улюблених машин Михайлика

Гаразд. Слоник великий, то і машина має бути великою.

– Так. У мене буде позашляховик. І діти казатимуть: «Хто ж то їздить на «Dodge Viper»? А їм батьки відповідатимуть: «То дядько Михайлик!»

- Так тому і бути, дядечко Міша! Я взяла з собою ще і фотоапарат.  Можна тебе сфотографувати?

– Потім.

– А що ми зробимо зараз?

– Пограємося.

– Я не проти. А в яку гру?

– У «Козацьке лото».

– Без проблем… Тільки я в дитинстві у таку гру не грала. Ти мені розкажеш про умови?

– Тут є дерев’яні бочечки із цифрами. І таблиці з цифрами. Гравець має витягувати із мішечка одна за одною бочечки і ставити їх на ті цифри, які розташовані на картці. Будь-де ставити не можна!

(Якщо ви, шановні читачі, щойно подумали, що це я «забулася» і переповіла вам умови гри дорослою літературною мовою, то ви вельми помилися! Саме так розмовляє мій чотирьохрічний респондент! Здивовані? Я теж. І це тільки початок).

Першу бочечку я витягнула під номером 13. Не до добра? Але такий номер має Михайликова група в дитячому садку «Пізнайко» міста Рівного… Окрім дитячого журналу, таку назву має і поштовий конверт – поінформував мене маленький співрозмовник.  Як виявилося під час гри, то був Мішин вечір, бо йому таланило і таланило. Але під кінець гри наш рахунок вирівнявся, прийшла нічия і зазвучали (нами заспівані) фанфари!

Михайлик, окрім емблем автомобілів, ще полюбляє і цифри. 77 йому подобається найбільше! Він навіть знає, як вони звучать англійською, вміє їх додавати, віднімати. У свої 4-ри роки хлопчик знає таблицю множення до 6-ти. І вивчив її… тримаючи у руках пісочне печиво з таблицею множення!

– А коли ти почав говорити? – поцікавилася я.

– Коли у мене закінчилися усі місяці. У рік. А коли мені куплять велосипед чотирьохколісний (саме так він і вимовив) з двома боковими маленькими колесиками, то я буду кататися у парку, де відпочивають усі люди.

– А парк у Рівному?

– Так, він розташований на вулиці Чорновола.

– А ти на каруселях катався?

– Так, у парку на Степана Бандери, як їхати до хресної Ані і хресного Діми.

– А які ти каруселі любиш?

– Великі, середні, маленькі – ті, які швидко крутяться.

– А тобі більше подобаються літери чи цифри?

– Літери.

–  Чому?

– Бо їх можна швидко вивчити і можна швидко читати. А ще з ними можна гратися. Як з цим світловідбивачем (одягає браслет на руку). Мені його в поліції подарували. Я там був на екскурсії з тіткою Іванкою і дядьком Віктором.

–  І ти знайомився з поліцейськими?

– Так.

- І не боявся їх?

– Ні. А ще ми їздили патрулювати вулиці міста. Я сидів на задньому сидінні машини.

- А яка була марка поліцейської машини, в якій ти їздив?

– «Toyota».

– А якого кольору?

– Білого.

– І коли це було?

– Вдень. Близько першої години. І ми розвозили наліпки.

– Що то були за наліпки?

– «Надійний водій», «Водій Offline».

Мама Ярослава: – На диво, ми зустріли водія, котрий з’їхав на узбіччя, щоб розмовляти по телефону.

– Михайлику, а ти вмієш швидко відповідати на короткі запитання?

– Так.

– А чи не хотів би ти пограти зараз у цю гру «Запитання-відповіді»?

– Хотів би.

– Отже, розпочинаємо. На твою думку, з якою швидкістю стоїть довгий чорний лімузин?

– Нуль кілометрів.

– А на що тобі схожа автомобільна марка «Аudi»?

– На чотири кілечка, або на чотири бублики.

– А марка «Мercedes»?

– На одного кружечка і трикутничка.

– А  «Jaguar»?

– На кота! (сміється).

– Якби це тільки почув ягуар! Він би тобі показав кота!

Мама Ярослава: - Просто ми так асоціативно вчили. (І тут Михайлик вимовляє це слово англійською).

– Яка марка автомобіля тобі подобається найбільше?

– «Chevrolet Corvette»… І «Dodge Viper».

– Чому?

– Бо у неї двоє дверей і це sport car.

– Спортивні машини тобі подобаються… А коли йдеш вулицею, звертаєш увагу на номерні знаки?

– Так.

– На що вони тобі схожі?

– На цифри і букви з правого і лівого краю.

– Якби ти зараз міг творити автомобілі, яку б машину ти змайстрував?

– «Renault Traffic»

– Чому?

– Бо…

– Бо?

– Бо… (сміємося обоє). Створив би класичну. Бо вона класна!

– А якби марки машин можна було назвати іменами тварин, птахів, комах, дерев. Як би ти назвав «Іnfiniti»?

– Сани. Санчата.

– А «Lexus» тобі на кого схожий?

- На англійську букву L.

– А «Renault» на що подібне?

– На ромб. Або на фуру.

– А «Тоyota»?

– «Тоyota» мені схожа на рака!!!

– Чи знаєш країни, де виготовляють машини?

– От «Краза» виготовляють в Україні!

– Мультфільм «Тачки» бачив?

– Навіть «Тачки – 3» дивився.

– А якою мовою був озвучений цей мультфільм?

– (Здивовано) Українською.

– Тобі коли-небудь снилися машини?

– Так.

– А як це було?

– Вони були живі і розмовляли зі мною. І спілкувалися ми. І вони розказували про те, як я їздив на слонячій машині.

– Ти не пробував складати казкові історії, у яких головні герої машини?

– Ні. Ні... Ні…

– А чи подобається тобі малювати машини?

– Так. Так! Так!

– А розфарбовувати?

– Звичайно!

– Чи знаєш ти щось про електромобілі?

– У поліції я заряджав дорослий електромобіль, допомагав вмикати шнур у розетку, щоб мобіль зарядився. 7-8 годин заряджається. І цієї зарядки вистачає на 309 км. Ті машини, що рухаються за допомогою пального, називаються «пальномобілі» (Сміється). А є такі, що працюють на пальному і електриці. То вони називаються «гібриди». А я ще вмикав  червону і синю мигалки!

– Скажи, а літаючі машини бувають?

– Я не бачив таких! (дуже здивовано).

– Ти йшов вулицями Рівного і не бачив літаючої машини?

– Ні. Був тільки літак у небі…

– А на літаку літав коли-небудь?

– Ні.

– А у фільмі якомусь бачив літаючих автомобілів?

– Ні.

– То ти не дивишся фантастичних фільмів?

– Ні. Я ще ж маленький.

–А у вас є машина?

– Так. У тата.

– Що то за машина?

– «Nissan». Але вона зараз в ремонті.

– Як звати твого тата?

– Саша.

– У вашій родині хтось займається автосправою? Ще хтось має машину?

– Тато тільки.

– Ким ти будеш, коли виростеш?

– (Пауза) Водієм!

– Я в цьому і не сумнівалася. Але, можливо, це буде не основна твоя професія?

– Хочу бути ще дизайнером.

– І що ти будеш створювати?

– Стіни.

– То може ти будеш архітектором чи будівельником?

– (Пауза) Дизайнером! І буду бити молотком.

– Чудово! Чи їздиш ти на велосипеді?

– На двохколісному – ні, а на трьохколісному – так.

Мама Ярослава: – Ми з Боярки в центр так мандрували. Година часу пішла, але Михайлик таки заїхав.

– Яку першу машину купиш собі?

– Chevrolet Corvette за 300 тисяч доларів.

Зачитана Михайликом книга про автомобілі. Фото Олени Медведєвої

- Хай так і буде! От ти знаєш 253 емблеми автомобілів… А я 253 марки хмар.

– А які? (Дуже здивовано)

І тут ми почали малювати. Я зобразила усміхнену хмарину, заплакану, дощову, сумну… Михайлик зрозумів «марки» моїх хмар і запропонував намалювати снігову зі сніжинками, здивовану, перелякану… Це було захоплююче! До 253 хмарини ми не дійшли, бо багато із них вже заснули. Адже на вулиці була ніч…

– Що нині вчиш?

– Читаю!

– Читаєш ти гарно. Я вже чула.

– Мене бабуся навчила. Ще у нас є уроки читання, англійської, співів.

– А твоїм друзям-хлопчикам подобаються автомобілі?

– Так, їм подобаються гарні машини.

– Ти знаєш будову автомобіля? Що там всередині…

– Багажник… А от у «Мustang» 1964 року випуску є… колеса, бампер, капот, а під капотом двигун, є ще сидіння, кермо, 6-та передача, коробка передач, спідометр, тахометр, і… панель кнопок, дзеркало праве і ліве, музичний центр…

– А санчата можуть бути схожими на мініатюрну машину?

– Ні.

– А чому ні?

– Ой, так, так…

– А чому так?

– Ой ні, я жартую… Не схожі.

– Але ж санчата також їздять!

– Тільки без коліс!

– А ти на ковзанах катався?

– Ні. І на роликах ще не катався.

– Значить, у тебе все ще попереду.

– А на санчатах катався. І в сніжки грав. Мене катали тато, мама, бабуся.

–  Як тобі добре! Зізнайся, а за кермом справжньої машини сидів?

– Як їхали до бабусі Клави, тато брав мене на руки. Якщо кермо крутиться, то по ньому треба так робити - «ляп-ляп».

– Чим, зазвичай, харчується машина?

– Але ж вона не має рота! (Здивовано)

– Твоя правда, не має… Але звідки ж вона бере сили пересуватися?

– А!.. Бензином, дизелем або… газом.

– Як ти вважаєш,  в машини є сім’я?

– Є. Ціла родина. (Тут маленький знавець емблем машин дістає бібліотечну «Енциклопедію для хлопчиків. Усе про автомобілі». Михайлик показує фото цікавого автомобіля.)

– Це якась царська машина?

– Ні, хорватська. (І хлопчик починає читати інформацію про неї).

– А родина машин їздить на відпочинок? До лісу, скажімо, чи на море…

– Так, звичайно!

– А де живуть машини?

– У різних країнах… На дворі… чи в гаражі.

– А де вони народжуються?

– Не знаю…

– Може, на заводах?

– Може.

– Номерні знаки автомобілів, зазвичай, білого кольору. А ти змінив би цей фон?

– Так. Хай би були червоного або синього, або жовтого, або зеленого кольорів.

– Михайлику, ти любиш цифри. То я тут теж дещо підрахувала. Якщо зважати на те, що у два роки ти почав вивчати емблеми автомобілів, а зараз тобі чотири. То 2 роки множимо на 365 днів. Виходить 730 днів. Далі 730 днів ділимо на 253 емблеми машини, які ти вже знаєш. Виходить, що в середньому ти вивчав 2,8 емблеми автомобілів на день. Можна сказати, що протягом двох останніх років щодня ти вчив або 2, або 3 емблеми.  Правильно я порахувала?

Мама Ярослава: - Останні п’ятдесят марок він вивчив за два вечори.

– І ти досі їх пам’ятаєш?

– Так.

– У скільки років ти почав читати?

З мамою Ярославою. Фото Олени Медведєвої

Мама Ярослава: – У три він вже сам гарно читав. Не по складах, а словами. Ми йшли в садок у рік і десять місяців, то він знав цифри до десяти. Правда, він їх по-своєму вимовляв, але знав. У 2 роки і місяць син рахував до ста, набирав цифру на калькуляторі і озвучував її.

– А тато твій теж знає стільки багато машин?

– Ні, не знає.

– Пані Ярославо, а Ви знаєте всі ці марки?

– Мусила вчити. Михайлику то легко запам’ятовувалося, а я собі виписувала на листочок підказочки.

– А що далі вчитимете?

– Нам хресна Михайлика подарувала політичну карту світу, вона в неї лежала без діла. Ми взяли її і  теж поклали. Він сам вивчив багато країн! Словом, зараз вчить країни, їхні столиці і прапори.

– А скільки вже знаєш країн?

– 113.

– А які твої улюблені?

– Уругвай, Парагвай, Аргентина, Чилі, Таджикистан, Тайланд, Конго, Швейцарія, Чорногорія, Хорватія…

– А як виглядає прапор України?

– Блакитний і жовтий (показує).

– А прапор Грузії?

Показує. – Білий з червоним і хрестики червоні. І квадратики такі. Столиця Тбілісі.

– А прапор Німеччини? А Ізраїлю? Канади, Естонії… (Усі показує безпомилково). – А покажеш мені Україну на карті?

– Так. Столиця Київ.

– Чим ще цікавишся?

Мама Ярослава: – Вивчає все про динозаврів. Комп’ютером практично не послуговуємося. Умикаємо лише для роботи із «вордівськими» чи  «ікселівськими» документами. Михайлик набирає слова і цифри. Я вважаю, що немає потреби чотирьохрічній дитині довше перебувати за комп’ютером. 

– Ви планували встановити рекорд?

– Це відбулося досить природно. Він марив потрапити на екран телевізора. Спершу побачив хлопчика у програмі «Крутіший всіх», який знав 59 марок машин. Згодом так загорівся цією ідеєю, що сам почав вчити. Я стежила за сином. От скажімо, по телевізору показують хлопчика, який поки думає, як назвати машину, то Михайлик вже її називає. Мені стало цікаво, а скільки ж моя дитина взагалі знає марок автомобілів?  Стала рахувати. А потім знайомі почали в один голос радити: «Зафіксуй рекорд. Зафіксуй рекорд». Заради цікавості відправили матеріал на сайт «Національний реєстр рекордів», але два місяці ми не мали відповіді. Мабуть, нам не повірили. Потім зателефонували, зацікавилися і приїхали до Рівного.

Це робилося не з ціллю піару. Просто дитина сама приклала чимало зусиль і вивчила таку кількість емблем, при цьому підштовхуючи до вивчення і мене, і мого чоловіка, що про це варто було розказати.  Михайлик мав мету, і він її досяг. То чому не продемонструвати досягнення? Тим більше, що він цього дуже хотів. Мене запитують: «А що ви йому за це купили?» Нічого, абсолютно. Ніякими пряниками результат дитини ми не купували. Нам рекомендують, щоб ми йшли на новий рекорд, адже у сина така прекрасна пам'ять. А у нас нема такої мети – встановлювати рекорд за рекордом. Дитина живе нормальним щоденним життям, не виділяється з-поміж інших, просто природно і за власним бажанням так швидко по-своєму розвивається.

Перший рекорд

- Як поставилася до цього результату родина?

– Ми до останнього нікому не розповідали. Лише напередодні встановлення рекорду зателефонували рідним і усе розказали. Приємно було бачити Михайлика по телевізору, адже він демонстрував свої знання. А це завжди позитивні емоції. Звичайно, що родичі привітали…

– А в садку як до цього поставилися?

– Ми попросили, щоб на цьому не акцентували увагу.  Михайлика привітали, але ми не позиціонуємо його, що він кращий інших дітей. Є соціум, в якому до всіх діток мають ставитися однаково.

– Чи вибрали вже Михайлику школу?

– Ще ні. Хоча треба буде враховувати те, що дитина вже читає і рахує, а також вчить англійську.

– І пам’ять має геніальну.

– Зорову так.

– Вимикайте вже його! Ну, вимикайте! – просить маленький Міша і несе мені мобільний телефон, аби вимкнула диктофон, що вже перестав записувати. Як мені відмовити цій унікальній дитині? Роблю те, що просить… На годиннику 21:30.

Рекордсмен у чотири роки. Фото Олени Медведєвої