Село на Рівненщині, де написано «Пересопницьке Євангеліє»
Автор : Яна Замкова
22 травня в селі Пересопниця Рівненського району відбулося обласне свято української мови, культури й духовності та нагородження переможців літературного конкурсу «Перло многоцінне».
Це село мало чим відрізняється від інших населених пунктів, але в його літописі є такі сторінки, які й нині на державному рівні примножують його минувшу славу. Адже саме тут створено книгу, на яку, поклавши руку, свою Присягу на вірність українському народові приносить кожен новообраний Президент України. Отож святиня українського народу - «Пересопницьке Євангеліє» - побачила світ у цьому чарівному куточку нашого краю.
Подих з глибини століть
Перший літописний запис про Пересопницю знаходимо в Іпатієвському літописі від 1149 року. Там зазначено, що місто було добре укріпленою фортецею, центром удільного князівства. Загалом про Пересопницю існує 18 згадок в літописах. Князі пристосували під свій стольний город уже знане в краї поселення, адже життя вирувало тут значно раніше, про що свідчать речі, знайдені під час археологічних розкопок.
Отож Пересопниця стала тим ласим шматком, за який часто схрещувалися мечі князів-суперників. Але відомо й те, що пересопницькі князі були й посередниками миру. Зокрема у 1150 році сюди з усіх-усюд Київської Русі з’їхалися князі, щоб допомогти встановити мир між ворогуючими київськими володарями – Юрієм та Ізяславом, чого й було досягнуто, й кілька днів у палатах тривали розкішні банкети. За легендою саме у пересопницькій церкві брали шлюб дочки та син князя Юрія Долгорукого. Остання літописна згадка про Пересопницю датується 1246 роком, коли князям довелося відбивати напади литовських нападників. Вочевидь вщент зруйнували місто монголо-татари. За наступні століття Пересопниця відродитися так і не спромоглася, й з величного града за неповних вісімсот років перетворилася на невеличке село.
Славні труди монаші
А ще понад 500 років тому тут стояв Пересопницький монастир. Історія розпорядилася так, що в цій святій обителі зійшлися життєві шляхи, поєдналися долі двох визначних людей – «кроткого, смиренного і боголюбивого ієромонаха Григорія» - архімандрита Пересопницького і «многогрішного раба Михаїла» - протопопа і писаря Михайла Василевича.
Саме вони і стали творцями рукопису, що отримав згодом назву «Пересопницьке Євангеліє». То була кропітка праця впродовж п’яти років життя монахів. У тодішній польській державі, де офіційно визнавали лише латино-польську школу, творці книги наважилися на нечувану річ – взялися перекласти книгу «из языка болгарского на мову русскую для лепшего виразумения люду християнского посполитого». Зауважимо, що у ті та пізніші часи «русскою мовою» називали староукраїнську книжну мову, в якій було багато елементів живої народної української мови. Як вказував переписувач, книга призначалася «для читання церков Божих, для науки люду християнського». І дійсно, довгий час «Пересопницьке Євангеліє» слугувало для релігійних відправ, і те, що воно збереглося до нашого часу, можна назвати дивом.
Спочатку книга зберігалася в Пересопницькому монастирі, далі, після польських утисків українців на Волині, її шлях проліг на Велику Україну. Зокрема ціле століття її місцезнаходження була невідомим. Десь наприкінці XVII століття фоліант потрапляє до гетьмана Мазепи, який подарував його Переяславському кафедральному собору. Помандрувавши Україною, книга осіла у Києво-Печерській Лаврі, а нині ж перебуває в Національній бібліотеці України ім. В. Вернадського.
Півжиття за Першокнигу
Першим, хто ще в радянські часи наважився відроджувати славу древньої Пересопниці став її уродженець - рівненський письменник Євген Шморгун. З раннього дитинства він чув від дядьків на посиденьках якісь дивні розмови, що в давнину тут відбувалися нечувані події, стояв монастир, на місці якого й до цих пір стоїть камінний хрест. Уже студентом, заглибившись у вивчення в історію ріднокраю, більше довідався і про Пересопницю, і про українську Першокнигу. Отож і визріла думка, що в селі необхідно встановити пам'ятний знак Пересопницькому Євангелію, а тому усіма правдами і неправдами намагався здійснити задумане, хоча за радянських часів зробити це було ой як непросто.
- Коли ділився задумом, дехто підтримував мене, а дехто дивився косо, бо таке, на їх думку, пахло відвертим націоналізмом, - розповідає Євген Шморгун. – А от тодішній заступник голови Рівненського облвиконкому Степан Чорнолоза прислухався до моєї ідеї й усіма можливими способами сприяв втіленню її в життя, хоча постійно наголошував, що про його участь у цій справі нікому знати не потрібно. Ми з художником Костянтином Литвином уявляли, що пам’ятник Першокнизі буде у вигляді великого дикого каменю, зсередини якого, ніби світло, ніби до людей йде Книга. Розміри були важливою річчю, щоб здалеку видно було та ніякі вандали не могли його порушити. Каменетеси відкрили секрет: камінь стоятиме вічно, якщо його вирубати вручну із граніту-моноліта, а щоб з роками не «вгруз» у землю, потрібно вкопати під ним такий же. Литовець Антонас Стасюкінас, який в ті часи керував кар'єром у селі Ясногірка Сарненського району, вислухавши мою розповідь про «Пересопницьке Євангеліє» і довідавшись, що грошей у нас катма, порадив зустрітися з колективом і попросити робітників вирубати камені для пам’ятника безоплатно. Словом, зрештою після перемовин працівники кар’єру ідею підтримали. А вже за якийсь час мені зателефонували з Пересопниці: мовляв, приїхала машина і звалила в центрі села дві величезні кам'яні брили, що важили кожна - не мало не багато - 16 тонн.
А Євгену Шморгуну тільки цього й треба було: він задумав у рамках Міжнародного Шевченківського свята «В сім’ї вольній, новій» провести Тиждень дитячої книги і під цей шумок відкрити у Пересопниці пам'ятний знак. Хоча відразу було заявлено, щоб на пам'ятнику не було ніяких хрестів, а як домовлялися, камінь, а на ньому - книга.
На відкриття пам'ятного знака Пересопницькому Євангелію, яке відбулося 14 травня 1989 року, київські письменники запросили навіть центральне телебачення. Це зіграло вирішальну роль, і опору ніякого ніхто не чинив, хоча дозволів на встановлення пам’ятника не було. А згодом після урочистостей на ньому з'явився і хрест, адже як це могло так бути - пам’ятник Євангелію, а хреста немає. Для офіційного його затвердження було подано до облвиконкому письмове клопотання трудящих про дозвіл на встановлення того хреста, який там уже стояв. А через якийсь час вийшла і відповідна постанова обласної ради.
- На моє переконання, - продовжив Євген Шморгун, - переломним моментом у багатолітній війні моїх земляків-волиняків за незалежність Вітчизни і стало відкриття пам’ятника українській Першокнизі в Пересопниці. Отой клаптик землі довкола брили сірого граніту з викарбуваною на ній розгорненою книгою перетворився в плацдарм поступу до нової історії України. І хоч комуністичний режим тоді ще мав величезну силу, хоч його щупальці ще продовжували стискувати кожну живу думку і дію, але глуху радянську греблю вже було підточено живим весняним струмком.
Й нині тут височіє пам’ятник, схожих якому в Україні немає – величезна кам’яна брила з розкритою книгою, на якій викарбувано, що тут створена українська рукописна Першокнига.
Сьогодення Пересопниці
До 450-річчя Пересопницького Євангелія - 29 серпня 2001 року в селі й на місці фундаменту монастиря, в якому написали Першокнигу, відкрили музейний комплекс під відкритим небом «Княже місто» та культурно-археологічний центр «Пересопниця». Нині тут бурлить активне життя . Співробітники Центру проводять екскурсії, ведуть науково-дослідницьку роботу, організовують різноманітні конференції, літературно-мистецькі свята, концерти, історичні реконструкції.
А 22 травня кожного року сюди сюди з’їджаються гості з усієї області, щоб пошанувати юних літераторів – переможців обласного конкурсу «Перло многоцінне». Саме тут молоді обдарування отримують свій перший гонорар – примірники літературного альманаху «Проріст», де й друкуються твори переможців конкурсу, а ще надихаються атмосферою перебування в цьому славному місці. Отож цьогоріч прибулі на свято оглянули виставку Ірини Локшук «Надихаючись прекрасним» (живопис, гобелен, батик), переглянули прем’єру моновистави заслуженої артистки України Галини Цьомик «Сповідь княгині Заславської», провели екскурсію музеєм Пересопницького Євангелія й побували на презентації нової музейної інсталяції «Голос Пересопницького Євангелія», а ще почастувалися козацьким кулешем.
Надумаєте, то приїжджайте до Пересопниці, де ви не лише доторкнутися душею до вічності, переглянете цікаві експозиції, а ще помилуєтесь чудовими краєвидами колишнього княжого міста над Стублою.
Довідка: «Пересопницьке Євангеліє» – визначна рукописна пам’ятка староукраїнської мови та мистецтва 16 століття, переклад Євангелія так званою простою мовою, досить близькою до народної. Книга, вагою понад 9 кілограмів, писана пізнім уставом на пергаменті форматом 380 х 240 мм і складається з 482 аркушів, розписаних витонченими словянськими літерами – чорнилом та циноброю, з прекрасними різнокольоровими малюнками по золоту.
Джерело: RvNews
Подаруй книгу воїну: в Рівному триває важлива волонтерська акція 
