Валентина Люліч: «Творчість допомагає у роботі, а робота дає імпульс для творчості»

Рівненська прокурорка із душею лірика

30.05.2018 23:25   Джерело: RvNews
Опубліковано : Яна Замкова

Здавалося б, прокуратура і творчість  –  речі зовсім несумісні. Адже в одній сфері ти дієш згідно із законами, а в іншій – безмежний політ фантазії та натхнення. А от прокурор відділу нагляду за додержанням законів органами фіскальної служби прокуратури Рівненської області і водночас ніжний лірик Валентина Люліч власним прикладом доводить протилежне. Жінка, яка майже із пелюшок живе прокурорським життям, видала вже три книжки поетичних творів, дві книжки прози, грає на гітарі, співає, вишиває, займається плаванням.

null
 Фото з архіву В.Люліч

«...Вірші та поезію інших авторів перекладає на музику та виконує у супроводі гітари на творчих вечорах. Її твори друкувались у літературних журналах «Дніпро», «Літературна Україна», «Погорина», «ЛАВА», в українсько-російсько-німецькому часописі «Склянка часу», «Білоруський квартальник», українсько-канадському альманасі «Крила», Рівненському обласному щомісячнику «Зелені шати», альманасі «Мить у кишені» та інших літературних виданнях»  – саме такі рядки можна прочитати у біографії до виданих збірок молодої поетеси.

Валентина – лауреат літературних  премій імені Валер'яна Поліщука та Михайла Дубова, переможець обласного конкурсу «Найкраща книга Рівненщини» в номінації «Найкращий літературний дебют», лауреат конкурсу повстанської та патріотичної пісні «Повстанська ватра-2014», дипломант Першого Міжнародного літературного конкурсу імені поета і філософа Платона Кускова, переможець фестивалю «Мовою серця» у номінації авторська пісня,  нагороджена грамотою фестивалю «Воля громад» у номінації «Натхнення майдану» та іншими відзнаками.

null
 Фото з архіву В.Люліч

Водночас  за час роботи в органах прокуратури (з 2005 року) Валентина Люліч за активність та результативність у роботі неодноразово заохочувалась розпорядженнями прокурора Рівненської області та Генерального прокурора, у тому числі нагороджена подякою Генерального прокурора із врученням нагрудного знака «За сумлінну службу в органах прокуратури ІІІ ст.» та іншими.

Як одна людина може бути настільки багатогранною та чому жінці в погонах потрібно постійно доводити, що вона не просто красива жінка, а й справжній фахівець своєї справи, ми вирішили поцікавитись у прокурора відділу нагляду за додержанням законів органами фіскальної служби прокуратури Рівненської області Валентини Люліч.

– Пані Валентино, прокурор – це, в принципі, зовсім не жіноча професія. Як Вам вдається знаходити спільну мову не тільки з колегами, а й правопорушниками?

– Я працюю в органах прокуратури з 2005 року. Я б не сказала, що прокурор – це не жіноча професія. І це я зрозуміла одразу, як почала працювати у цій сфері. Були періоди, коли  доводилось ночувати у кабінеті, щоб зробити все вчасно та якісно.

null
 Фото з архіву В.Люліч

Загалом, за час роботи в органах прокуратури я працювала на різних напрямках прокурорської діяльності. Це і так званий загальний нагляд, а точніше, нагляд за додержанням прав і свобод громадян та інтересів держави у різних сферах життєдіяльності, нагляд за додержанням законів у сфері транспорту та багато інших напрямах. І кожен  з них різний, інші закони, інші завдання, різні особливості.

У складі робочих груп Генеральної прокуратури України брала участь у перевірках у Волинській, Луганській, Львівській областях. Це насправді досить цікаво. І жодного разу я не пошкодувала, що вибрала саме цю професію.

Звичайно, буває досить важко як фізично, так і психологічно, але цікаво.

Наразі у моїх повноваженнях – здійснення прокурорського нагляду за досудовим розслідуванням кримінальних проваджень у формі процесуального керівництва у сфері оподаткування, тобто нагляд за розслідуванням кримінальних проваджень, які розслідуються податковою міліцією. Буває так, що доводиться бути досить жорсткою, принаймні так це виглядає. Адже принциповість і наполегливість у роботі змушує вибирати певний стиль поведінки. Особливо це стосується сфери кримінального судочинства.

Окрім того, як в прокуратурі, так і у слідчому управлінні фіскальної служби, із слідчими якого працюю постійно, колективи чоловічі. Це також дуже впливає на поведінку та характер. Але були випадки, як би це не дивно звучало, коли обвинувачений, стосовно якого я підтримувала в суді публічне обвинувачення, підходив і казав, що дуже задоволений, що його судить саме такий прокурор. І після винесення вироку залишався задоволеним не вироком, а фактом підтримання публічного обвинувачення саме мною. Дивно, але факт.

Так, люди очікують зовсім іншого прокурора, стереотипи якого склали уже собі в голові – кремезного чоловіка зі злими очима та кам’яним виразом обличчя, або досить дебелу жіночку старшого віку із кам’яним беземоційним обличчям. А тут перед ними тендітна жінка. І коли справа доходить до суті, то люди починають розуміти, що неважливо, яка в тебе стать чи зовнішність, а цінується – наскільки ти професіонал у своїй справі. Я навіть можу сказати більше, що в прокуратурі взагалі не грає ролі, чи ти жінка, чи чоловік – в цій сфері роль грає як професійна, так і життєва мудрість, певні навички та вміння.

– А чому саме такий вибір - прокуратура?

– Моя робота в прокуратурі заочно, якщо так можна сказати, розпочалася ще з п’яти років. Позаяк мій тато працював у прокуратурі, я пізнавала ази цієї професії ще з дитинства. Інколи йому доводилося виїздити на різні виклики, коли дітей, у тому числі й мене, не було з ким залишити. Саме в п’ять років батько взяв мене із собою на місце пригоди, де було знайдено у річці мертву людину. А далі – службові кабінети. Встромить батько листок паперу в машинку і я друкую, поки не зупинять. А потім, коли після закінчення музичної школи направляли мене  на навчання до музичного училища, то батько на так званому «сімейному конгресі» сказав, щоб я спочатку здобула вищу юридичну освіту, а потім можу іти на всі чотири сторони. Так і вийшло. Працюю за спеціальністю, але і не полишаю свого захоплення літературою та музикою.

– А як тоді розпочалася Ваша творча діяльність? Ця творча сторона Вам також дісталася у спадок?

– У моїй родині творчістю займаюся лише я. Але батько дуже любить літературу, особливо поезію, й часто зачитується нею. Може годинами декламувати класиків. Удома в нас доволі велика бібліотека.

Я ж розпочала писати вірші ще з дитинства. Одним із перших поетичних доробків, який було опубліковано, став вірш «Материнські очі». Потім писала, творила. Так і дописалася до трьох збірок поезій – «Світ у долонях», «Яблуневе сонце», «ЗАparoleНІ», кулінарного детективу «Печериці в законі», а також збірочки лекцій «Право мати право». Збірку «Яблуневе сонце» видала за рахунок ґранту обласної влади для підтримки обдарованої молоді, а збірка «Світ у долонях» у 2013 році стала «Кращою книгою Рівненщини» у номінації «Кращий літературний дебют».

null
 Фото з архіву В.Люліч

Читачі гарно оцінили збірку поезій «ЗАparoleНІ», яка була представлена на Міжнародному літературному форумі у Львові, та кулінарний детектив «Печериці в законі», яку можна знайти у книгарнях «Рівнекнига», книгарні «Є», а також на різноманітних електронних ресурсах. У мене на сьогодні цих книжок взагалі не залишилося.

А от збірку поезій «ЗАparoleНІ» викуплено на бібліотеки за рахунок обласної програми підтримки книговидання, тому довелося втретє замовити додатковий наклад цієї збірочки.

Невже Вам ніколи не хотілося надати перевагу якійсь одній сфері діяльності?

– Прокуратура – це моя робота, а от творчість – це моя душа. Я не можу сказати, що ці дві сфери мого життя заважають одна одній. Навпаки, вони ніби одна одну доповнюють, розвивають, стимулюють. Тому й відмовлятися від одного чи іншого не можу.

Досвід роботи із людьми та ще у кримінальній сфері дозволяє вчитися, здобувати певну життєву мудрість, що важливо для творчості. У свою чергу література розвиває, допомагає зануритися значно глибше, аніж ми бачимо насправді. Дає можливість аналізувати, відкрити як в собі, так і в інших почуття та відчуття, про які ми у повсякденні забуваємо, але без яких неможливе повноцінне існування людини.  

Мені дуже подобається читати, і не лише закони, кодекси, практику судів. Я люблю твори письменників доби Відродження, світову літературу кінця ХIX – початку ХХ століть. Постійно стежу за новинками сучасників як місцевих, так і всесвітньо відомих майстрів пера. Коли із презентацій приношу збірочки, романи, ознайомлююсь із ними. А  якщо автор попросить прочитати й  висловитись щодо написаного, то вже просто змушена прочитати. Хоча, не все подобається, але сучасна українська література досить особлива, експериментальна, тому в будь-якому  випадку цікава. 

– Робота прокурора безумовно займає багато часу та енергії, де знаходите сили і час для творчості?

– По правді, час знаходиться сам собою. Після важкого робочого дня, виснаженого судовими засіданнями, читанням багатотомників кримінальних проваджень, приходиш додому, лягаєш спати, а думки просто не дають заснути. Тоді  встаєш і записуєш. А потім із рядків-двох народжується вірш або оповідання. І це заняття аж ніяк не втомлює мене, а зовсім навпаки. З кожним віршем, кожним твором, кожною піснею хочеться іще більше писати, творити. Для того, аби зняти втому, мені достатньо взяти в руки гітару та щось зіграти.

Загалом пояснення тут просте: все, що не робота, є  моїм особистим часом. Тому заради творчості часто жертвую деякими особистими митями. Але тут основну роль відіграє бажання творити. І коли воно є, тоді можна гарно спланувати час і все вийде так, як хочеться.

– А як до такого захоплення ставляться Ваші колеги по роботі?

– Якщо говорити по правді, то я намагаюся взагалі не афішувати на роботі свою творчість. Звичайно, колеги знають про моє захоплення, але не в захваті  від цього. Чомусь існує думка, що якщо пишу чи виступаю, то роблю це за рахунок робочого часу. Бувають і підколюють з цього приводу. Хоча на презентаціях та виступах  часто говорять, що у нас не все так погано, коли такі люди працюють в органах.

Я навіть написала пісню про жінку-прокурора, яку виконувала на День прокуратури:

 

Сорок вісім годин в добі.

Каблучками крізь коридор.

І виходить навстріч тобі

Гарна жінка, ні – прокурор.

 

В небі та й на плечах зірки.

Вздовж фігури стрункий лампас.

Присмак служби несе гіркий,

Та з усмішкою йде до вас.

 

На побаченні – міс життя,

А для неї воно – актор.

І супутник, немов дитя,

Не боїться – з ним прокурор.

 

Треті півні іще у сні.

Поцілуночком немовляти

В тихі сни донесе пісні

Не службовець, а ніжна мати.

 

Що не день, то стаття, закон,

Все папери та монітор.

Чоловік, п’ючи  цитрамон:   

«Не коханка, а прокурор!»

 

Підростає маленький син:

«Не боюсь жодних я потвор».

Буде також, як мама, він –

Сильний й правильний прокурор.

 

«Ось врятую людей, тоді

Я до вас, мої, повернуся»  –

Примовляла в швидкій ході

До онуків полковник – бабуся.

 Декілька раз проводила власні творчі вечори, на яких збираються близькі мені люди. А на роботі я просто прокурор і виконую свою роботу.

У повсякденному житті творчість, а головне бажання творити, допомагають жити цікавіше, яскравіше, я б сказала – правильніше та мудріше. За допомогою творчості розвивається мислення, збагачуєшся духовно, а головне – творчість  допомагає мені у професії прокурора залишатися собою, дозволяє не стати звичайним сірим шаблоном, бачити в звичайних речах щось неповторне та постійно відкривати щось нове – ось це і є та невід’ємна частина мого життя, яка має право на існування за допомогою творчості.

 

 

 

 

 

 

 

 

 


Хочете повідомити нам свою новину? Пишіть на електронну адресу [email protected] Слідкуйте за нашими новинами в Твіттер і долучайтеся до нашої групи і сторінки у Фейсбук.
Джерело: RvNews   1324