Якось зателефонував млинівчанин Анатолій Новацький і поцікавився, чи знаю  про підпільну організацію українських патріотів, яка в 1939-1940 роках діяла в Княгинині, Свищеві, Залав’ї, Надчицях та інших селах тодішнього  Острожецького району. На жаль, я ні сном ні духом не чув про цей історичний і краєзнавчий факт. Анатолій Михайлович пообіцяв повернутися до цієї теми,бо серед підпільників був його дядько Микола Юхимович Чухрій – рідний брат мами Надії Юхимівни.

На початку цьогорічного літа автор цих рядків разом із Анатолієм Новацьким,учителькою Новоукраїнської одинадцятирічки Людмилою Чухрій, настоятелем Новоукраїнського Свято-Троїцького храму о. Іваном (Липкою) побували в Луцьку у 89-річної Таісії Кіндратівни Бура (Чухрій) – уродженки Княгинино (нинішнє Зоряне), яка і розповіла про своїх односельців та героїв із сусідніх сіл, які в кінці тридцятих років XX сторіччя кинули виклик більшовицькій навалі на терени Західної України.

Узагалі впродовж  тривалого часу в Княгинино не знали про долю дев’яти односельців (ще один підпільник був із Надчиць, а два – з Острожця). Їх арештували в 1940 році. Минали роки, десятиріччя, а пролити світло на долю 12 земляків не вдавалося. Та й хто міг це зробити в радянську добу, коли майже всю історію ріднокраю намагалися зашифрувати за стінами спецсховищ, а наш люд «годували» побрехеньками та ідеологічними міфами. На щастя, прийшла та світла година, коли в незалежній Україні відкрили доступи до архівів, колись утаємничених за сімома замками. І звідти до людей надійшла правда. Болюча, трагічна, скорботна…

У тридцяті роки минулого сторіччя в Княгинино та інших навколишніх селах діяли осередки «Просвіти». За словами Таісії Кіндратівни, польські владці терпіли культурно-просвітницьку діяльність українців, але не забороняли її. У Княгинині творчого розголосу набув оркестр струнних інструментів. Односельці збиралися у просторій хаті Павла Гончарука, влаштовували забави, танці та інші мистецькі заходи. Батьки Таісії Кіндрат Степанович і Параска Лук’янівна також брали участь в тих забавах та ще й донечку з собою приводили. Але найціннішим надбанням із тих культурно-просвітницьких дійств для маленької Тасі була хата-читальня: струнний оркестр та драмгурток  просвітян давали концерти в сусідніх селах, а виручені кошти не розподіляли між самодіяльними артистами, а закупляли книги. Діяльність «Просвіти» влучно характеризує пісня тих років, які ще й досі пам’ятає колишня княгининка:

– Ми хочем просвіти, ми хочем летіти,

Як птах, як птах по вільних степах…

«Вербували в організацію антирадянські елементи…»

Коли ж у наші краї «прийшли перші совіти», то ситуація докорінно змінилася. Це згодом трубадури комуністичного режиму волатимуть на весь світ, як радянська влада присилала в західні області України учителів, медиків та інших спеціалістів «сіяти світ науки» місцевим людям. І жодного слова про те, як та влада під корінь винищувала освічену і культурну інтелігенцію в західноукраїнських містах і селах. За прикладом далеко ходити не треба: у справі підпільників-княгининців № 22389 зазначено, що всі 19 арештованих  - грамотні. Хто ж їх навчав і виховував до приходу «совітів»? Навпаки, саме очевидно їхня освіченість, інтелект та національна самосвідомість стали причиною арешту в 1940 році. Нова влада розуміла, що розумних і грамотних українців не вдасться втопити в помиях ідеологічних побрехеньок.

У мене в руках копія контрольно-кримінальної справи №22389, яку передала Людмила Чухрій. До речі, Людмила Іванівна досить детально обізнана з усіма перипетіями цього кримінального клубка – серед жертв енкаведистського свавілля – брат її свекра Володимир Лук’янович Чухрій. Власне, саме природня допитливість, а також потреба докопатися до трагічних джерел одного з членів родоводу спонукала педагога з Новоукраїнки стати на клопітну дослідницьку вахту.

Отож, пора оприлюднити прізвища та імена страдників, знищених радянською каральною системою. Це

Бачук Зот Андрійович з Надчиць;

Віюк Василь Антонович з Острожця;

Віюк Степан Антонович з Острожця.

Решта шістнадцять патріотів – з Княгинино:

Волочай Сергій Максимович;

Барчук Віктор Леонтійович;

Ярощук Герасим Мартинович;

Бардан Трохим Федорович;

Кравчук Юхим Карпович;

Каленюк Василь Іванович;

Чухрій Микола Юхимович;

Чухрій Володимир Лук’янович;

Волочай Дмитро Іванович;

Гордіюк Семен Григорович;

Дмитрук Микола Талимонович;

Барчук Костянтин Леонтійович;

Барчук Леонтій Іванович;

Локайчук Олександр Радіонович;

Міхнік Іван Павлович;

Чухрій Андрон Степанович.

 У чому їх звинувачували? Слідство встановило, що ініціатором антирадянсько-повстанської діяльності були брати Василь і Степан Віюки, які входили до складу районного керівництва – проводу ОУН, який очолював районний комендант В.К. Шалайко ( псевдо «Побратим»), а згодом  – Д.І. Хоміцький (псевдо «Чайка»). Вони заклали станиці ОУН в Надчицях, Княгинино, Залав'є, Свищеві та інших селах. Крім вербування в організацію свідомих і патріотично налаштованих земляків, всі  учасники організації ОУН влаштовували збір коштів на бойовий фонд організації, збирали зброю і боєприпаси до неї, запасалися медикаментами: йодом, бинтами, ватою для організації.

Крім того,  виготовляли самі і одержували від окружного проводу ОУН антирадянські листівки, маніфести,  декалоги, пісні, заклики та інші націоналістичні документи і поширювали їх серед учасників організації, а також розклеювали в Брищах, Дорогостаях, Лядухівці, Княгинино,Великій і Малій Городниці, П'янні, Свищеві, Залав'ї та інших селах.

Для друкування листівок  та інших націоналістичних документів весною 1940 року підпільники  викрали в Острожецькому райземвідділі друкарську машинку. Викрадення організували брати Віюки і Хоміцький.

Учасники організації ОУН проводили нелегальні збори, на яких планували проведення териристичних актів над працівниками НКВС і міліції, радянським і партійним активом, головами сільрад і колгоспів – як першочергові заходи боротьби з радянською владою. Учасники організації вдавалися до інших заходів з метою підриву радянського ладу. Центром антирадянської діяльності було помешкання братів Віюків.

У деяких підпільників була вилучена зброя. Зокрема, у Степана Віюка: револьвер «Наган» і 7 патронів; «Парабелум» і 3 патрони; револьвер системи «Браунінг і 7 патронів. У Максима Волочая вилучили револьвер «Наган», два багнети і 10 патронів. А ось Трохим Бардан був призначений виконавцем терористичних актів.

«Пріговор прівєдьон в ісполнєніє»

Учасників антирадянської організації арештували впродовж 1940 року. Їх утримували в Рівненській тюрмі.  29 травня 1941 року дванадцять із них: Зот Бачук, Віктор і Леонтій Барчуки, Василь і Степан Віюки, Герасим Ярощук, Юхим Кравчук, Трохим Бардан, Микола, Володимир Чухрії, Семен Гордіюк, Іван Михнік  Рівненським облсудом були засуджені до вищої міри покарання – розстрілу. Приречені на смерть подали на апеляцію, але оптимістичнішого вироку не дочекалися: 22 червня – у день нападу гітлеріської Німеччини на СРСР, їх розстріляли – про це свідчить запис в архівній справі, що «пріговор прівєдьон в ісполнєніє». Місце їх захоронення невідоме.

Ше 7 княгининців: Сергій Волочай, Василь Каленюк, Дмитро Волочай, Микола Дмитрук, Кростянтин Барчук, Олександр Локайчук і Андрон Чухрій були засуджені до різних термінів ув'язнення і переведені в Дубенську тюрму. Під час розстрілу енкаведистами невільників у червні 1941 року їм вдалося вирватися зі смертельної пастки дубенських тюремних камер. По-різному складуться їхні подальші долі. Дехто після фронтових буднів живим повернеться у рідне село, але про долю 12 розстріляних побратимів у Рівненській тюрмі нічого не знали.

Так виглядала в той час рівненська тюрма. Фото з мережі Інтернет

Так це місце виглядає тепер. Фото з мережі Інтернет

І лише старт третього тисячоліття відкрав ширму засекреченості над долею майже двох десятків наших земляків. І тепер ми достеменно знаємо, хто в далеких тридцятих-сорокових роках двадцятого сторіччя наближав синьо-жовтий серпень 1991 року. Вічна їм слава і пам'ять!

Утім, ставити крапку в цій щемливій краєзнавчій історії ще рано. Члени гуртка «Пласт» Новоукраїнської одинадцятирічки нині активно долучилися до пошуку докуметальних свідчень, знімків, запису спогадів про діяльність осередків ОУН у тридцяті-сорокові рокі XX сторіччя в навколишніх селах. Відтак не згасає надія, що ця тематика і надалі пульсуватиме в засобах масової інформації, а яскрава сторінка літопису минувшини ріднокраю наповниться глибоким документальним і патріотичним змістом

Віталій Тарасюк, Млинів Рівненської області