Дитина нерідко копіює дії, звички і слова дорослих – своїх близьких і рідних. Проте нерідко трапляється, що й такі батьки, які не вживають перченого слівця, чують з незайманих уст своєї дитини «брудні» слова. І місце чадо підбере таке, де слухачів багато, і час підходящий, і тоді батькам хоч на стінку лізь від сорому.

Нам неприємно, адже не хочеться, щоб оточуючі подумали, що в сім'ї так прийнято. Проте чого гріха таїти: дорослі таки грішать «міцними» виразами. А діти чують їх навіть тоді, коли знаходяться на віддалі (вони взагалі ВСЕ чують і бачать), і, звичайно ж, запам'ятовують. Як відучити дитину лаятися матом?  Що треба зробити, щоб вона зрозуміла, що це погано?

Для початку затямимо, що наші діти, вживаючи погані слова, і так прекрасно розуміють, що це недобре. Для того, щоб вплинути на дитину, слід знати, що в кожному віці причини лихослів’я  різні, і боротися з цим явищем доведеться по-різному.

Більшість дітей від двох до п’яти років рано чи пізно пробують вживати «чарівні» слова.  Якщо в сім'ї прийнято лаятися, то і дитина робитиме те ж саме досить рано. Промовляючи нехороше, дитина в цьому віці намагається привернути нашу увагу, розраховуючи побачити не тільки нашу реакцію, а й оточуючих. Лайка в її устах, як правило, не є вираженням болю, образи, страху, як це буває у дорослих. Маленька дитина матюкається «просто так», бо хоче бути поміченою або надати собі вагомості. Психологи найчастіше радять ігнорувати подібне. Мовляв, якщо не звертати на те уваги, то дитина незабаром втратить до цього інтерес. Однак більшість батьків так не вважає і всеодно реагують. Одна молода мама дворічного хлопчика, проходячи повз кіоск із дитячими іграшками, нагадала синочкові, що він дуже хотів гоночну машинку, і запропонувала її купити, бо були на це гроші. У відповідь дитина із серйозним виразом обличчя заявила: «А на ... мені ця машинка?»  Бити чи сварити дитину у таких випадках не варто – не допоможе. Розумна мама, коли минув секундний шок, надавши серйозного виразу обличчю, сказала: «Дитя, у порядних родинах не матюкаються. А ти належиш до порядної родини. Якщо ти не хочеш більше цієї машинки – так і скажи. Ну, то як: будемо її купувати чи ні?» Машинку таки купили, а дитина й забула матюкатися, бо її і так поважають.

З віком підхід до цього питання дещо змінюється. Нехороші слова  продовжують залишатися засобом привернення уваги і в дітей від п’яти до семи років, але вони вже усвідомлюють, що більшість лайок ображають. Маленька людина починає вживати матюки «по суті», в моменти сильної образи, намагаючись вразити опонента у відповідь. Значення багатьох слів вона ще не розуміє, а дратівливим фактором продовжує залишатися лише сам факт проголошення лайки. У цей період основним важелем впливу на дитину є страх. Це може бути страх покарання, страх приниження. І він має бути сильнішим, ніж той, який спонукав дитину до лайки (можливо, страх перед батьковим ременем чи маминою лекцією, або навпаки, чи страх не отримати самокат на день народження…). У цьому віці дуже ефективно впливає принцип батога і пряника. Це буде дієвим способом, поки страх залишається обгрунтованим, а нагорода - бажаною. За що варто нагородити дитину (краще поцілунком чи серйозним привітанням на зразок «Ти молодець! Це було по-дорослому!»)? За те, що вона знайшла інші слова для вираження своїх емоцій, взявши себе у руки і уникнувши загострення конфлікту. Це дуже серйозне досягнення для дитини передшкільного віку. Бо навіть не всі дорослі володіють навичками самоконтролю. І ще уявіть собі, як вам поведеться, коли дитина без таких навичок піде до школи. Буде тяжко всім: і дорослим, і малим. Уже перевірено до вас.

Дитина від семи до одинадцяти років ходить до школи, вона безупинно дорослішає. На цей процес здійснюють чималий вплив як батьки і школа, так і вулиця, де дитина здобуває практичний життєвий досвід, зокрема чує лайку і матюки від інших дітей чи дідусів на лавочках біля під’їздів. Діти цього віку гуляють у дворі вже без супроводу дорослих.  Ніякі «страшилки» їм не страшні, а нагороди не потрібні. У цьому віці для дітей стає важливим те, яку роль вона відіграє серед друзів, як до неї ставляться однолітки і старші. Вона хоче завоювати їхню повагу або примусити себе боятися (зауважте, популярний спосіб самозахисту не лише у дітей, а й у дорослих). І сказати міцне слівце – один із найлегших шляхів до цього. Про те, що ваш синок чи доця матюкнулися, вам розкажуть інші діти, бабусі, які «пасуть» своїх онуків, чи родичі ображеного. Звичайно, мама може дати дитині ляпаса за матюкання, а тато – посадити під домашній арешт, але це не для всіх дітей ефективно. Можливо, варто пояснити дитині, що впливати на оточуючих її людей чи захищатися можна іншими способами: наприклад, завоювати авторитет, виступивши арбітром у сварці своїх товаришів, або захистити слабшого, показавши власну силу духу. Зрештою, можна провести паралель між самою дитиною і матюкливим, агресивним дядьком із сусіднього під’їзду, який своєю поведінкою у ВСІХ викликає неприязнь. Чи хотіло б дитя бути на нього схожим? Навряд чи…  

У віці від одинадцяти до п’ятнадцяти років ми вже маємо справу не з дитиною, а з підлітком. Не даремно цей період вважається одним з найважчих у житті, як батьків, так і самих дітей. Головною відповіддю підлітка на всі претензії є фрази «Маю право!» або «Не маєш права!».  Якщо своїми діями і порадами в попередні роки ми змогли завоювати авторитет у власної дитини, вона, можливо, буде прислухатися до деяких наших рекомендацій. Якщо ж ні - ніякі залякування не матимуть очікуваного ефекту.  Навпаки, підліток може оголосити нам відкриту чи приховану війну, бойкот чи остаточно закритися, цілком усвідомлюючи негативні наслідки для себе: на думку дитини, вона вже втратила вас як друга і тепер бореться з вами як з опонентом за право на самостійне прийняття рішень. У цій ситуації важливо не допустити останнього – повної втрати контакту з сином чи донькою. Треба дуже обережно і не нав’язливо , можливо, одним реченням чи одним вчинком, показати своїй кровинці, що ви їй не чужі, що ви поважаєте факт її дорослості. Нам, батькам, доводиться раптом усвідомлювати, що закороткі штани сина – ознака не лише його фізичного росту, а й внутрішнього дорослішання. Це справді нелегко. Адже тепер треба СЕБЕ перелаштовувати на інше сприйняття дитини, так би мовити, «рости» разом із ним.

Що ж до підліткового матюкання… Можна сказати одне: якщо ваша дитина досі публічно матюкається – це вина суто ваша: або ви теж зловживаєте міцним слівцем (і мабуть, не лише ним), або ви ігнорували усе вищесказане, не займаючись вихованням свого чада.  Можливо, ще не пізно сказати йому слова про порядну й культурну родину та як ця погана звична може вплинути на репутацію, кар'єру і долю.

(Матеріал був опублікований на тематичній сторінці газ. "Льонокомбінат", 2012 р.)