Що про нас говорять назви? – точка зору рівнянина про те, що можна побачити у Рівному
Автор : Людмила Марчук
Коли пройтися вулицями нашого міста Рівне, у вічі впадає певна одноманітність у назвах різного роду кафе, барів, ресторанів, фаст-фудів. Більшість назв відверто іноземні або іншомовного походження як, скажімо, «Венеція», «Париж», «Абажур», «Айвенго», «А ля мінут», «Авеню», «Бет», «Бруклін», «Голд» тощо. Є дещо нейтральні: «Оболонь», «Вікторія», «Парк», «Фантазія» тощо. Щоправда, є й українські: «Козацькі забави», «Колиба», «Пузата хата», «Діброва», «Кобза» тощо.
Закладів із милозвучними українськими назвами є досить багато. І виглядають вони на фоні загальної «іноземності» досить оригінально та цікаво. Однак, якщо порахувати, який відсоток українського сектору, то в цілому він не зайняв би і чверті простору. І це трохи дратує. Все ж таки ми живемо в Україні, а не на якомусь інтернаціональному острові.
Звичайно, є заклади, що представляють грузинську, азербайджанську, японську, італійську або інші кухні світу, окремі стилізовані під італійські піцерії чи американські фаст-фуди. Відповідно, перекликаються з їхнім стилістичним напрямком оформлення та кухнею і їхні назви. Значна частина таких закладів харчування є досить пристойними і приємними рестораціями.
Однак усе ж дивує те, що в українському місті Рівне екзотикою є не іноземна кухня, а рідна, автентично українська.
Хоча спробуймо зазирнути усередину. У більшості випадків під пафосними назвами і яскравими вивісками знаходимо банальні та дуже схожі за своєю стилістикою (в тому числі зі схожим, якщо не однаковим асортиментом) «кафешки». Заходиш до якогось, до прикладу, блискучого «Імперіалу», пафосного «Королівського саду» чи розцяцькованого «Платинума-преміума», відкриваєш меню, і «дивуєшся» шаленій «різноманітністі» страв інтернаціональної кухні від картоплі-фрі (частенько присипаної доброю порцією «мівінки») до червоного борщу по-королівськи (відразу виникає підозра щодо королівських домішок, які «зробили королівським» знаний та улюблений мною український борщ).
Якщо вже так хочеться виділитися назвою, то можна взагалі вигадати щось на зразок «Зе бест кафе з усіх» або ресторан «У царя всія ресторанів», чи королівсько-імператорський бар «Золото-платинова пивна» (можна задля підсилення ефекту на вивісці зробити дописку: «При наливанні пива та приготуванні їжі використовуються запатентовані нанотехнології»). Гадаю, це не менш безглуздо, ніж назвати пельменну «Едем» чи звичайний кафе-бар «Колізеєм».
Але поміркуймо без жартів. Маємо перенасиченість міста закладами з іноземними назвами, які не вирізняються особливою оригінальністю. Що це? Гіперболізована тяга до кращого європейського чи американського життя? Відсутність фантазії? Непрофесіоналізм (або й відсутність) грамотних маркетологів? Чи сумна непрестижність українського? Чому, якщо це звичайний кафе-бар, то переважно має назву, якщо не «Мехіко», то «Відень» чи «Сіті ланч»? І чому так мало назв типу «Говерла», «Кіш», «Папороть», «Світлиця», «Отаман Сірко» «Хмельницький», «Пивні клейноди», «Сім п’ятниць» і так далі.
Чому, якщо ресторан, то обов’язково він імператорський чи царський, а не «Гетьманський» чи «Княжий»? Якщо засісти за книги чи Інтернет, то оригінальних та автентичних українських назв знайдеться сила-силенна на будь-який смак.
Цікаво, чи є у Парижі, Мілані, Римі чи Берліні заклад під назвою «Рівне»? Як відповідь на це риторичне питання означає, що ми ще й досі знаходимося в полоні комплексу власної меншовартості.
Коли шануємо самі себе, то на фоні подібної одноманітності варто виявляти якийсь креатив і «креативити» на українському грунті чи, навіть, відшуковувати автентику рідного краю. Можливо, це допоможе нам трохи пригадати свою історію, хоча б опосередковано пробудити в людях симпатію до українства принаймні на теренах нашої славної Рівненщини. Все ж таки червоний (український) борщ з пампушками нам ближче, ніж його модифікація по-королівськи чи ще по-якомусь.
Матеріал надано Анатолієм Дворницьким, м. Рівне
Джерело: RvNews
Військовослужбовцям, які вперше самовільно залишили військові частини, але згодом добровільно прибули до місця проходження служби, військова служба продовжується 
