- Чому по п’ятницях Вам буває найважче? – запитую лікаря-стоматолога Людмилу Василівну Калинович з Квасилова.

- А тому, – відповідає, – що зазвичай людина терпить зубний біль тиждень, а перед вихідними не витримує, приходить з напухлою щокою і каже: «Робіть, що завгодно, бо більше не можу!».

Людмила Калинович за роботою. Фото авторки

Мені хочеться дізнатися, що приваблює в цій нелегкій і непростій професії аж трьох рідних людей-лікарів – Калиновичів – Людмили, Ігоря та їхнього сина Олега (молодший син Ігор, який закінчив дев’ять класів, також мріє бути медиком), і почула у відповідь лише одне, але значне у нашому житті слово: «Любов».

 Історія стоматології, якщо можна так сказати, в цій родині почалася з Людмили, адже коли вона навчалася у Львівському медінституті, то там і познайомилася зі своїм майбутнім чоловіком, теж студентом-стоматологом Ігорем. Нині Ігор Михайлович працює разом із дружиною і старшим сином Олегом, котрий за місяць закінчує інтернатуру (Вінницький медичний  університет) позмінно в спеціально збудованому для цього двоповерховому приміщенні, уквітчаному різними видами різнобарвних квітів: сурфінія, лобелія, вербена, вигонія, орхідеї, фіалки… Такі ж квіти у білих горщиках рясніють і на подвір’ї Калиновичів, через дорогу, обліплюючи та засліпивши дивовижною красою усе, на що їх можна поставити, підвісити або посадити.

 Тут, у Квасилові, родина живе і працює з 2003 року, до 2013 – орендували  приміщення в будівлі клубу. Робочий стаж лікаря-стоматолога у Людмили Василівни – 27 років, навіть старший син уже працює з батьками два роки. «Вірніше, з мамою, – поправляє Олег, – бо вона – вимогливіша до мене». До того Л.В. Калинович працювала в Рівненській обласній стоматологічній лікарні, в поліклініці УВС м. Рівне, в приватній клініці у чоловіка, теж у Рівному.

Калиновичі з  медичними сестрами. Фото авторки

- Що найважче у Вашій роботі? – запитую Людмилу Калинович.

- Найважче, – відповідає, – це порозуміння з людьми, котрі приходять на прийом, на лікування не з радістю, а зазвичай із проблемою. А то й – аж надто серйозною. Потрібно допомогти, розрадити, переконати, підняти настрій… Навіть розповісти щось цікаве, приміром з історії стоматології, як у давнину надавали допомогу при ушкодженнях щелеп, зубів, тощо. Це ж не порівняти із сьогоденням! Ось і починаємо разом усміхатися… Я, наприклад, обожнюю хірургію, хоча й інше в нашій роботі намагаємося виконувати відповідно до вимог часу.

   Цікавлюся, чи не було випадків, які запам’яталися.

– Бували, – усміхається, – про всі й не розкажеш. Одного разу прийшла молода подружня пара, чоловік втратив свідомість у кріслі, а вагітна дружина на дев’ятому місяці – у приймальній кімнаті, спостерігаючи за ним. Слава Богу, все обійшлося, а запам’яталося, як ми усі бігали і приводили їх до тями…

  У Квасилові Калиновичів знають добре. І я  – теж. Звісно, крім них, у селищі працює ще три стоматологічних кабінети, і всі ці лікарі заслуговують на пошанування і подяку від жителів. Що б ми без них робили? Тут і здоров’я, і краса, і впевненість в собі. Багато чого. Недарма кажуть, коли болить зуб – світ не милий. Особливо чомусь страшні п’ятниці, бо за ними – аж два вихідні!

 Знаю, що в Калиновичів вихідні – закон іще з юності, бо, навчаючись в інституті на різних курсах, він і вона часто не бачилися. І тепер у вихідні ця родина полюбляє відпочивати на природі: риболовля; полювання; просто річка, ліс, намет і вогнище… А якщо вдома – то обов’язкове вишивання нитками і  бісером сорочок, рушників, ікон, картин… І, звісно – квіти! Квітковий безмір! Казка!

 Скоро рік, як в родині додалося радості – маленька Вікторія, донька Олега і невістки Тані. Життя плине скоро, і лише під час розмови з’ясували, скільки пройшло літ від початку роботи за цією, я би сказала, цікавою, але ризикованою спеціальністю – лікаря-стоматолога. Щоразу –  щось таке, над чим потрібно замислитися, увімкнути усі знання і досвід (як світло!), аби результат був позитивним і щасливим як для лікаря, так і для пацієнта. Працюють разом із Калиновичами дві медсестри – Тетяна Лебедюк і Ольга Кулакова. Отож, так і хочеться сказати, що наші зуби в надійних руках. А це добре.