Приїхавши в село до батьківської хати, побачила невтішну картину: криниця, якою користувалися, скільки себе пам'ятаю, була засипана сміттям і зрівняна із землею. Защеміло серце, адже лише черстві душею люди могли таке зробити.

Батько розповідав, що копали цю криницю на два обійстя, на межі господарств. Вода була завжди  чиста, свіжа, навдивовижу холодна. У спекотні дні нап'єшся з такої крижаної води і сили наберешся, бадьорим станеш. Бо ж, як говориться, тільки в живому джерелі і вода завжди студена. Ще я пам'ятаю, був біля криниці журавель, що височів на всеньке село та виспівував свою задушевну пісню, кликав до себе подорожніх і спраглих. Постаріли господарі, зробили корбу, щоб легше воду діставати, але ж так само колодязь дарував їм свою цілющу воду

Фото з мережі Інтернет

З роками пішли з життя господарі, але залишився колодязь. Неодинокий, не запущений, бо завжди приїжджали на літо до батьківської хати, впорядковували його і пили джерельну воду Та знайшлися зайди, яким стало чи то мало городу, чи то ліньки було вивозити з хатниська сміття, але вони без будь-якого жалю засипали криницю.

Скільки не чула переказів, ніде не зустрічала, щоб засипали колодязі, а тільки, що чистили, доводили до пуття, щоб і самому напитися, і подорожній міг втамувати спрагу. Копання колодязя було важкою працею, та й не кожен міг це робити, бо коли опустишся глибоко на дно і піднімеш голову вгору, то здається, ніби криниця завалюється, а отвір все вужчає й вужчає.

Існує легенда, що колись жив жорстокий чоловік, який робив зло всім навкруги: то хату спалить, то скирту соломи. Впіймали його і влаштували суд. От громада й присудила, щоб палій покаявся і викопав для всього села криницю. А була та місцина дуже кам'яниста. Довго копав засуджений, поки з'явилося джерело. Вода ж виявилася доброю-предоброю. Зраділи люди і пробачили лиходієві всі його гріхи.

Колись, як вибирали місце, де копати криницю, придивлялись до рослин, до квітів-барометрів, до подихів землі, прикладали до неї вухо, чи шумить вода, і, безпомилково знаходили джерело.                         

А от що мовить одна з легенд. В одних господарів замулилась криниця. Просить вона їх: "Помийте мої стіни, почистіть від бруду водичку мою". Не захотіли лінивці, а ще більше каламутили  воду, обідрали стіни.  Та знайшлися добрі люди, котрі почистили криницю, а коли господарі захотіли напитися і нахилилися, щоб зачерпнути води, вона почала віддалятися, і враз дно стало сухим. Так віддячила криничка за неповагу до себе, за недбалість.

Мені здається, що коли засипали нашу криницю, то вона захлиналась від плачу, квилила як чайка. Але ця криниця буде в моїй пам'яті завжди, бо вона мені рідна, я нею випоєна.