Отака несподіванка у липневому 2018 року засіданні Рівненського міського суду в справі Святослава Стегнея, очікувала сторону його захисту та представника. Мало того, потерпілий, якого за декілька місяців відсутності, нарешті вирахували поліцейські за номером його телефону в Килії Одеської області, дав добро на проведення судових засідань без його присутності, оскільки ні потерпілим себе не вважає, та й здоров’я і коштів, щоб приїхати з Одещини до Рівного, не має.

"Потерпілий" К-ко посередині. На одному з судових засідань. Фото Л. Марчук.

Ми вже повідомляли у попередніх матеріалах на тему незаконно посадженого у найжорстокішу психіатричну лікарню України в Дніпрі воїна-добровольця з Рівного Святослава Стегнея, що суд у його справі зайшов у глухий кут. Тепер цей кут стає ще більш тісним: що вже ані круть-верть, ані верть-круть – варіантів у слідства нуль. Вина Стегнея не доведена, двох вагомих свідків так і не знайшли (чи й не шукали?). Натомість випливли прецікаві для суду речі.

Наступного дня після судового засідання, якраз у престольне свято Петра й Павла, представник  обвинувачуваного Стегнея пані Тамара Ахмедова, яка є його матір’ю, отримала листа від Уповноваженого з прав людини. На скаргу сторони обвинувачуваного добровольця батальйону Кульчицького в уповноваженого зреагували у такий спосіб, що послали комісію з фахівців в ту саму Украї́нську психіатричну лікарню з суворим наглядом в Дніпрі, що є спеціалізованим психіатричним закладом для осіб, що вчинили тяжкі та особливо тяжкі злочини.

Члени комісії відвідали Стегнея, влаштували йому огляд і перевірку на адекватність та наявність розладів та й написали заключення, що ніяких психосоматичних розладів у недавнього бійця не помітили і такі люди, як він, що страждають від наслідків контузії, не повинні утримуватися в закладах такого типу.

Рівненський суд 11 липня про цей лист ще не знав. Хоча насторожує те, що сторона обвинувачення чомусь все зволікає з реагуванням на клопотання представника потерпілого викликати на відеозв’язок тих психіатрів зі Львова, які невідомо на якій підставі й за чиїм проханням-клопотанням написали Стегнею в діагноз хронічну шизофренію. Чому б не погодитися на повторну експертизу? Адже цей діагноз ламає життя 31-річному чоловікові, батькові неповнолітнього, дошкільного віку, сина. Чому так легко ліплять подібні діагнози вчорашнім воїнам, які насправді після пережитого на війні потребують кваліфікованої комплексної реабілітації?

Є питання, чому тоді в листопаді 2017-го львівським психіатрам треба було взагалі перевіряти висновки цілого консиліуму столичних психіатрів? Чому треба було без документів посилати вчорашнього воїна, котрий потребує зовсім іншого обстеження та лікування, до Дніпра? І з якого дива був необхідний такий поспіх? Чому не дали перед відправкою на схід побачення з матір’ю? Щоб син бува не обмовився, що свідчення з нього вибивали у жорстокий нелюдський спосіб?  Але про це суд мовчить. І психіатри говорити не хочуть або ж їх не хочуть викликати.

Святослав Стегней на відеозв'язку з Дніпра. Фото Л. Марчук

 Натомість 11 липня у суді несподівано на відеозв’язку опинився сам Святослав Стегней. Чимало дивного побачила матір в тому, як він виглядав, як сидів, одягнутий у чужу сорочку з довгим рукавом, як відповідав на питання, як напружував зір і слух, щоб почути й зрозуміти суддю та прокурора, які немов зумисне говорять без дикції й інтонації, бубонячи собі під носа (чи то вже спеціальна суддівська риторика така, якої спеціально вчать людей у мантіях?).

Суддя С. Рогозін. Фото Л. Марчук

На першому плані прокурор О. Полюхович. Фото Л. Марчук

Проте з огляду на заяву потерпілого К-ка, який відмовився себе таким вважати, суд мусив щось вирішувати. Тож запропонували стороні підсудного такий вихід, щоб і вовки ситі, й кози цілі, тобто щоб усіх це влаштувало. Чи не тому вирішили за сім з половиною місяців тяжби нарешті показати змученій матері її дитину, щоб її розчулити, щоб заплакала та захотіла якомога швидше побачитися з сином. Жінка і справді заплакала, бо яка б тут матір витримала, проте приготований сценарій не спрацював так, як вочевидь очікувала сторона обвинувачення.

Матір, дивлячись на сина на моніторі в другому кінці залу, ледь стримує свої емоції. Фото Л. Марчук

Чому? А тому, що ця змарніла змучена жінка – виявилась не такою простою жінкою. Це Тамара Ахмедова. Чимало рівнян  з когорти перших патріотичних організацій, які діяли з початку 1990-х років, знають цю жінку, як доброго бійця, і то якраз у питаннях з прав людини. Адже це вона очолювала в 1990-х та на початку 2000-х на Рівненщині громадську правозахисну організацію «Право». Логіці її мислення, умінню помічати й доходити до суті найменших деталей позаздрив би кожен слідчий, а у знанні законодавства вона також може заткнути за пояс кожного недолугого суддю чи прокурора, які дозволяють собі приходити в судове засідання непідготовленими. Чимало рівнян завдячують Тамарі Хударгенівні у здобутті з її поміччю справедливих рішень на початку 2000-х років.

Ця жінка нікого й нічого в житті не боїться. Її волі й витривалості в боротьбі позаздрив би не один воїн. Тому пані Тамара швидко зрозуміла істинну суть тієї лагідної обгорточки, в яку так чемно «впакували» свою пропозицію суддя з прокурором. Раз потерпілого нема, то злочин вони перекваліфіковують  із замаху на вбивство з мотиву ревнощів на хуліганство. А раз Стегней вже не злісний вбивця, а просто хуліган, то матір може його забрати. Проте не додому, а пропонують перевести його в будь-яку іншу психіатричну лікарню поближче до місця проживання матері.  «Адже ж він у вас хворий? І ви скаржитеся, що його не лікують, а там почнуть лікувати. А як вилікують, тоді й додому заберете…» 

Може б погодилася на таке рішення якась інша мати, адже є на теренах Західної України психіатричні лікарні з досить комфортними умовами, як от у Тернополі. Проте Тамара Ахмедова відмовилася.  Вона настійно наполягає на перегляді висновку львівських психіатрів. Її підтримала присутня на суді адвокат Любов Дем’яненко (другий адвокат Святослав Калька з якихось причин був відсутній).

Адвокат Любов Дем'яненко. Фото Л.Марчук

З  рішенням матері погодився і Святослав Стегней. Хоч вочевидь було йому від такого рішення несолодко. Молодий чоловік втрачає зір і слух (матір під час відеозв’язку не могла не звернути увагу, як cин напружує очі (вони в нього занадто на викоті) та як прислухається), тож кожен день його утримування в некомфортних умовах психіатричної лікарні з суворим режимом тримання, де 14 осіб у палаті, може обернутися для нього фатально – інвалідністю або й ще гірше, адже у нього хворе серце.

Проте його матір Тамара Ахмедова на моє питання після засідання суду, чому вона не погодилася на подану пропозицію,  відповіла дуже коротко й чітко: «Я сказала синові: «Ми з тобою, сину, воїни. Ти був готовий померти за Україну там на передовій. Ти не питав мене, чи готова я тебе туди відпустити. Ти пішов сам. Тож будь готовий поборотися до кінця і тут. Там війна і тут війна. На відміну від тієї, ця ще підступніша…»

Син прийняв материні слова. Він не божевільний. І додатковим цьому свідченням є його розумні й грамотні листи, написані рукою недавнього відмінника навчання.

Він отримав не одну контузію на передовій, чому одразу й значення особливого не надав, проте з часом це далося взнаки, про що написали київські психіатри.

Скалічений на війні боєць потребує ретельного обстеження та адекватного комплексного неврологічного лікування, а не скручування рук гамівною сорочкою та чергової дози галоперідолу.

Тож 3 серпня  на суді, який розпочнеться о 10-й годині, Тамара Ахмедова таки очікуватиме появи на відеозв’язку психіатрів та незалежного психіатра-експерта. Тож побажаймо усім сторонам здорового глузду і нехай у цій важкій справі Бог допоможе. Щоб таки настало торжество справедливості…