Останнім часом неодноразово чуємо відгуки посадовців, в тому числі, і з високих кабінетів про децентралізацію влади та реформу  місцевого самоврядування. Мовляв, це одна з численних вітчизняних реформ, яка дає втішні та ефективні результати.

Млинівський район у цьому плані також не пасе задніх: на його теренах утворено п’ять об’єднаних територіальних громад, а Миколаївська сільська рада ввійшла до складу Повчанської ОТГ на Дубенщині. Нині в районі лише дві сільські ради – Мальованська і Підгаєцька, які залишаються поза децентралізаційним процесом. Ось таку мапа з реформи місцевого самоврядування склалася на цей час у районі.

Водночас не залишилося поза увагою те, що в шести районах Рівненщини не створено жодної ОТГ. У сусідній Волині донедавна лише в Камінь-Каширському районі вимальовувалася така картина, однак і там  дали старт утворенню першої в районі громади.

Чому ж дехто не поспішає реалізовувати політику держави щодо децентралізації? Тим паче, якщо це одна із найвдаліших реформ в Україні?

Зрозуміло, що в кожного свої підстави і міркування діяти так чи інакше, в тому числі  – в адміністративно-територіальних одиницях. Однак, як на мене, певною мірою гальмує цей процес гіркий досвід тих районів, які одними з перших кинулися у вир децентралізаційних перетворень і  на практиці взялися реалізовувати реформу місцевого самоврядування. Приклади, як кажуть, не треба висмоктувати з пальця.

 У зв’язку з утворенням ОТГ у деяких районах склалася ситуація, коли власні надходження районного бюджету забезпечує  одна, дві чи три сільські ради. Зважаючи, що виробничий потенціал деяких сільрад, які не увійшли до жодної ОТГ, мізерний, тож годі сподіватися, що у районній казні коштів буде вдосталь навіть на найнеобхідніше. Скажімо, у зв’язку з тим у деяких районних радах Рівненщини виникли проблеми з фінансуванням заробітної плати її працівникам. І хоча в райрадах настільки суттєво оптимізували штати, що дальше нікуди, коштів все одно не вистачає: а йдеться про кілька сотень тисяч гривень у кожній із райрад.

Мабуть, такий хід подій повинні були передбачити реформатори і вжити застережні заходи. Натомість сьогодні голови райрад змушені оббивати пороги у високих кабінетах і вимолювати кошти. Можна лише уявити їхній пригнічений стан, адже поки що їм ніхто нічого не обіцяє. Отож, зважаючи навіть на такий гострий кут,  чи можна так безапеляційно називати реформу з децентралізації влади  успішною? Чи такий недогляд вважати мимовільною супутньою прикрістю реформи?

Може, саме тому в деяких районах і не поспішають з реформою, хоча без неї  реальні можливості місцевого самоврядування залишаються досить обмеженими через низку об’єктивних і суб’єктивних причин, зокрема, в переважній більшості воно не в змозі забезпечити своїх мешканців  елементарними комунальними послугами, такими як водопостачання і водовідведення, вивезення сміття, освітлення вулиць та іншим. З іншого боку, а куди поспішати, якщо, по-перше, об’єднання добровільне. А, по-друге, в районних бюджетах є кошти для повноцінної життєдіяльності. Іншими словами, краще синиця в руках районів, ніж журавель у небі ОТГ...

Прогалини на законодавчому полі

Пригадуємо, як були відкладені вибори до Демидівської ОТГ, бо на  законодавчому рівні  не врегулювали питання про те, що сільські ради одного району можуть входити до складу ОТГ сусідніх районів, населені пункти яких територіально, історично, географічно та економічно поєднані. Тоді законодавці оперативно виправили власний недогляд і ухвалили відповідний закон, який дав змогу, скажімо, населеним пунктам Пляшівської сільської ради Радивилівського району ввійти до складу Демидівської ОТГ.  Скористалися тим законом жителі населених пунктів Миколаївської сільської ради Млинівського району, увійшовши до Повчанської ОТГ Дубенського району.

Як на мене, доповнюючи пакет законодавчих актів, народні обранці тоді не врахували ще один важливий момент. Чому б не передбачити і таке: населені пункти однієї сільської ради можуть входити до  складу різних громад в межах одного району, чи навіть інших районів. Тобто географічне розташування деяких сіл в межах конструкції однієї сільської ради одного району може спонукати якраз до об’єднання з різними громадами одного чи різних районів. Скажімо, така картографія розташування Хорупанської сільської ради, населені пункти якої увійшли до Бокіймівської ОТГ.

Зрозуміло, я наводжу це для прикладу, а не для ініціювання якихось рухів чи кроків. Річ у тім, що села  Пекалів та Аршичин цієї сільської ради територіально значно наближені наближені до Млинова, – за якихось 3-6 кілометрів від селища, яке стало центром ОТГ. А навпростець через водойму – 1-2 кілометри. Тобто їх бо праву можна назвати приміськими. Натомість до центру Бокіймівської ОТГ віддаль  у три-чотири рази більша. Хтозна, як би визначилися жителі чотирьох сіл Хорупанської сільської ради, якби був ухвалений такий закон.

Можна припустити, що Пекалів і Аршичин відійшли б до Млинівської ОТГ, а Хорупань та Головчиці – до Бокіймівської ОТГ. Зрештою, наголошу: це лише власні міркування і жодного стосунку до виборів, які відбулися, не мають. Цілком ймовірно, що мешканці тих сіл проголосували б так само, як це зробили на перших виборах до Бокіймівської ОТГ. А скільки таких географічних комбінацій може виникнути в Україні?

Поступ стримує досвід?      

Можливо, стримує процес децентралізації в деяких районах  досвід тих громад, які стали на шлях реформування місцевого самоврядування. Йдеться, насамперед, про оптимізацію освітньої мережі, галузі культури, медицини та інше в утворених  ОТГ. Зрозуміло, що в громадах на місцях видніше, що оптимізовувати, як діяти в тій чи іншій ситуації. Іншими словами, там привчаються жити за новими правилами. Не секрет, що кроки з оптимізації у переважній більшості аргументовані і виправдані, бо в громадах привчаються жити в нових фінансових умовах і можливостях. Це, так би мовити, з одного боку.

Проте люди звернули увагу:  процес тотальної оптимізації в громадах викликаний нестачею коштів на функціонування, скажімо, закладів освіти, культури, медицини і т.д. Тож виникає два запитання. Перше: а як із розрахунками економічної спроможності громад, адже, перш ніж дати добро на створення тієї чи іншої ОТГ, відповідні служби, органи і посадовці різних рангів  заледве не до копійки проводили відповідні обрахування. Тож і диву дається люд: рік громада проіснувала – а вже  дірки в бюджеті виникають. Аби залатати ті дірки - там змушені вдаватися до кроків з оптимізацією.

І друге. Багато хто відверто заявляє: децентралізацією і реформою самоврядування держава, даруйте, спихає низку клопотів на громади. Мовляв, коштів залишає їм більше – на місцях і розбирайтеся, як жити далі. Не можете втримати інфраструктури, яка була до створення ОТГ – оптимізовуйте її у відповідності до своїх фінансових можливостей, а держава нянькою кожній громаді не буде. Мовляв, ми вам дали вудку, а рибку впіймайте самотужки. А де ж її впіймати, як ні озерця, ні ставочка – це образно кажучи. Що маю на увазі.

Напередодні старту процесу децентралізації в Україні чимало знавців у тій царині полюбляли наводити приклади  з досвіду французів, поляків. Справді, там реформу провели успішно. Але не за три-чотири роки – цей процес тривав значно довше. Крім того, ніхто не вів мову про менталітет поляків чи французів, стартові умови напередодні децентралізації і т.д.

До того ж там держава вклала чимало коштів у розвиток інфраструктури майбутніх самоврядних структур: відремонтувала дороги, об’єкти першочергової уваги – школи, дитсадки, фельдшерсько-акушерську пункти чи дільничні лікарні, аби на початках позбавити громади від тих клопотів. У нас навпаки: саме новоутвореним об’єднаним територіальним громадам доводиться надолужувати те, до чого в держави впродовж десятків років руки не доходили. Хоча це не означає, що держава залишається стороннім спостерігачем – вона залишається активним гравцем на полі реформованих самоврядних органів: чимало коштів вкладає в розвиток їхньої  інфраструктури через реалізацію різного роду проектів і грантів, зокрема, через Державний Фонд регіонального розвитку.

Звісно, це добре, але людей найперше цікавлять конкретні об’єкти, які вже слід  відремонтувати чи відреставрувати: скажімо, коли будуть відремонтовані дороги з Уїздців –до Певжі, з Млинова – до Хорупаня, з Муравиці – до Добрятина, з Городниці – до Ярославич на Млинівщині? Зрештою, таких доріг, доріжок та інших об’єктів - безліч, а коли в об’єднаних територіальних громад  до них дійдуть руки  – питання не тільки часу…

Останнім часом чимало галасу навколо Центрвиборчкому, який заблокував  вибори майже в сотні ОТГ. Відтак не забарилися різного роду спічі експертів, політологів, які гальмування виборів пов’язують із майбутніми президентськими виборами. Мовляв,  до них, тобто до виборів,  має зберегтися диктат очільників райдержадміністрацій. Опосередковано такі припущення можуть ґрунтуватися на тому, що політсила глави держави на виборах в ОТГ демонструє не надто вражаючі результати.

Як бачимо,  реформування місцевого самоврядування – не такий вже простий процес, хоча переваг у ньому незрівнянно більше, ніж, так би мовити,  закладено гальмівних мін. Сподіватимемося, що «розмінування» того процесу відбуватиметься без втрат і на користь країни.