Психологи кажуть, що кожній людині варто щодня дві години (або ж бодай одну) перебувати в тиші. Для чого? Щоб відпочити від людей, інформації, зібрати докупи саму себе – свої думки.

Найголовніше й найцінніше, що у кожному з нас є – це наша внутрішня автономність та цілісність. Що це? Коли ти знаєш, хто ти, які твої плани на життя, що будеш робити сьогодні, завтра, через місяць чи рік, як маєш виглядати, які твої цінності, світогляд. Усього цього ніхто не може порушити. Таку людину можна вважати цілісною й цілеспрямованою особистістю.

Проте чи багато зустрічаємо таких людей? На жаль, одиниці. Більшість розпорошуються на всюдисущі дрібниці, їх постійно хтось скеровує не туди й у результаті – все життя йде не так, як хотілося та мріялося. От виходиш з дому, щоб іти в бібліотеку чи в університет і перестрічаєш сусідку, котра провокує тебе відкинути свій план та піти з нею на закупи, бо десь там щось отаке... Звісно, ведешся. І пропускаєш бібліотеку чи пари в університеті. І коли так трапляється чи не кожен день, що погоджуєшся на чужі пропозиції, або ж йдеш вчитися чи працювати не за покликанням, а туди, де більше платять, – в результаті втрачаєш значно більше. Адже втрачаєш себе.

А якщо врахувати, що живемо в інформаційному суспільстві? В стані інформаційної війни? Та ж на нашу цілісність зазіхають усі! На нашу свідомість полюють! Йдеш вулицею, тобі тицяють якісь папірці з газетами чи рекламою, яка скеровує тебе витратити свої гроші не туди, куди було сплановано. Вмикаєш телевізор – там інформаційні хижаки з усіх сторін намагаються тобі довести, що саме їхня позиція є правильна: «Будь з нами, підтримуй нас, будь як ми!» А ще суцільна реклама – вона звучить у твоїх вухах, ти бачиш її на всіх вулицях, від рекламних щитів і усіх на них закликів рябіє в очах. А цивілізація ж не стоїть: у кожного в руці смартфон чи айфон, чи не кожен в Інтернеті, в соціальних мережах. В цьому схибленому, перенасиченому різними голосами світі, самі не помічаємо, як втрачаємо себе, своє істинне «я».

От для цього й потрібні дві години тиші, виїзд на природу, до лісу, річки. Проте чи є серед нас такі щасливі люди, котрі ці години тиші мають? Котрі спеціально планують день так, щоб їх для себе виділити? Це ж вкрай необхідно! Для планування свого дня, проведення розрахунків сімейного бюджету; для того, щоб подумати, чому син чи дочка так веде себе так, що ви стривожені цією поведінкою? Або ж треба побути на самоті, щоб подумати про проблеми з чоловіком, жінкою чи товаришем… Адже, коли помислити, то звідки наші проблеми ростуть? Та все ж іде від нас самих! Ми не обдумуємо свої дії, не аналізуємо ситуації, живемо емоціями: блискавка – спалах – обурення – образа. І носимо цю образу як камінь, а потім вона вихлюпується назовні в невідповідний момент й псує життя нам і нашій половинці.

Ось чому так важливо з раннього дитинства формувати дитину як самостійну особистість, яка в будь-якій ситуації себе, свою цілісність, свою внутрішню свободу зуміє захистити. А зуміє коли: та тоді, коли буде самовизначена, знатиме хто вона й куди прямує, що їй підходить, а що не її стихія, не потрібне, зайве, чуже.

Дуже часто буває в житті таке, коли батьки, які хочуть своїй дитині добра, насправді чинять їй зло. Адже перекривають її накреслений Богом шлях, скеровують не туди, куди дитина мріяла піти вчитися, роблять самі за неї її вибір. Йди, мовляв, дитино, вчитися на стоматолога, будеш при грошах! І все життя та дитина робить немилу роботу, а ми нарікаємо на поганих лікарів.

Нам усім в наших реаліях тяжко жити в умовах ущемленого простору. Це стосується мешканців міст, сім’ї яких туляться у малих квартирах. Далеко не кожна дитина має власну кімнату, нерідко є мрією навіть власний письмовий стіл, на якому лежать лише твої книжки, зошити, записи і їх ніхто не рухає, не чіпає, не цікавиться, що там є, з ким вона листується. Важко в такому защемленому просторі  відстояти своє право на власний вибір – що робити, чим займатися, куди піти вчитися.

Звично стало чути в кримінальних новинах, що син убив матір, дочка вдарила ножем батька, або ж що молода дівчина викинулася з вікна багатоповерхівки… Страшно. Трагедія. «Який же звір той син?» «Яка ж то дочка?» – кажемо ми. Але ж ми не знаємо, що довело того сина чи ту дочку аж до такого рівня агресії проти рідних людей. Коли ж колупнути глибше, то все в житті має свої причини. Коли людині постійно ущемляти її простір, забирати в неї її волю, відбирати право на власний вибір та ще й постійно принижувати, людина (навіть найспокійніша) стає агресивною. Коли ж гасить невдоволення та злість алкоголем, тоді в певну мить отака накопичена за роки агресія й розряджається в отакий страшний спосіб. (До психологів в нашій країні ходити не прийнято та й де ті психологи?) Кого судять? Того, хто скоїв злочин. Того, хто спровокував, не судять. Або ж вже нема кого судити.

Сфера взаємовідносин є найголовнішою в людському житті. І з дитинства взаємини між членами родини мають будуватися на повазі до людської особистості. Навіть коли дитина зовсім маленька, ми маємо враховувати її побажання.

Питають, коли буде мир на землі і не буде воєн? Саме тоді, коли зміниться людина, її думки й дії. Коли люди перестануть бути агресивними й корисливими.

Всі питання на світі вирішують люди. Які люди – такий і світ.