Хлопець з Рівного, що всерйоз займається нерівнинним спортом
Опубліковано : Олена Медведєва
Цей цікавий хлопчина, із оригінальною стрижкою та карими очима, ніби виліплений із пластиліну. Пластичний, артистичний, розкутий і з прекрасним відчуттям такту, у перші ж хвилини нашої зустрічі поводив себе нетипово-гарно – він танцював у коридорі своєї школи. Школяр невимушено рухався, як професійний танцюрист – від класу до класу.
Із Михайлом Германюком та його мамою Наталією Володимирівною ми зустрілися у стінах рівненського НВК № 2 «Школі-ліцею» восени, де, власне, і навчається наш респондент.
Йшов другий тиждень навчання. На вулиці «красива осінь вишивала клени». (Л.Костенко). А ми, ніби давні знайомі, сиділи за першими партами класного ряду і жартували, дивувалися, фотографувалися. Хоча й бачилися вперше. А розмовляли про слоупстайл – зимовий олімпійський вид спорту, в якому змагаються лижники не лише на швидкість проходження дистанції, а у виконанні серії акробатичних стрибків на трамплінах, контр-нахилах, перилах, пірамідах, які розташовані на трасі. Адже Михайло Германюк, учень 7-Г класу вищезгаданої школи, саме цим видом спорту і займається вже кілька років поспіль.
– Рівне і гори… Трохи не сумісні поняття. Ти так не вважаєш?
– Ми з хлопцями тренуємося у спортивній залі ДЮСШ № 1, а на змагання їздимо у гірську місцевість. Так що все продумано і сплановано.
– І хто ці сміливці-тренери, які тренують ще сміливіших вихованців?
– Мій перший тренер Чекунов Віталій Вікторович працює зараз в Китаї. А тренує мене сьогодні Ткачук Оксана Василівна. Заслужені тренерb України з фрістайлу Досова Галина Петрівна та Досов Юрій Вікторович, вони у всьому мені допомагають, консультують з різних питань.
– В якому ж віці ти потрапив на своє перше тренування?
– У сім років. Мене разом зі старшим братом Ярославом завела туди мама.
Мама: - Спершу їх не хотіли брати, бо у цю спортивну школу записують дітей віком п’яти-шести років. Сказали, що ми, на жаль, запізнилися. Я наполягла на тому, щоб хлопців хоча б подивилися. Михайло їх зацікавив, і в такий спосіб він там залишився. Син почав працювати, у нього все виходило і зовсім швидко приєднався до команди старших діток. І вже ось четвертий рік займається спортом.
– Тобто, ти одразу після закінчення першого класу, маленьким хлопчиком, якому в школі навіть оцінок ще не ставили, подався займатися таким серйозним і дорослим видом спорту?
– Мабуть (усміхається). Не пригадую вже. Я ще й тхеквондо займався.
– Отже, сьогодні ми вперше і публічно починаємо описувати подробиці біографії майбутнього олімпійського чемпіона Михайла Германюка зі слоупстайлу! Усе треба нотувати. Згодом твої біографи нам подякують за це. І яка то пора року була, коли ти став на шлях спортивної кар’єри?
– Зима, мабуть.
– А що тебе надихнуло займатися цим видом спорту?
– Просто мама завела.
– Знаю, що спершу був фрістайл. Чому саме він?
– Пригадав! Я якось побачив по телевізору один модний музичний кліп, в якому окрім пісні, яка звучала, показували зовсім малих дітей-спортсменів, які займалися серйозним тренуванням. Мені теж захотілося бути схожими на них.
– Однак мене досі дивує – чому не плавання, не бокс, не якась боротьба, а такі нестандартні лижі?
– Я був на плаванні. Але залишив, бо то не моє.
Мама: – Він себе шукав.
– Ще я на великий теніс ходив. Але, як виявилося, це теж не моя стихія. Ракетка лише залишилася.
– Як часто у вас в спортивній школі проходять тренування?
Мама: – Щодня по дві години окрім неділі. Навіть під час канікул є заняття. Розроблений спеціальний комплекс тренувань: заняття на брусах, кільцях, акробатика (програма гімнастів). Це все для того, щоб тіло було готове до акробатичних стрибків на лижах.
– І що, тобі не страшно?
– А що саме треба боятися?
– Наприклад, акробатичні вправи на лижах.
– Поки що ні. Були ми двічі в місті Штіті (Чеська республіка) на тренуванні у 2017 і в липні цього року. Зупинялися в готелі «Чорна кішка» на дванадцять днів, а займалися на спортивній базі «Акробат парк». Там є спеціальні трампліни і великий басейн. Ми приходили туди зранку, переодягалися, одягали гідрокостюм, словом, всю екіпіровку. Піднімалися сходами наверх. Усіх східців шістдесят вісім.
– Ти їх спеціально рахував?
– Так, а що робити, коли ти щодня ходиш одними і тими ж сходами?
– І що далі?
– Виходжу на стартову позицію. Моя доріжка поливається водою, щоб краще було їхати. Потім тренер дає команду і я починаю рухатися. Цієї команди треба дочекатися обов’язково. Бо на другому боці теж є трамплін. І якщо ти самовільно почнеш рухатися, то можеш зіштовхнутися із спортсменом, який їхатиме тобі на зустріч. Сам трамплін виготовлений з якоїсь гуми чи пластика.
– Тобто, в закритому приміщенні створюють для тренування спортсменів умови, максимально наближені до природніх.
– Це не закрите приміщення, а відкрите. Тренування проходять просто неба. Там є спеціальні трампліни, з яких стрибають окремо фрістайлісти і окремо слоупсталісти. Поруч стоять ще три трампліни: подвійний, потрійний і бігіель. Останній теж для слоупстайлу. Він виштовхує спортсмена. На ньому виконуються вже серйозніші елементи у тренуванні.
Тепер, при тренуванні, якщо ти падаєш, то опиняєшся у воді, яка постійно бурлить, і, відповідно, тобі не боляче. А якщо ти впадеш на воду без цього повітряного піддуву, то лижі прогнуться і можуть поламатися.
– Екстрим до душі?
– Спершу я думав, що буду тренуватися на кільцях і батуті, тобто займатися гімнастикою. А потім нам запропонували фрістайл і слоупстайл, в деталях розповіли про них. Мене зацікавив слоупстайл, бо там може бути чотири трампліни, є рейли, по яких можна ковзати, є можливість виконати більше акробатичних елементів.
– Які трюки під час одного спуску тобі дозволяється виконувати? Розкажи, будь ласка, нам про цей шлях.
– Спочатку спускаюся великим трампліном, далі трішки меншим, потім переходжу на рейли. Такий маршрут у Буковелі.
– Скільки разів ви вже тренувалися у Буковелі?
– Всіх разом – шість разів. Перший раз із сім’єю їздили і Романом Вікторовичем. Інколи один раз на рік буваємо там, інколи два рази.
Мама: - Є один такий виїзд на рік, який фінансується державою. Виділяються спеціальні кошти для цього. Як-от 25 вересня вони їдуть на збори і змагання до Івано-Франківська.
– А взимку ми їздимо лише до Буковеля, інколи – в Бармаки.
Мама: - Коли на змаганнях чують, що ми з Рівного, то запитують: «А що у вас там, в Рівному, є гори? А де ж там діти тренуються?». Взимку, коли випадає багато снігу, то з нього в Бармаках будують трампліни. А так тренування в Рівному проходять на батутах. Михайлик одягає лонж (спеціальний пояс), який тримає його на канатах, для страховки, і скаче на батуті. Часом скаче на батуті на лижах, але без цього лонжу.
– Лижі перед цим обтягують спеціальним поролоном, щоб не пошкодити сітку на батуті.
– Штучного снігу у Бармаках ще нема?
– Ні, там нема, лише в Буковелі. Коли тільки випадає справжній сніг, то ми всією командою будуємо трампліни на Бармаках. Хочеш стрибати – то сам собі створюй умови.
– Команда – це хто? Хто входить до її складу?
– Це і фрістайлісти, і слоупстайлісти, – усі разом. Троє чи четверо тренерів, батьки, котрі привозять нас легковими машинами чи мікроавтобусами, і вихованці спортивної школи. Загалом до двадцяти людей працюють над будівництвом снігових трамплінів.
– Який інвентар використовуєте в цій роботі?
– Широкі лопати. І ще треба нам вода, щоб поливати поверхню снігу. І самі це все вкладаємо.
– Оскільки слоупстайл – це новий різновид фрістайлу, і багато хто не знає про нього нічого, або має лише поверхневе уявлення, то чи не міг би ти розповісти нам про свій одяг – амуніцію слоупстайліста? Це цікаво.
– У залі, під час тренування я одягаю шкарпетки, шорти і футболку. Все. А коли виїжджаємо на сніг, то вдягаю звичайні довгі шкарпетки, щоб ноги не ковзали і не натиралися мозолі, лижні черевики, лижні штани, «черепашку»…
– «Черепашка» – це що?
– Це така захисна пластмасова пластина, ніби жилет на спину, щоб коли падаєш, то він тебе захищав від удару. Його називають «черепашкою». Ще одягаю термобілизну, якщо потрібно, кофту або куртку. На голову шолом і під нього або шапку, або балаклаву. А на руки – звичайні зимові рукавиці. Лижі –твін-тіпи, палки, окуляри.
– Лижі якої фірми ти маєш?
– Фірми «Аtomic», а другі лижі фірми «Salomon». «Salomon» – це трохи менші за «Аtomic». Я з них уже виріс. До Чехії брав дві пари лиж на той випадок, що коли поламаються одні, то щоб була заміна. Бо їх дуже легко поламати.
– З чого вони виготовлені?
– Лижі мають дерев’яну основу, з обох боків загнуті.
– Стандартні лижі мають загнутий лише носок.
– Так. А у моїх загнуті і носок, і задня частина. Це щоб в різних напрямках можна було рухатися, не тільки обличчям вперед, але і спиною теж. Тому їх і називають твін-тіпами, спеціально виготовляють для слоупстайлу. Зверху пластик на лижах і краї металеві.
– Якого вони кольору?
– «Salomon» зелено-біло-чорні, а «Аtomic» оранжеві.
– За якими стандартами ти вибирав лижі – за технічними параметрами чи кольором?
– За параметрами, звичайно. Вони повинні мати певну довжину, відповідно до мого зросту. Мають діставати лоба. Ну, й колір сподобався, оранжевий.
– А де продаються ці твін-тіпи?
– За кордоном.
– У Буковелі чимало гір. Для тренувань які обираєте?
– Спершу ми каталися на «синій» горі, а вже згодом перейшли на «червону». До речі, там де з’їжджають слоупстайлісти, туди спортсменів зі звичайними лижами не пускають. Мають бути лише твін-тіпи.
– Коли ви сім’єю їдете до Буковеля, то як там проводите час? Лише Михайлик катається?
Мама: - Ні, ми усі катаємося, правда, на звичайних лижах і на звичайних спусках. А Михайлик окремо у сноупарку на твін-тіпах.
– Який розпорядок дня юного спортсмена?
– Прокидаюся вранці, снідаю, граюся з цуциками (мило усміхається), не поспішаючи збираю речі й їду на тренування до спортивної школи. Є дні, коли заняття розпочинаються о 9 годині, є що об 11.00. І тренуємося там дві години. Після них одразу на уроки йду.
– В якому районі ти живеш?
– Неподалік Покровського собору, на вулиці Соломії Крушельницької.
– А коли обідаєш?
– Після другого, або після третього уроку. Як коли. Після закінчення занять йду з друзями додому. Там знову граюся з цуценятками, вечеряю, роблю уроки і лягаю спати. Якщо маю багато завдань, то дороблюю вранці їх.
– Чи є в тебе окрема кімната?
– Я живу разом з братом в одній кімнаті. А сестра в окремій.
– То ви багатодітна сім’я, у вас троє дітей?
– Так. Сестру звати Соломія і їй 16 років. Колись бальними танцями займалася. Вона гарно вчиться. Тата звати Роман Михайлович. Я його дуже люблю.
– А яка у вас родина?
Мама: - У нас завжди тепла і легка атмосфера, багато жартів. До життя не можна ставитися надто серйозно. З нього треба трохи і сміятися. Під час святкування днів народжень, Михайлик любить на батуті пострибати. Він у нас завжди стрибає: і у будень, і у свято. На море любимо поїхати разом, на річці відпочити. В спортивних таборах бувають діти. Брали участь у міських змаганнях «Мама, тато й я – спортивна сім’я».
– На день народження які подарунки отримуєш?
– Гроші.
– І на що їх витрачаєш?
– На «погуляти».
– Ви, п. Наталю, їздите у відрядження до Німеччини. А діти яку іноземну мову вивчають?
Мама: – Англійську.
– Чи подобається тобі спортивна школа? Які умови у ній?
– Звичайно, подобається! Умови хороші. Є роздягальна, туалет, спортивна зала.
– Чи є душ?
– Ні, немає поки що.
– А чи займаються дівчата слоупстайлом у вашій школі?
– Так, займаються.
– І тут приходить час змагань…
Мама: – Довгий час він не посідав ніяких місць у себе в спортивній школі і не отримував ніяких нагород. Я вже мріяла, щоб Михайлику хоч якусь нагороду вручили, аби у сина не пропало бажання займатися спортом. Десь років два у нас було таких «безнагородних». Пригадую, прийшов якось він після чергового змагання задуманий такий, ліг на диван, повернувся до стіни і мовчить. Я кажу йому: «Михайлику, що сталося?» Він зізнався, що прикро йому через те, що не має ніяк призових місць. Але ми продовжували тренуватися, гідно пережили цей період і нагороди таки прийшли до нас! Як тільки став брати участь у змаганнях, які проводилися просто неба, на відкритих снігових трасах, Михайлик проявив себе!
– Так, є діти, які отримують нагороди в залі, але не на спусках, а є ті, які навпаки, перемагають лише в горах.
– Тобто, сніг – це твоя стихія?
– Саме так.
– Пропоную поговорити стосовно твоїх перемог. Їх вже є кілька.
– Так, є.
Мама: – Третє місце виборов на Всеукраїнських змаганнях з лижного слоупстайлу у Києві в лютому минулого року.
Міністерство молоді та спорту України нагородило Михайла за 2-ге місце у чемпіонаті України з фрістайлу в дисципліні «слоупстайл» серед юніорів 2005-2006 років народження. Це було у березні 2017 року в Буковелі.
1-ше місце він посів у Всеукраїнських змаганнях зі спеціальної фізичної підготовки з фрістайлу в дисципліні «слоупстайл», вікова група 2004-2005 років народження. Змагання відбувалися у жовтні минулого року в Івано-Франківську. Усі ці досягнення за 2017 рік.
У Рівному виборов 2-ге місце у чемпіонаті ДЮСШ №1 з фрістайлу у дисципліні слоупстайл.
– Кожна твоя грамота супроводжується медаллю? Чи, навпаки, до медалі додається грамота?
– Так. А в Києві ще й подарунки дали – шапку і окуляри фірми «Majesty».
– А грошові нагороди отримував на змаганнях?
– Ще ні, це все в майбутньому.
– Михайле, а тобі раніше гори подобалися?
– Раніше я про них не думав і не звертав на них уваги.
– А чому не море і не серфінг?
– По-перше, у нас в Рівному нема секції серфінга, бо нема умов для її проведення.
– Але в Рівному нема також гір і умов для слоупстайлу.
– А по-друге, я про море і не думав, вода мене не приваблювала.
– Чи є у тебе друзі у спортивній і загальноосвітній школах?
– Друзі є. Це Владислав Железнюк, ми з ним разом тренуємося. Товаришую і з Марком Матвійчуком, але він травмувався в залі, у нього перелом стегнової кістки над коліном, то відновлюється зараз. У спортивній школі ми дружимо з усіма дорослими і молодшими фрістайлістами і сноупстайлістами. Дуже багато дітей «відсіялося». Але я спілкуюся і з тими, хто залишив спортивну школу.
– Зачекай хвилинку! А ви там хіба не конкуренти?
– Так, на змаганнях ми конкуренти, а у житті та на тренуваннях – друзі. От, наприклад, у мене є друг Данило Степанюк, він старший, і я розумію, що ми його ніяк не випередимо, бо в нього кращі показники. Тому знаю наперед, що він посяде перше місце. Але за друге місце ми боролися із Владиславом Железнюком. Тут я не знав, хто переможе. То ми були суперниками. Але після нагородження, незалежно від того, які місця виборюємо, ми обов’язково потискаємо один одному руки.
– Дивна річ виходить. У житті ви приятелі, а на змаганнях – суперники. Вам вдається поєднати непоєднуване – вогонь і кригу.
– Напевно. Але це зовсім не дивно, це нормально.
– А чи знаєш ти дорослих спортсменів, котрі і товаришують, і змагаються між собою?
– Я дружу із дорослими київськими спортсменами. І коли вони виграють, а не я, то радію за них.
– І в душі у тебе нічого не шкребе?
– Ні, абсолютно. Мені не образливо. Ми нормально спілкуємося.
– А у загальноосвітній школі є друзі?
– Звичайно. Дружу з усіма. У нас в класі двадцять сім учнів.
– Ти не староста?
– Ні, тільки мама в батьківському комітеті.
– Які ще в тебе є уподобання?
Мама: – Михайлик тварин дуже любить – котів і собак. Безпритульних тварин додому приносить, годує їх, виходжує, якщо ті хворі. Він і мухи не образить.
– А хто вдома з вами живе?
– Колись, давно-давно, рибки були, а потім багато котів і собак. Зараз є родина пекінесів – мама, тато і дві маленькі дитинки (дівчинки) і кицька є. А ще дві бездомні приходять до нас під двері спати. Ми їх теж підгодовуємо. Цих бездомних було досить багато!
– Ви у приватному будинку мешкаєте?
– Ні, ми у квартирі живемо.
Мама: – Словом, він переймається цими тваринами-безхатченками. Якщо комусь із них треба укол зробити, Михайлик робить.
– Сам?
– Так.
–А звідки ти знаєш, який препарат і коли вколоти?
– Мама розповіла. У стегно вколюю магнію сульфат 0,4 мл, щоб зняти судому.
Мама: - Михайлик зізнавався мені, що мріє бути ветеринаром.
– Ні, хочу мати власну ветеринарну клініку, щоб врятувати якомога більше тварин.
Мама: – У собак нерідко бувають різні приступи, то він допомагає їм, робить уколи, як я вже казала, сам вимиває тварин, витирає слину, миє, коли ті помочилися. Йому не бридко доглядати за ними. Був такий випадок, коли лікар, який прибув до нас за викликом, потиснув Михайлику руку за те, що той фахово і вчасно надав допомогу тварині.
– Добре серце в тебе, Михайле!
Мама: – Дитина може займатися одним, а мріяти зовсім про інше.
– Авжеж! Одне одному не стає на заваді. Але ти, Михайлику, не мрієш стати олімпійським чемпіоном зі слоупстайлу?
– Було б непогано. Але якщо так не складеться, то це теж не страшно.
– Ще чим займаєшся?
– На роликах катаюся.
– Гіроскутери не подобаються?
– Вони для тих, хто лінується ходити. (Сміється).
– Чи є ти в соцмережі?
– Так, звичайно.
– Де саме?
– Раніше був у ВК, зараз в Інстаграм. Але досить рідко туди заходжу.
– І які світлини, зазвичай, там викладаєш? Зі змагань, зі школи, з дому?
– Ні, ні, ні. Навіщо викладати якусь звичайну фотографію?
– А яка фотографія для тебе є незвичайною?
– Наприклад, як ми з друзями в «Електроніку» в закинутому і занедбаному корпусі були.
– Ти чогось боїшся у житті? Бо, судячи з того, чим ти займаєшся, у мене склалося таке враження, що ти безстрашний хлопець.
– Одразу так і не скажу… А, деколи боюся щось зробити на тренуванні, мається на увазі акробатичний елемент, це факт. Але висловити свою думку дорослим людям – чи то перехожим, чи комусь іншому – зовсім не боюся. Вона у мене є, то чому я не маю права її озвучити? Інколи вони думають, що я дитина і тому повинен мовчати. Але дорослі помиляються.
– Чи є в тебе мета на цей навчальний рік?
– Я прийшов до школи вчитися.
– А які предмети тебе цікавлять?
– У сьомому класі мене зацікавили фізика і хімія. Але їх ще мало було, бо навчання ж лише почалося.
– А фізкультура?
– Це за замовчуванням. Вона всім подобається.
– А творчість приваблює тебе?
– Не дуже. Трішечки малюю олівцем, трішки танці подобаються.
– А що малюєш?
– Фентезі. Нічого класичного. Зображую неіснуючих істот.
– А можеш нам розповісти про одну із них?
– Не знаю. Малюю героїв із комп’ютерних ігор.
– А чи є в тебе час на комп’ютерні ігри?
– Інколи у вихідні дні з друзями граємо в ігри.
– А фільми які дивитимешся?
– З супер-героями не буду дивитися… Я краще перегляну мультфільми.
– Які саме? Назви щось із новеньких.
– «Монстри на канікулах – 3», «Кролик Петрик», згадав – комедійні фільми подобаються, наприклад, «Дуже погані матусі».
– Науковці стверджують, що йде глобальне потепління. Снігу не стане, що робитимеш?
– Просто житиму.
– А зможеш жити без спорту?
– Ні, не зможу.
Розмовляла Олена Медведєва 11 вересня 2018 року.
Джерело: RvNews
Військовослужбовцям, які вперше самовільно залишили військові частини, але згодом добровільно прибули до місця проходження служби, військова служба продовжується 
