Свого часу, аби здобути професію залізничника, він покинув рідний дім на Хмельниччині та вирушив до Здолбунова. І вже понад тридцять років працює на місцевій залізниці. Тут знайшов своє кохання і збудував кар’єру. Нині Анатолій Захарчук – заступник начальника Моторвагонного депо Здолбунів. А починав він із помічника машиніста.

Любов до залізниці в Анатолія Захарчука почалася ще у юності. Розповідає, вирішив вчитися на залізничника, коли побачив, як курсують поїзди у Рівному. До міста він приїздив з рідного села Добрин, що на Ізяславщині Хмельницької області, у гості до рідні. Тож, обираючи фах, довго не думав, і вирушив до міста залізничників – Здолбунова. У місцевому ПТУ Анатолій вивчився на помічника машиніста тепловоза. Довчився у Львівському технікумі залізничного транспорту. Працював на різних потягах спершу помічником машиніста, пізніше – машиністом.

- Для мене це – найромантичніша професія на залізниці. Багато їздиш, чимало бачиш. Не тільки гайки і ключі, якщо лише на місці працювати. А так їдеш і з людьми знайомишся, і місцевість різну бачиш, - розповідає Анатолій Захарчук.

За час своє праці пан Анатолій об’їздив багато міст: Луцьк, Ковель, Львів. Побував і в сусідній країні – Білорусі. Залізничник розповідає, вразили тоді дуже чисті вулиці та нові, наче тільки з виробництва, локомотиви.

- Там на стільки чисто та прибрано, що вражає. По місту йдеш і складається враження, що тільки листочок впав, його вже прибирають. Все у квітах. Гарно. А дороги – ідеальні. Локомотиви на вигляд такі, наче вчора збудовані, - зазначає Анатолій Захарчук.

Окрім самого пана Анатолія, у сім’ї Захарчуків на залізниці, також у Моторвагонному депо, працює ще його дружина. Обрав професію залізничника і їхній старший син. Адже часто мандрував з батьком і меншим братом у батьківській кабіні машиніста. Тож нині він працює у Локомотивному депо помічником машиніста. А молодший, як дідусь та бабуся, став медиком.

Свої понад тридцять років на залізниці пан Анатолій не вважає даремно згаяними. Адже це робота, яка справді приносить задоволення. Хоч і не така легка.

- Праця на залізниці цікава. А ще вона дисциплінує. До прикладу, ми два-три рази на рік маємо складати іспити. Хочеш постійно вчитися, йди у залізничники. Постійно проводимо з бригадами заняття: обов’язково двічі на місяць. Якщо машиніст має їхати в рейс, він не може не їхати. А «явка» може бути і о 1 ночі, о 4 ранку. Потяги ж їздять цілодобово. І машиніст має точно прибути тоді, коли сказано у явці. Це – як навіармійська структура. Бо постійно під навантаженням, - переконаний Анатолій Захарчук.

Гарну роботу чоловіка помітили, і у 2012 році пан Анатолій отримав знак «За смовіддану працю» І ступеня за особистий вагомий внесок у розвиток залізничного транспорту України.

Зараз Анатолій вже не виходить на рейси. Адже сам керує машиністами, провідниками та іншими, хто займається експлуатацією локомотивів. У його підпорядкуванні – 186 людей. Він – заступник начальника депо з експлуатації. Тож йому додалося відповідальності та роботи.

- Насправді, машиністом бути набагато легше. Ти відповідаєш за поїзд, помічника і за себе. Натомість зараз з телефоном не розлучаюся, навіть на вихідних. І вдень, і вночі треба бути напоготові. Я відповідаю і за локомотивні бригади, і за провідників. Різні ситуації статися можуть, - зазначає пан Анатолій.

А ще Анатолій Захарчук працює з пасажирами. Часто доводиться розглядати їхні скарги. Переважно вони стосуються температури у вагоні, його вигляду. А ще запізнень потягів та графіки їх відправлень. Пан Анатолій розповідає, що завжди намагаються вирішити проблеми у міру своїх можливостей. Адже, на жаль, рухомий склад на залізниці не оновлювався вже досить давно.

- Пробуємо говорити з пасажирами. Якщо потрібно, входимо в їхнє положення і додаємо вагони у потяг, міняємо розклад руху. Звісно, всім вгодити не можливо. Але намагаємося щось змінити. Держава не допомагає взагалі. Тому латаємо те, що є, - зізнається пан Анатолій.

У таких умовах доводиться нині працювати нашим залізничникам. Проте вони продовжують самовіддано працювати і намагатися внести свою частку для розвитку залізничного транспорту України.

Матеріал наданий Іриною Самчук

Нове життя