«Неочікуваний бартер» із циклу «Життєві історії»

18.11.2018 23:20   Джерело: RvNews
Опубліковано : Яна Замкова

Автобус набирав швидкості. Праворуч від мене сидів повновидий, середнього зросту чоловік, але сивий-сивий. Від нього пахло стиглими яблуками, що аж паморочилося в голові.

- Торгувати їдете? – не стрималася і запитала сусіда.

- Та ні. До дочки їду. Внукові вітаміни везу.

Чоловік замовк, і я подумала, що він задрімав. І вже трохи жалкувала, що перервалася наша розмова. Та згодом він продовжив бесіду.

- Недавно збільшилася наша родина. Маємо внучка-горобчика. Нарешті дочекалися. Було втратили всяку надію. Розповім вам нашу історію, то й дорога коротшою буде.

…Якось напередодні жнив приїхав до нас у село молодий ветлікар. Високий, красивий, спеціаліст гарний. Не одна дівчина заглядалася на нього. А доля розпорядилася так, що почав Андрій, так його звали, упадати коло нашої Марійки. Безперечно, ми раділи, сподівалися що закохані стануть на весільний рушник. Наша ж дочка хворіла на цукровий діабет, й про це ми не сказали майбутньому зятю, і пізніше про це пожалкували. Після весілля Андрій дізнався, що його дружина не може мати дітей, почав дорікати їй цим. Життя не заладилося, й через якийсь час вони розлучилися. А згодом ми дізналися, що Андрій одружився вдруге. Взяв за дружину жінку з недалекого села. Наша ж Марійка, поїхавши на семінар до району, теж познайомилася з іншим молодим чоловіком на ймення Микола. Він був розлучений. Після нехитрих залицянь Микола запропонував Марії жити разом. Вона погодилася. Родинне життя налагоджувалося, молоді підтримували одне одного, не сварилися. А незабаром ми довідалися, що Микола - колишній чоловік тієї молодиці, яку взяв за дружину наш перший зять Андрій. Як стався цей бартер, до цього часу пояснити ніхто не може, бо молоді раніше одне одного і в очі не бачили. Напевно, хтось з небесної голубизни править нашими помислами і діями. Новини розповсюджуються швидко, отож і до нас прийшла звістка, що у родині Андрія народилася донечка, а наші – Марія та Микола, щоб менше було розголосу та пересудів, переїхали жити до батьків зятя на Тернопілля. Там і народився наш внук, такий бажаний і довгоочікуваний. Господь почув їхні та наші молитви й подарував нам всім таку радість. Оце й їду з гостинцями до онука.

Починало світати, дідусь, стомившись від розмови, задрімав. На обличчі, помережаному зморшками, була ледь помітна посмішка. Щось снилося добре.


Хочете повідомити нам свою новину? Пишіть на електронну адресу [email protected] Слідкуйте за нашими новинами в Твіттер і долучайтеся до нашої групи і сторінки у Фейсбук.
Джерело: RvNews   219