«Неочікуваний бартер» із циклу «Життєві історії»

18.11.2018 23:20   Джерело: RvNews
Опубліковано : Яна Замкова

Автобус набирав швидкості. Праворуч від мене сидів повновидий, середнього зросту чоловік, але сивий-сивий. Від нього пахло стиглими яблуками, що аж паморочилося в голові.

- Торгувати їдете? – не стрималася і запитала сусіда.

- Та ні. До дочки їду. Внукові вітаміни везу.

Чоловік замовк, і я подумала, що він задрімав. І вже трохи жалкувала, що перервалася наша розмова. Та згодом він продовжив бесіду.

- Недавно збільшилася наша родина. Маємо внучка-горобчика. Нарешті дочекалися. Було втратили всяку надію. Розповім вам нашу історію, то й дорога коротшою буде.

…Якось напередодні жнив приїхав до нас у село молодий ветлікар. Високий, красивий, спеціаліст гарний. Не одна дівчина заглядалася на нього. А доля розпорядилася так, що почав Андрій, так його звали, упадати коло нашої Марійки. Безперечно, ми раділи, сподівалися що закохані стануть на весільний рушник. Наша ж дочка хворіла на цукровий діабет, й про це ми не сказали майбутньому зятю, і пізніше про це пожалкували. Після весілля Андрій дізнався, що його дружина не може мати дітей, почав дорікати їй цим. Життя не заладилося, й через якийсь час вони розлучилися. А згодом ми дізналися, що Андрій одружився вдруге. Взяв за дружину жінку з недалекого села. Наша ж Марійка, поїхавши на семінар до району, теж познайомилася з іншим молодим чоловіком на ймення Микола. Він був розлучений. Після нехитрих залицянь Микола запропонував Марії жити разом. Вона погодилася. Родинне життя налагоджувалося, молоді підтримували одне одного, не сварилися. А незабаром ми довідалися, що Микола - колишній чоловік тієї молодиці, яку взяв за дружину наш перший зять Андрій. Як стався цей бартер, до цього часу пояснити ніхто не може, бо молоді раніше одне одного і в очі не бачили. Напевно, хтось з небесної голубизни править нашими помислами і діями. Новини розповсюджуються швидко, отож і до нас прийшла звістка, що у родині Андрія народилася донечка, а наші – Марія та Микола, щоб менше було розголосу та пересудів, переїхали жити до батьків зятя на Тернопілля. Там і народився наш внук, такий бажаний і довгоочікуваний. Господь почув їхні та наші молитви й подарував нам всім таку радість. Оце й їду з гостинцями до онука.

Починало світати, дідусь, стомившись від розмови, задрімав. На обличчі, помережаному зморшками, була ледь помітна посмішка. Щось снилося добре.


Хочете повідомити нам свою новину? Пишіть на електронну адресу rvnews.rv.ua@gmail.com. Слідкуйте за нашими новинами в Твіттер і долучайтеся до нашої групи і сторінки у Фейсбук.
Джерело: RvNews