Труна їхнього щастя. Бувальщина із циклу «Життєві історії»

02.12.2018 21:25   Джерело: RvNews
Опубліковано : Яна Замкова

Селом прокотилася звістка, що Хомчикова Ніна виходить заміж. Хоча вона не так давно поховала чоловіка, це не дуже й здивувало односельців. Жит­тя у подружжя, всі це знали, не складалося... Ще за­молоду чоловік почав випивати, а потім втратив на пилорамі  руку. Так що Ніна все життя сама тягнула господарство на собі, бо ні доброї поради, ні допомоги від чоловіка не мала. Але, як заведено в селі, - тер­пи, скільки віку відведено.

А от про нареченого - Степана із сусіднього села, розпові­дали неабищо. Поховав уже дві дружини. Діти розлетілися десь по світах. От чоловік і засумував та й із того всього надумав помирати. А щоб не завдава­ти нікому зайвого клопоту, вирішив про по­хорон подбати заздалегідь. Отож  про все вирішив домовитися з сусідами, щоб не було пізніше непорозумінь.

Спочатку зайшов до Олени Котенко, яку знали в селі як добру куховарку: жодне весілля, похорони, проводи, хрестини без її участі не відбувалися. Скрізь вона лад давала, всього наварено-напечено було вдосталь, впору й зі смаком. Олена спочатку здивувалася пропозиції Степана, але він залишив їй завдаток, суму чималеньку, тож погодилася. Чоловік розповів, які є в його  господі припаси, а що треба прикупити, бо, наприклад, кум Петро любить холодець із свинячих ратиць, то нехай вже посмакує та пом’яне безневинну душу; а з сусідом Миколою не раз пили чарку, закушуючи картоплею з грибами, то нехай і для нього напатрає цієї страви, щоб не забував свого приятеля. Бо може, доведеться зустрітися на тому світі, то щоб образ між ними не було. А ще хотів, щоб і голубці були, бо сам любив ними ласувати.

Отак, домовившись з Оленою, попрошкував до Івана Ярмоленка. Той жив поряд із кладовищем, і вже хто як не він міг порадити, де викопати яму для небіжчика, щоб лежати спокійно та затишно… І з ним Степан по-дружньому поговорив, потім замочили цю справу, бо замовник прийшов не порожняком, а із чверткою горілки, а далі пішли вибирати місце: щоб і сусідство було неабияке, а все люди достойні, а не якісь непутьові, бо ж хто знає, як воно на тому світі, може, доведеться з кимось словом перемовитися.

 Все владнавши, вибрав добру дере­вину, відвіз на пилораму й замовив труну. Сам і мірку із себе зняв, бо був нівроку чоловік. Завіз до газозвар­ника металеву трубу, щоб і хрест був підходящий. Всім виконав­цям замовлення був поставлений добря­чий могорич, щоб не згадували поганим словом. Коли все було зроблено, під’їхала підвода, запряжена баским конем в яблу­ках. Саме його вже давно запримітив і виписав Сте­пан у колгоспного голови. Ось і труна, і хрест уже на возі, які сам «покійник» і повіз до власного дво­ру.

В призначений день у Степана зібрався люд - поминали і за дев’ять, і за сорок днів. Котенчиха вже постаралася та наготувала всього: і  що замовляв «небіжчик», і що ні. Сам Степан трохи по­лежав у труні зі свічкою в руках, щоб все виглядало, як насправді, а потім, нічого робити, сів за стіл.

Але пройшов день-другий, минав тиждень за тижнем, а смерть чомусь і не збиралася заглядати до Степанового обій­стя. Чекаючи на «гостю», він по­малу почав наводити лад у господарстві, яке останнім часом занедбав – хотів, щоб після нього залишився повний порядок.

Спочатку труна стояла, як і належить, посеред кімна­ти, але часто-густо Степан за неї перечіп­лювався, то якось не втерпів та посунув її вбік.

 За щоденними клопотами він ніби помолодшав, його все частіше можна було побачити між людьми. І чи то так самотньо йому було, чи то натомість «старої з косою» до чоловіка на старості років завітав малий Купідон, але невдовзі Степан… посва­тався. Хомчикову Ніну йому порадили добрі люди: і сама ще кра­сива, і господиня неабияка. Та довго не думала і да­ла згоду. І вже за тиждень зали­шила свою хату, забрала всю жив­ність і перебралася в сусіднє село до Сте­пана.

Правда, «молоде» подружжя щось довго притиралося одне до одного.  А якось  Ніна, було, навіть зібрала все добро на віз і, прив'язавши до нього бич­ка, вернулася додому. А звинувачувала жінка в цьому труну, яка все ще стояла в хаті, припадаючи пилом під ліжком. Але наступного дня Степан з’явився до неї з бу­кетом квітів, чого в селі не так часто й по­бачиш, і Нінине серце пом’якшало. А  труну, щоб не заважала подружньому щастю, воскреслий «покійник» виніс на го­рище. Каже, що дуже зручно зберігати там сушанину – з неї ж бо Ніна такий добрий узвар готує.

 


Хочете повідомити нам свою новину? Пишіть на електронну адресу rvnews.rv.ua@gmail.com. Слідкуйте за нашими новинами в Твіттер і долучайтеся до нашої групи і сторінки у Фейсбук.
Джерело: RvNews
Загрузка...