Анна Легка

Анна Легка

журналіст

У Здолбунові живе іконописець, який створив тисячі ікон. Це Валерій Семенюк

16.12.2018 22:30   Джерело: RvNews
Автор : Анна Легка

Іконопис – це не просто мистецтво чи ремесло, як дехто міг подумати. Це покликання, адже не може будь-який художник просто взяти до рук фарби та почати малювати. Ікона ж бо - це не просто картина. З давніх часів вона вважається «книгою для неписьменних», бо на ній зображалися не тільки лики святих, а й цілі біблійні сюжети. Тож, аби бути не простим техніком, а майстром-іконописцем, який через образ має достукатися до людського серця й душі, митець повинен був отримати благословіння від самого Господа. Для цього художник має ставити перед собою певні вимоги – жити у пості й молитві та усім серцем прагнути духовного єднання з Богом. А ще не вихвалятися своїм хистом. Адже це – дар від Всевишнього і прославляти він повинен тільки Творця. Це твердження стало головним переконанням іконописця зі Здолбунова Валерія Семенюка.

null
Фото Анни Легкої

У житті Валерію Івановичу довелося змінити ряд професій, однак він, будучи глибоко віруючою людиною, завжди мав великий інтерес до іконопису. І займається цією справою ось уже майже сорок років. Коли я запитала, чи пам’ятає, якою була його перша ікона, він відповів, що уже й забув, адже їх було … тисячі. 

Хотів стати священиком...

Валерій Іванович каже, що досі не забув день, коли мама привела його вперше до школи. Вчителька запросила малюка до класу і сказала: «Ой, який хороший хлопчик! Будемо вчитися? А ким ти мрієш стати, коли виростеш?» «Попом», – відказав малий Валера. Річ у тім, що сім’я хлопчика жила поруч із родиною священика, а хлопчик товаришував із його дітьми. Сам отець був тим прикладом, який хотілося наслідувати. Так пан Валерій і вирішив для себе, що своє життя неодмінно присвятить служінню Богові та церкві.

Однак не так сталось, як гадалось. Працювати довелося на багатьох посадах, які не мали стосунку до церковного життя. Однак у той період Валерій Іванович уже почав активно писати ікони, адже до цієї справи у нього виявився неабиякий хист.

null
Фото Анни Легкої

Уже кілька років поспіль не перестає дивувати гостей ікона «Сім Архангелів». Поруч бачимо ікону «Моління про Чашу». Здається, ми усі пам’ятаємо цей Біблійний сюжет, коли Спаситель, будучи в Єрусалимі, прийшов з учнями в Гетсиманський сад. Він відійшов від апостолів і молився своєму небесному Отцеві про те, аби його «оминула Чаша ця», тобто арешт, суд та смерть на хресті. Однак він усе ж каже: «Нехай буде воля твоя, але не моя». Ісус молився настільки гаряче, що з його обличчя стікав кривавий піт. Зазвичай на цій іконі є дуже багато деталей – і учні, які спали неподалік, і ангел, який явився для утіхи Спасителя, і краса природи Гетсиманського саду, одне слово - варіацій стільки, скільки є художників та іконописців. Відтак часто всі ці додаткові образи відволікали увагу від центральної постаті Ісуса. А Валерій Семенюк повністю відкинув сторонні деталі, сконцентрувавшись не просто на образі Ісуса Христа, а на його душевних переживаннях. Перед нами Господь, котрий постав навколішки перед своїм Отцем і котрий молитовно склав руки, а на обличчі водночас і скорбота, і повне покладання власної долі на волю Бога.

null
Фото Анни Легкої

... А став іконописцем

Валерій Іванович пригадує дивні події, які сталися з ним та його сім’єю, коли він писав цю ікону. Художник тоді планував подарувати її одному зі своїх родичів. Однак якось пану Валерію наснився сон, що він стоїть поруч зі своєю іконою. А вона уже зовсім не така, як була, а просто велетенська, так що художник поруч із нею видавався просто крихітним. А тут ще й постать Ісуса на іконі «ожила». Спаситель почав підводитися, а погляд художника прикипів до рук Ісуса. Він підняв руки догори і закрив ними обличчя. Валерій Іванович зміг побачити лише витончені долоні та пасма волосся, котрі спадали на божественне лице. Складалося враження, що йому спеціально «показують» лише руки. Але чому? Прокинувшись, чоловік ще довго роздумував над значенням свого сну. Проте незабаром він зрозумів, до чого було це сновидіння. Справа в тому, що Валерій Іванович відвідував богослужіння у здолбунівському Свято-Катеринівському храмі. І от якось отець благочинний, знаючи, що Валерій Іванович переймається церковним життям, запропонував іконописцю вчитися на священика, навіть дав спеціальну літературу. А коли пан Валерій заперечив, що, мовляв, не має голосу, відказав: «Нічого, з часом навчишся». І отут-то художник і згадав свій сон. Йому постійно показували РУКИ. Тобто, не володіючи талантом до співу, не варто вчитися на священика. Однак чоловік має здібності до іконопису, і саме цією працею повинен прославляти Бога. Здавалося, що саме на це вказували йому вищі сили.

null
Фото Анни Легкої

Чудесне зцілення

Пригадує митець і свою працю в Харкові наприкінці 90-х. Саме в той час у Харківській юридичній академії навчалася його донька Лілія. Валерій Іванович зайшов помолитися в один із тамтешніх храмів. І випадково розговорившись із прислужницею, дізнався, що митрополит Никодим займається реставрацією і масштабним ремонтом напівзруйнованого храму святого Пантелеймона та храму Іоана Богослова. А настоятель храму Святого Пантелеймона Миколай Терновецький шукає іконописця для розпису. Художник прийшов до нього на прийом і запропонував свою кандидатуру. Однак настоятель зажадав побачити роботи Валерія Івановича. Проте той не мав із собою ніяких доробків. Та попросив фарби і полотно. Священнослужителі, побачивши ікону, залишилися задоволеними роботою митця і запросили його до розпису цих храмів. Для того, аби повністю розписати стіни храму ликами святих та біблійними сюжетами, багатими орнаментними декорами, знадобилося чотири роки. Тож Валерій Іванович із теплотою згадує й інших майстрів, котрі увесь цей час поряд із ним трудилися над оздобленням храму. Так у 1999 році були завершені усі відновлювальні роботи і святині було повернуто колишню красу і пишність. 
І тут, пригадує Валерій Іванович, він теж став свідком загадкової історії, пов’язаної з іконою.

null
Фото Анни Легкої

Працюючи в храмі, художник почув вигуки якоїсь жінки, котра вказувала на образ цілителя і мученика Пантелеймона, який раніше написав пан Валерій і говорила: «Це ж він!». Всі оточили жінку, аби з’ясувати, що ж сталося. Виявилося, що вона була місцевою чиновницею. І постійно страждала від підвищеного тиску. А напередодні бідолашній було настільки погано, що не допомагали й ліки. І коли хвора під вечір заснула, приснилась їй Божа Матір (а вона дуже шанувала Богоматір й постійно до неї молилася, прохаючи заступництва). Богородиця покликала жінку за собою і сказала, що заведе її до того, хто вилікує її. Отож приходять вони на зелену огороджену галявинку. Посеред неї стоїть біла хатинка. А звідти виходить вродливий юнак, тільки на одну ногу накульгує. Поклонився він Божій Матері та запросив гостей до світлиці. А там уздовж стін – лише стільці, а посередині золоте ложе з майстерно вирізьбленою спинкою. На це ложе й присіла Богородиця, а хвору юнак підвів до одного зі стільців і звелів: «Сідай!» І тієї ж миті жінка прокинулася... здоровою. Здивувалася, адже звечора тиск дуже дошкуляв, немилосердно боліла голова, а зараз від недуги й сліду не залишилося. Тож викликала водія – і на роботу. Та дорогою виникла перепона – йшов ремонт трамвайних колій. Тож водій вирішив поїхати іншим шляхом. І от вони якраз проїжджали повз храм Святого Пантелеймона, і чиновниця попросила зупинитися. Жінка вирішила подякувати в молитві Божій Матері за своє одужання і зайти до нещодавно відреставрованої церкви. І ось тут вірянка побачила образ цілителя Пантелеймона і вигукнула: «Це ж він! Він мене зцілив!» Довкола неї зібралися люди, серед них був і іконописець Валерій Семенюк.

Почувши цю неймовірну історію, для себе зробив висновок, що художник повинен зображати лики святих за чітко встановленими правилами: зовсім неспроста зовнішній вигляд у них саме такий, як на іконах.
А нещодавно Валерій Іванович працював над іконою «Образ останніх часів». Сюжет цього образу також прийшов уві сні, але, щоправда ... сину Михайлу – всю ніч хтось його вчив, якою саме має бути ця ікона. Тож, прокинувшись, Михайло усе розповів батькові, а той, узявши до рук олівець і папір, намалював ескіз. Там посередині був лик Ісуса Христа, зверху Свята Трійця, по боках усі святі, знизу стоїть Богородиця і молиться за людей, котрі ще не вчинили добрих справ, з іншого боку стоять ті, котрі зривають «плоди останніх часів». Над цією іконою майстер працював майже чотири місяці. А по завершенні планував передати її до якогось із монастирів. Наразі поки не визначився, однак вірить, що Бог із часом вкаже, де місце цього образа.
Зараз майстер працює над іконою Серафима Саровського. Саме за цим заняттям ми й застали художника. Загалом доволі багато ікон Валерія Семенюка тепер перебувають у приватних колекціях, прикрашають багато храмів в Україні та за кордоном, зокрема останній розпис був у Рокитному. А також роботи митця можна зустріти і в здолбунівських храмах. За майже сорок років створив майстер стільки ікон, що й уже не пам’ятає їх точну кількість, та й каже, це не є його метою. Свій хист, – вірить іконописець, – він отримав не просто так, а у славу Божу. Тож ніколи й не підписував своїх робіт.

І життєвим правилом пана Валерія є слова Серафима Саровського: «Уникайте слави». Усе життя провівши біля церкви та спостерігаючи за, без сумніву, великими чудами, котрі явив людям Господь, Валерій Іванович каже, що кожного разу відчував великий страх Божий і його віра щораз міцнішала. Ось тому він жодного разу не пошкодував про те, що обрав собі шлях іконописця. Адже їх покликанням завжди було достукатися до людського серця і пробудити в ньому віру в Бога. А якщо є віра, то є й любов, добро, мир і спокій серед людей. Ікони ж допомагатимуть їм наблизитися до святого.


Хочете повідомити нам свою новину? Пишіть на електронну адресу rvnews.rv.ua@gmail.com. Слідкуйте за нашими новинами в Твіттер і долучайтеся до нашої групи і сторінки у Фейсбук.
Джерело: RvNews
Загрузка...