У Новоукраїнській одинадцятирічці відбулася зустріч із в’язнем сталінських концтаборів, мужньою патріоткою-землячкою Таїсією Бурою. Педагог навчального закладу Людмила Чухрій та вихованці шкільного гуртка «Пласт» провели об’ємну дослідницьку роботу, в ході якої відкрили для себе чимало цікавих, героїчних і водночас трагічних сторінок минувшини рідного краю, а також дізналися про  відважних односельців, які в 40-50-і роки XX сторіччя кинули виклик сталінській диктатурі.

Із того племені лицарів України тішиться білим світом дотепер лише Таїсія Кіндратівна Бура. Славна українка мешкає у Вишкові поряд із Луцьком, але на зустріч із земляками, краєм  свого дитинства, бурхливої і героїчної юності прибула на перший поклик школярів і педагогів. До речі, зустрітися  з Таїсією Кіндратівною прибула численна родина, чимало односельців, тому спілкування вийшло далеко за межі шкільного закладу.

Організатори зустрічі врахували численні нюанси подекуди делікатної розмови з українською патріоткою, настільки тонко і психологічно вивірено розставили акценти, що хочеться їм подякувати, адже цікаві запитання і щирі відповіді  додали зустрічі родинного тепла, історичного колориту, на фоні якого  відбувалися подекуди страшні речі.

«Не плакала, бо не хотіла тішити слізьми ворогів»

Таїсія Бура народилася в Княгинино (нинішнє Зоряне). Змалку захопилася читанням художньої літератури, що, зрештою, привело її на філологічний факультет Луцького вчительського інституту. Але незадовго до літньої сесії 1950 року була арештована начебто за зв’язки з націоналістичним підпіллям, а згодом засуджена на 25 років сталінських концтаборів. На запитання, що відчувала 21-однорічна дівчина, коли почула такий страшний вирок, пані Таїсія коротко відповіла:

– Не плакала, бо не хотіла сльозами тішити своїх ворогів! 

А ми лише можемо уявити, які вулкани людських емоцій і пристрастей вирували в душі і на серці молодої княгинянки. Цікаво, що майже через сім десятків років після того нелюдського вироку сталінських опричників жінка стверджує: в організацію ОУН не входила, в УПА не перебувала, відтак вирок сталінського злосуддя набирає трагічніших обрисів. Виконуючи замовлення тоталітарної системи, кати з червоними зірками нічим не гребували, аби запроторити за грати грамотних і освічених українців. А підставою для арешту і неправедного суду стали відверті уривки з листів своєму татові й коханому хлопцеві, які служаки в погонах, але без честі, людської гідності люстрували і брали авторів «на олівець». Цікаво, як би нині «відмазувався» від правового ляпу отой хитрий слідчий, який вів справу Таїсії Бурої, почувши її теперішнє відверте зізнання, що стосунку до націоналістичного підпілля не мала? Власне, приклад із нашою землячкою засвідчує:  люди «з холодною головою, гарячим серцем і чистими руками» творили свавілля, яке радянська система вважала подвигом, та ще й записувала у свій актив.

Коли ж покаються нелюди?

Якби оті «правники» дожили до сьогодення, то мали б змогу оцінити велич душі своєї опонентки і на фоні її відвертості відчути власну ницість і нікчемність, бо на запитання, чи простила своїх кривдників тихо  відповіла:

– Треба простити, складний був час. Бо як жити з таким душевним тягарем?

 Фото автора

Справді, час був складний, трагічний, але за будь-яких часів людина має керуватися власним розумом і совістю, свої вчинки звіряти з наказами серця, а не послуговуватися  директивами і наказами, виплодженими в кабінетах  бездушних чиновників, засліплених ідеологічним маразмом. Власне, щире одкровення Таїсії Бурої – присуд усій каральній системі та її головорізам, які вкрали юність і молодість у сотень тисяч наших співвітчизників і  досі за це не покаялися ні перед своїми жертвами, ні перед Всевишнім.

Цікаво, що по відбуттю в таборах Казахстану й Сибіру 6,5 року, вирок Таїсії Бури переглянули і «зняли» 15 років – мужня жінка сьогодні не претендує на виняткове ставлення до себе, не героїзує власну долю, не використовує її для якихось преференцій. Якби не Людмила Чухрій і новоукраїнські пластуни, то стежини долі українки-патріотки могли і досі залишатися поза увагою влади, громадськості і суспільства.

«Якби не вік, то була б на фронті»

Узагалі сторінки життєпису Таїсії Бурої наповнені численними і складними подіями. Важким іспитом на  материнську мужність стала передчасна смерть двох синів, чоловіка-побратима, нелегкі будні на будівництві в Луганську після повернення на волю, напівголодне існування. Але вистояла наперекір непростим і трагічним викликам. Опанувала фах будівельника в «сталінській академії», тож упродовж трудової діяльності працювала на будівництві. Власне, це дало їй змогу майже самотужки з чоловіком Олександром звести власний будинок у Вишкові, де нині мешкає.

Фото автора

Таїсії Бурій так і не вдалося одержати вищу освіту, однак впродовж всього життя займалася самоосвітою. І нині вона – чи не найосвіченіша волинянка-довгожителька, в інтелектуальних нішах якої закарбовані величезні пласти знань з історії, літератури, медицини, Вона залюбки читає поезії класиків, сучасних вітчизняних авторів, а найбільше захоплюється доробками Ліни Костенко, у віршах якої знаходить відповіді на багато запитань, які ставить перед власним сумлінням. Із задоволенням Таїсія Кіндратівна цитує знаних нам і незнаних авторів, яких надійно тримає в пам’яті. Вік – не завада для навчання - лише стимул до вдосконалення.

А це відверте зізнання землячки спонукало не просто захопитися – благоговіти перед патріоткою. З’ясувалося, що вона – медсестра запасу: колись закінчила курси медсестер.

–Якби не вік, то нині перебувала б на Донбасі на бойових позиціях українських вояків!

Дієта від землячки

 Фото автора

Нещодавно Таїсії Кіндратівні виповнилося лише… 90 років. З ювілейним днем народження її привітали голова Ярославицької сільради Леонід Прудніков, директор Новоукраїнської одинадцятирічки Юрій Гережун, педагоги, школярі, родина і навіть автор цієї публікації. При нагоді поцікавився, які життєві стимули наворожили їй довгий вік. Коротка, як афоризм, відповідь:

«Багато працювала і мало їла…»

Згодом уточнила, що 6,5 року взагалі не споживала м’яса – в концтаборі в’язнів не балували вишуканими стравами, так би мовити, примушували до «вегетаріанства». Згодом на будівництві харчування також було невигадливим - переважно чай, кефір, кусень хлібини,  інколи - з маслом. Щоправда, дається взнаки і генетичний потенціал, адже бабуся славної землячки прожила  на білому світі 97 років! Тож нехай вік Таїсії Кіндратівни буде довгим і щасливим, наповнений активними,  радісними, здоровими буднями і святами, а її життєпис нехай буде моральною і духовною опорою для краян і всіх  українців, які вирушають у життєвий похід розбудовувати Українську державу.

 Фото автора