Житель села Іванчі, що у Володимирецькому районі, Володимир Кулай каже, що мав свій персональний рай на землі. Це, на думку Володимира Васильовича, не якесь чарівне місце, куди потрапляють душі праведних людей після смерті. Його можна, а й навіть треба, творити власними руками тут, на землі. Це буде місце, куди людина повертатиметься завжди, незважаючи на те, куди її заведе доля.

Бо тут – у прямому сенсі цього слова – її коріння. А називається ця місцина Родовим Помістям. Або ж іще – особистим простором любові.

Володимир Кулай. Фото А. Легкої

Родове дерево

Що ж  таке це «Родове Помістя»? Коли я їхала у відрядження в Іванчі, то розмірковувала над цим питанням. В уяві виникало величезне господарство, над упорядкуванням якого працювали цілі покоління родини Кулаїв. Логічно? Але усе виявилося не так, як  думала. Будинок – це лише укриття від холоду чи спеки, тож він практично не має ніякого значення, а помістя – це справжній Едемський сад, висаджений особисто, де кожне дерево – це історія, а окремі з них ще й несуть інформацію про предків, адже висаджені на їхню честь. Над благоустроєм цього  місця справді мають працювати усі члени родини. А їх справу продовжуватимуть нащадки. Отож заклав своє помістя Володимир Васильович півтора десятка років тому, а згодом хотів передати естафету дітям Андрію та Яні. Планував господар  висадити дерева і на честь своїх онуків. От тоді  вже помістя по праву називалося б родовим. 

Ідеєю створити таке помістя Володимир Васильович загорівся, коли прочитав книгу Володимира Мегре «Анастасія», в якій автор розповідає про своє знайомство з жителькою тайги Анастасією. Вона навчає автора, як можна створити свій «простір любові» (якщо хочете, «рай на землі», чи те саме родове помістя), а письменник у свою чергу передає ці знання читачеві. І ось, прочитавши цю книгу, пан Володимир вирішує за всіма правилами створити своє помістя. А це, за Мегре, мусить бути ділянка розміром в один гектар, на якій треба висадити щонайменше 350 видів рослин. По периметру мають рости дерева та кущі у вигляді живої огорожі, а всередині цієї площі розпланувати місце для зведення будинку з екологічно чистих матеріалів, аби його можна було потім утилізувати без шкоди для природи, та різні господарчі будівлі.

 Фото надане В. Кулаєм

Мета створення садиби – повернення до коренів людини – у лоно природи, то ж тут не місце водопроводу, каналізації та навіть – електриці. Здобутки цивілізації благами не вважаються, ба навпаки, вони завдали людству непоправної шкоди, відірвали людину від її витоків. Тільки тримаючись свого роду і плекаючи своє родове помістя з покоління в покоління, людина здобуде справжнє щастя та виконає своє призначення – творити прекрасне і добре з допомогою Бога. На жаль, в одній статті неможливо передати усю суть філософії  Володимира Мегре, це досить важко. Навіть люди, які вивчають його книги роками, перечитуючи їх повторно, вкотре знаходять між рядками нові істини. Однак можу сказати, що головне, за переконаннями письменника, позитивне мислення, гармонійне співіснування людини з природою, суспільством. Також автор закликає творити прекрасне за допомогою Бога та усім серцем і душею  шанувати свій рід. У цьому призначення та щастя людини.

 Фото надане В. Кулаєм

Володимир Васильович недовго думав, яку саме обере ділянку для створення свого райського куточка. Нещодавно він отримав у спадок від своєї бабусі Віри пай. Тож ця земля підходить якнайкраще, адже вона віддавна належить родині. Тут чоловік заклав ставочок, обов’язково мала бути криниця, місце для якої господар позначив вербами, осиками та осокорами, адже вони підтягують воду ближче до поверхні землі, – тож згодом і криницю легше копати. Мала бути і пасіка з бортями замість традиційних вуликів. Також було виділене місце для фруктового саду та невеличка ділянка для городини. І тут теж усе продумано до найменших дрібниць. Ця земля розташована посередині посадки, тож добривом для майбутнього городу мав слугувати компост – благо від опалого листя його вдосталь. Овочі господар збирався вирощувати екологічно чистими, без використання будь-якої хімії. А до того – родова земля радувала Кулаїв щедрими врожаями ягід та грибів.
Тут були висаджені дерева для майбутніх альтанок та літньої спальні. Перевага надавалась дикорослим деревам, як от бук, дуб, клен, граб, береза тощо.

 Фото надане В. Кулаєм

 Фото надане В. Кулаєм

Ангели-охоронці

У великій шані в господаря кедр, саме його або дуб, садять як головне Родове дерево, адже ці дерева живуть півтисячі, а то й тисячу років. Родового дерева Володимир Васильович не мав, адже, на жаль, ті кедри, які він посадив, не витримують нашого спекотного літа. Радували око дерева на честь прадідів. У цьому йому допомагала, попри поважний вік, навіть мама Віра Арсентіївна, адже син  дуже хотів, аби й вона долучилася до справи, яку пам’ятатимуть нащадки. Тож зростали дерева патріархів роду – дідів-прадідів Арсенія, Йосипа, Тадея, Тиміша, Карпа, батька Василя та бабусь Оксани, Домни, Віри та Марії. Також тут був написаний родовід за допомогою живих «букв» – дерев. Тобто роль літери А зіграла акація, Б – береза, і так далі, тож зрозуміти, що це літопис роду, розшифрувати та прочитати його зможуть лише близькі члени родини. А діти Андрій та Яна, вірить Володимир Васильович, хоч зараз і не дуже вникали в ідею батька, та згодом все ж збиралися продовжити його справу.

 Фото надане В. Кулаєм

Володимир Васильович переконаний, що душі померлих близьких, якщо їх згадувати з любов’ю, обов’язково залишаться в родовому помісті, а пізніше переродяться в онуках. Ну а зараз  вони – ангели-охоронці для усього роду, які здатні зупинити будь-кого, хто наважиться зі злими помислами прийти у Родове Помістя, обернувши цей негатив проти самого ж агресора.

Бюрократична тяганина

Зараз, треба сказати, ці ангели-охоронці стали б Володимиру Кулаю у великій пригоді. У цей затишний куточок, який чоловік дбайливо створював багато років, увірвався «технологічний прогрес», якого Володимир Васильович так старанно уникав. Справа в тім, що якраз поруч із його садибою проводилася високовольтна лінія «Кузнецовськ-Київ», одну опору якої вирішили поставити аж у самісінькій середині Родового Помістя. Це, на переконання Володимира Кулая, є наругою над його переконаннями та безцеремонним втручанням  у його приватне життя та приватну власність. А як же інакше? Скажіть, хто б хотів, аби на його подвір’ї (а тут, нагадаю, родина збирається будуватися) поставили підпору для високовольтної лінії, та ще й із напругою у 750 кіловольт? 

Ще у 2010 році під час зустрічі пайовиків із представниками «Укренерго» пан Володимир повідомив усіх про те, що на своєму паю він заклав Родове Помістя і що не погоджується, аби через його землю вели цю лінію. Проте тоді його запевнили, що у цьому немає потреби, адже, за проектом, ця лінія буде проходити значно лівіше. Однак, на жаль, представники «Укренерго» свого слова не дотримали – електричні підпори застовбичили по обидва боки земельної ділянки.

 Фото надане В. Кулаєм

Щоб завершити роботи бракувало лише однієї підпори, яка мала б стояти по центру Родового помістя. Згоди Володимир Кулай на це не давав, тож підрядники довгенько чекали, поки йому набридне боротися з бюрократичними перепонами. А коли побачили, що чоловік не відступить, уже навіть були готові  виплатити йому грошову компенсацію. Відбувалися суди у вищому адміністративному суді України. Тричі засідання переносилися, поки врешті суд не дозволив ставити опору в Родовому Помісті. Однак в кінцевому результаті ту підпору поставили за межами землі Кулаїв. Здавалося б, можна полегшено зітхнути. Справа завершилася. Аж ні.  Одного разу зі Львова приїхала якась бригада і, не ставлячи до відома пана Володимира, вщент вирізала його "райський сад". Мотивували свої дії тим, що в межах санітарної зони не має бути ніяких дерев. І, як ділиться нині чоловік, залишили лише шматочок, "на згадку" з південно-західного боку...

 Фото надане В. Кулаєм

Однак Володимир Васильович каже, що відступити – значить зрадити себе, свій рід та Бога. Поки ж він боронить свої конституційні права, пишучи листи-звернення до органів місцевої влади та навіть до Прем’єр-міністра та Президента. Та, на жаль, реакції високопосадовців на свою проблему чоловік не побачив. Уже давно існує Проект Закону України «Про родові помістя», тож про таке явище народні обранці знають. Більше того, таких помість в Україні уже багато, і вони об’єднуються в цілі родові поселення, тож не варто дивуватися чи крутити пальцем біля скроні (як дехто робив), вважаючи проблему Володимира Кулая незначущою.

 Фото надане В. Кулаєм

 Навіть не сприймаючи  переконання  пана Володимира за істинні, все ж варто було б поважати його право жити так, як йому цього хочеться.