Звістка про те, що на старій частині кладовища в Бокіймі уродженець Козирщини поставив пам’ятник на могилі повстанців, які загинули від куль енкаведистів, досить швидко поширилася між бокіймівчанами і невдовзі докотилася до райцентру, зокрема, і до автора цієї публікації. Зателефонував  Володимиру Миколайовичу Романюку в село Ільпибоки на Демидівщині – саме він увічнив повстанців надгробком…

Фото автора

На їхній могилі хрест не похилився…

У 1946 році повстанці з Козирщини Олексій Романюк, його сусід Володимир Петрук, Олексій Баковецький, а також  їхній побратим із села Страклів на Дубенщині, ім’я та прізвище якого досі не з’ясували, разом зі ще одним підпільником на ім’я Федір із Кременеччини – справжнє це ім’я чи підпільний псевдонім – також невідомо, зібралися на вечерю в гостинній хаті Петруків. Не встигли вояки приступити до трапези, як тут, наче грім із ясного неба:

– Ви оточені! Складайте зброю і по одному виходьте на вулицю, інакше знищимо всіх, в тому числі – і всіх хатніх!

Часу на роздуми не було, але в тому часовому цейтноті найшвидше зорієнтувався Олексій Романюк:

– Виходьмо, інакше червонопогонники кинуть у хату гранати і постраждають безневинно діти!

  У сімействі Петруків підростали неповнолітні діти, тож ризикувати їхнім життям патріоти не стали. Першим рушив Олексій Петрук, але несподівано автоматна черга прошила його, як тільки вийшов  у сіни. Звісно, на пощаду ніхто з повстанців  не розраховував, тож після пострілів вояки розбіглися в усібіч, але  влучні постріли енкведистстів вкоротили віку ще трьом повстанцям. Із цієї пастки живим і неушкодженим вдалося вибратися лише Олексію Баковецькому: вибрався з хати через вікно в коморі і під супровід пострілів і криків холоднокровно втік із місця розправи над повстанцями.

Чотирьох українських героїв-патріотів поховали у братській могилі на кладовищі в Бокіймі. Зрозуміло, що в радянську добу вітчизняної історії до їх могили особливої уваги намагалися не примагнічувати. Володимир Романюк - брат загиблого Олексія Романюка, на місці вічного спочинку героїв поставив дерев’яного хреста. Односельці, які знали, хто покоїться під тим цвинтарним горбочком, тихцем молилися за  безсмертні душі героїв-українців.

Їхнім іменам місце на скрижалях історії

Коли ж на мапі світу жовто-блакитним барвами заясніла незалежна Українська держава, вільніше дихнулося і родичам загиблих повстанців. Володимир Романюк – племінник навічно двадцятирічного Олексія Романюка, з’явився на світ у 1944 році, тож закарбував подробиці сутички з енкаведистами лише з розповідей рідних та односельців. Але подвиг дядька і його бойових побратимів завжди зорів у серці нащадка лицаря України. Тож коли дерев’яний хрест на могилі  підгнив, пан Володимир і його сім’я поставила новий надгробок з іменами і прізвищами загиблих повстанців. А ті, хто відлетів у безсмертя невідомими, мають шанс повернутися на скрижалі нашої історії – як на мене, вагоме слово мають сказати місцеві пошуковці, краєзнавці та дослідники минувшини ріднокраю: клич про те, що немає безіменних героїв – не порожній звук, а заклик до конкретних дій і справ.

 Фото автора

Додам, що Олексій Баковецький під час бою в Козирщині втік і ще впродовж двох років із лишком роки брав участь у повстанському русі. Однак у грізних і тривожних сорокових роках минулого сторіччя і йому не вдалося вислизнути із енкаведистських тенет:  його засудили на 10 років сталінських таборів. Відбувши покарання, повернувся в Україну і разом зі своєю сім’єю мешкав в одному з населених пунктів Дубенщини…