Що найприкріше для тих, хто в окопах щодня ризикує власним життям?

31.01.2019 20:44   Джерело: RvNews
Опубліковано : Віталій Тарасюк

Нещодавно з Операції об’єднаних сил на Донбасі повернувся співробітник Млинівського відділення поліції млинівчанин Ігор Денисюк. До речі, це була його третя – найтриваліша ротація у місця бойових  дій,  яка припала більш як на  три місяці 2018 року і першу декаду нинішнього. Попередні два рази Ігор Петрович відстоював територіальну цілісність і державний суверенітет у найтрагічніших 2014 - 2015 роках. Зважаючи на проникливий розум бувалого оперативника, неабиякі аналітичні здібності та здатність до глибоких об’єктивних висновків,  попросив його відповісти на кілька запитань.

Зателефонуйте воїну на фронт

– Ігоре Петровичу! Якщо порівняти попередні ротації з останнім вашим перебуванням на бойових позиціях, які зміни відбулися за цей час на фронті, який бойовий дух наших воїнів?

– Як на мене, найприкріше для тих, хто в окопах вдень і вночі ризикує власним життям на війні – певна апатія суспільства до того, що там відбувається. Даруйте, але для багатьох співвітчизників війна – звичне і буденне явище, як, скажімо, для млинівчан щовівторка і щоп’ятниці базар у Млинові. Хочу, аби люди зрозуміли: воїни найперше потребують моральної і психологічної підтримки людей із рідного краю. Якщо, скажімо, співвітчизники у спокої і затишку зустрічали Новий рік, святкували Різдво, то та фронті в холодних окопах і бліндажах хлопці позбавлені такої можливості. Але не скаржаться: навпаки – радіють, що забезпечили українцям радість і святкове піднесення. Тому зателефонуйте родичу, другу, односельцю: ваш дзвінок – сильнодіючий морально-психологічний допінг для воїнів. Скористайтеся будь-якою нагодою, скажіть кілька слів – і це закарбується в серці захисника України, додасть йому сил і настрою боронити вас і Україну.

Додати б у раціон м’ясця

– Інколи можна почути, що армія без волонтерів, так би мовити, пропала б. Чи справедливі такі твердження? І як змінилося забезпечення воїнів за чотири роки?

– Може, такі заяви про підтримку волонтерів і співвітчизників були доречні в перші роки війни. Не підбиратиму епітетів, а просто скажу, що нині забезпечення фронтовиків продовольством – нормальне. Можливо, були нарікання, що привозять банани, апельсини, в той час, як мужчини потребують м’яса. Тому було б доцільно внести корективи в раціон вояків ООС  і додати їм м’ясця.

Також нормальне забезпечення військовою формою, пально-мастильними матеріалами. Для порівняння: у 2014 році доводилося воювати в кросівках, хоча для літа це не найгірший варіант. А ось тапочки вибивали з бойового ритму, але діватися було нікуди. Власне, саме тоді завдяки позиції сотень тисяч патріотів-українців, волонтерському руху вдалося підтримати армію, вдихнути в неї і бойовий дух, і віру в перемогу, і багато інших чинників, завдяки яким спочатку вистояли в протистоянні з сильним ворогом, а згодом і сама армія, так би мовити, наростила м’язи.

null
На фото: бійці 130-го ОРБ та зведеного загону ГУНП України в Рівненській області

Знаходяться й такі, що працюють на ворога

– Чи під час останньої ротації бували у вашому підрозділі волонтери?

– Звичайно. Щирі слова вдячності хотів би висловити педагогічному та учнівському колективам Ковельської школи-інтернату. Бували в нашому підрозділі волонтери з Рівного, Тернополя, Волинської спілки ветеранів  війни в Афганістані – вони надавали колосальну підтримку бійцям 14-ї ОМБ, а заодно заїжджали і до нашого окремого підрозділу, який при нагоді допомагав бійцям ООС  і водночас виконував поліцейську місію. Річ у тім, що вояки «на передку» не мають змоги і ресурсів займатися населеними пунктами, які знаходяться на лінії розмежування: цією роботою опікувався наш підрозділ. Як би українська держава не підтримувала місцеве населення: і школи, і дитсадки відкриваються, будуються добротні дороги, в торговельні заклади завозять якісні товари за прийнятними цінами, але знаходяться люди, які, так би мовити, «дивляться в ліс»: працюють на ворога, здають йому координати позицій українських  підрозділів, інформують про переміщення техніки та інше.

Ворог гуманнішим не став

– Ігорю Петровичу, а які, на вашу думку, відбулися зміни в тактиці ведення бойових дій?

– Висловлю лише власне міркування. Як на мене, нині інтенсивність артобстрілів знизилася – і навіть у декілька разів. Але це зовсім не означає, що ворог став гуманнішим: просто ми даємо адекватну відповідь і йому доводиться вгамовувати агресивні наміри. Водночас по той бік фронту активізували дії снайперські відділення і групи, а також диверсійно-розвідувальні групи ворога. До речі, наша група виявила одного з інформаторів такої ДРГ і передала його працівникам української контррозвідки.

Служили поряд, та не зустрілися

– Чи не забули за Вас друзі, колеги за час, поки Ви перебували на сході України?

– Та ні! Телефонували офіцери керівного складу ГУНП в Рівненській області, постійно тримали зв’язок зі мною керівники Млинівського відділення поліції, а також колеги, з якими з’їв не один пуд солі на оперативній роботі. Повірте, що було приємно чути їхні голоси. Вистачало дзвінків і від млинівчан, які не загубили мене в інформаційному просторі. Поряд зі мною служив Микола Чайковський, хоча жодного разу не зустрілися. Додавали оптимістичного настрою наш земляк Ігор Тимчаюк із Перевередова зі 130-го розвідувального батальйону та млинівчанин Ігор Самонік – боєць того ж 130-го ОРБ.  Вагома моральна підтримка була від Петра Сойки. Хочу подякувати всім бійцям, які нині в складних фронтових умовах забезпечують територіальну цілісність і державний суверенітет України.

За виконання важливих завдань і виявлені при цьому мужність та оперативну кмітливість міністр оборони України Віктор Полторак нагородив нашого земляка – офіцера сил спеціальних операцій – іменним пістолетом.

– Ігорю Петровичу, дякую за розмову!

Розмовляв Віталій ТАРАСЮК

 


Хочете повідомити нам свою новину? Пишіть на електронну адресу [email protected] Слідкуйте за нашими новинами в Твіттер і долучайтеся до нашої групи і сторінки у Фейсбук.
Джерело: RvNews   194
Загрузка...