У Рівному на ринку Дикого часто можна побачити хлопця з візочком, який збирає макулатуру. Постійно усміхненого, життєрадісного. Його знають майже всі працівники, чимало з них навмисно збирає та віддає йому всілякі паперові відходи. А з багатьма він щиро дружить. І саме це є головним у житті хлопця, адже він – не такий як інші… 

Цього хлопця звати Віталик. Завжди веселий, привітний, охайний… Віталик дуже дружелюбний. Він ніколи не пройде повз знайомих, не привітавшись. Хлопець ходить у тренажерний зал і дуже цим пишається. Часом жартома викликає чоловіків на «дуель», мовляв, а давай-но поздороваємося, відчуєш мою силу. Хлопець грає в шахи й має грамоти з передовими результатами змагань. А на свій день народження для ринкових друзів Віталик традиційно приносить торт, люб’язно спечений тіткою. Кондитерський виріб хлопець завжди скеровує поділити так, що жоден із його друзів не залишиться без солодкого шматочка. І все це він робить практично однією рукою та зовсім не розмовляючи.

Віталик має певні фізичні вади, та вони не заважають йому бути життєво активним. Він отримує державну допомогу, та скільки тієї соціальної підтримки за інвалідність. Тож хлопець працює, обравши своїм робочим місцем ринок Дикого. Тут він трудиться щодня, з ранку й до вечора. Він підбирає весь викинутий картон, кожен непотрібний клаптик паперу, скляні пляшки. Все це здає в приймальні пункти для повторної переробки, за що отримує свою «зарплатню». І так із дня в день, за будь-якої погоди. Рутинна, на перший погляд робота допомагає хлопцеві бути матеріально незалежним.  Та передусім – є розрадою в житті. На ринку він знаходить моральну підтримку, відчуває любов та дружнє ставлення з боку своїх знайомих.

Віталик з іменинним тортом, на якому - щире вітання від тітки: "Віталик! З Днем народження!" Фото надане автором

Усі працівники ринку, яким пощастило потоваришувати з цим хлопцем, дуже люблять свого Віталика. Серед таких – дівчата зі швейної майстерні, про яких ми писали в одному з номерів нашого часопису. Вони дуже поважають Віталика й усіляко йому допомагають.

Хоч якось доводилося спостерігати картину, як подруги з цієї швейної ледь не в шию гнали Віталика… додому. Це було тоді, коли наближалася негода, а хлопець уперто не хотів покидати роботу.

Був випадок, коли продавець на короткий час залишив без нагляду своє робоче місце. Коли повернувся – побачив біля кіоску Віталика. Виявляється уважний хлопець помітив, що за торговою точкою ніхто не наглядає й зупинився, аби постерегти. Не стільки від слів подяки, як від того, що став у нагоді, задоволений хлопець пішов далі по своїх справах. Згодом це повторилося, та Віталик уже вказівним жестом показав, що не слід залишати вітрину, яка може бути легко доступною злодіям. Повернута догори долоня Віталика, яка показує на недоглянуту вітрину – для декого стала доречним нагадуванням, що завжди треба бути обачними.

Вітальна листівка, яку Віталик написав минулого року до дня Покрови Пресвятої Богородиці. Фото надане автором

А як приємно читати вітальні листівки Віталика, написані ним власноруч: у свято хлопець носить із собою папірця з привітанням, даючи почитати всім знайомим! Приємні, теплі слова написані з неабияким зусиллям, але із такою щирістю! Добродушність Віталика на цьому не закінчується. Він навіть займається благодійництвом – активно збирає покришки з-під пластикових пляшок, які необхідні для виготовлення протезів постраждалих у боях учасників АТО. Друзі, які знайомі з цією діяльністю Віталика, також допомагають йому в цьому зборі, аби внесок для потребуючих був суттєвішим.

Усі знають, що Віталик за будь-яких обставин ніколи не попросить. Він дуже скромно, сором’язливо приймає грошову допомогу, особливо від близьких знайомих.  Ринкові друзі – підприємці та продавці знають це, тому здебільшого діляться речами, якими торгують, продуктами тощо. В такому випадку Віталик не відмовляється й завжди щиро дякує. Серед таких є люди, які дуже давно працюють на ринку, довго дружать з Віталиком і в усьому йому допомагають. Вони можуть пишатися тим, що одними з перших звернули увагу на хлопця, зрозуміли його почуття, потреби й стали для нього невід’ємними друзями.

Важко сказати, як повів би себе будь-хто інший, опинившись на місці Віталика. Втрачена в юнацькі роки можливість повноцінно рухатися, говорити… Та хлопець вперто впорався зі своєю проблемою, ставши взірцем для тих, хто маючи труднощі в житті, чекає на співчуття, милостиню й ніяк не цінить самого головного – можливості жити й радіти життю. Іноді достатньо звернути увагу на цього хлопця, поглянути йому в очі, привітатися, – як одразу в душі зникають неприємні відчуття нещастя, проблем, смутку та незадоволення від життя.

Минулого року Віталик святкував своє сорокаріччя. Але як і за юнацтва він залишається сповненим життєвого оптимізму й енергії. Хлопець цінує здоров’я,  яке воно є, роботу, яка вона є і, що головне, – в нього багато друзів, які допомагають йому, пишаються ним і щиро люблять. 

                                                                                                                                               Автор: Василь Ільчук