Важко знайти слова втіхи, коли зупиняється серце людини, яка була найдорожчою в житті, проте світлі спогади про неї завжди будуть сильніші, ніж смерть, адже чесно прожила життя та залишила по собі добрі справи!

Колектив працівників сайту «Новини Рівненщини» висловлює глибокі співчуття редактору сайту Людмилі Степанівні Марчук із приводу непоправної втрати – смерті матері Марчук Зої Федорівни.  

Нехай світла пам’ять про Зою Федорівну назавжди залишиться у серцях рідних, близьких, знайомих, односельців, а Бог дарує їй вічне життя та спокій.

Та, напевно, ніхто краще, ніж написала про свою маму сама Людмила Степанівна на сторінці у Фейсбук, сказати не може:

«Відійшла сьогодні, 15 лютого, у вічність моя матуся - Зоя Федорівна МАРЧУК (в дівоцтві - Салівончик). Відмучилася. Відболіло їй. Відпечалило.
Вона дитям бачила війну. Смерті найближчих їй людей. Виросла без батька, якого вбили в наших лісах свої ж... Дуже важким було дитинство. Росла з вітчимом, який ніколи не мав ані любові, ні бодай співчуття до чужих дітей... Але дуже хотіла вчитися. Марила книжками. Бачила себе серед книг. Тому й обрала фах бібліотекаря. З дерев'яним сундучком, де були лиш документи і єдине платтячко, поїхала до Ківерців, де вступила на бібліотечний. Працювала бібліотекарем у с. Тростянець Костопільського району. І мені любов до книжок прищепила вона, за що завжди буду їй вдячна. 
Вона завжди була кращою. Що б не робила, за нею важко було встигати. Так як вона бездоганно робить всяку роботу, у мене ніколи не виходило. Була взірцем. Була красивою, сильною, сміливою, мудрою жінкою. Скільки всякої роботи переробили її руки... Скільки сліз виплакали її очі. В неї було важке життя. На жаль. Сумно. Дуже сумно. І нема слів. Бракує. 
"Так як ти ніхто вже мене не зустріне, у розлуці ніжним словом не прилине, так ніхто не скаже, не спитає... Леле! Теплої постелі більше не постеле... Зупинилось сонце у своєму русі, в день коли не стало у мене матусі..." 
(здається М. Луків - спливли ось у пам'яті рядки). 
Хай прийме Господь її, мою матінку-трудівницю, добру і щиру, чесну й порядну людину, у свої Господні пенати».

Поділяємо біль та горе! Вічна і світла пам’ять! 

 

Фото з сімейного архіву