Критика – отрута для слабаків. А для сильних –  ліки

Не секрет, що критику на свою адресу люди зазвичай сприймають болісно, а інколи й із обуренням.  І навіть тоді, коли ця критика об’єктивна, справедлива, а подекуди і необхідна. Однак так уже більшість із нас влаштована, що готові годинами вислуховувати медові потоки славохвальства на свою адресу, а на найменшу критичну стрілу реагуємо з роздратуванням. У цьому криється і наша слабкість, бо не готові адекватно сприймати і реагувати на зауваження, поради, підказки, поправки. Але ж, як мудро зауважив наш люд, критика – отрута для слабких і ліки для сильних.

Як журналіст «нагородив» донькою відоме подружжя

А тепер кілька прикладів із власного життєпису. У 1997 році підготував інтерв’ю з директором районної гімназії Миколою Кравчуком – Царство йому Небесне! У коротенькій біографічній довідці, між іншим, вказав, що разом із дружиною Іриною Володимирівною виховав двох донечок.

Після виходу у світ районки до мене зателефонувала сама Ірина Володимирівна і без будь-яких претензій, але з гідністю педагога запитала:

- Віталію Івановичу! Може, я не знаю, то хоч ви підкажіть, де наша друга донечка?

І тут я зрозумів, що втрапив в інформаційну халепу. На щастя, Ірина Володимирівна з гумором сприйняла той факт, але я не мав куди діти своїх очей, хоч опонентка в цю мить їх не бачила. Отакий прокол!

Зрозуміло, що вибачився перед нею. І як би не пояснював, чому так сталося і звідки вітер віє, найперше звинуватив себе.

До речі, траплялися й інші збої: все-таки, людський фактор  інколи дається взнаки. Пригадую, як у програмі телебаченні дати днів тижня залишили з попереднього числа газети і як спалахнула читацька активність: чимало людей просто перепитували, чи це нова програма телепередач, бо й без підказок зрозуміли: трагедії не сталося і зорієнтувалися, як користуватися програмою. Однак були і такі, хто читав нотації, виховував і матюкався. Ми ж слухали, «мовчали і мовчки чухали чуби», та ще й вибачалися і дякували, бо допустили виробничий огріх. Хоча мимоволі хотілося вибухнути гнівом:

-Чоловіче добрий! Розкрий очі і дивися не на дати, а на дні тижня і все буде добре!

Виполюють огріхи газетярів

Зізнаюся, що інколи надходить доброзичлива конструктивна критика щодо різних аспектів газетної справи, яку, без образ сприймаємо за рецепт від подальших промахів. До речі, інколи такий конструктив пропонує чи, навпаки, застерігає від газетного блуду млинівчанин Леонід Антосюк. Відчувається, що його критичні зауваження спрямовані не на приниження професійної честі журналістів: він зорієнтує, де і як  виполоти власні огріхи зі сторінок видання. Відчувається, що на педагогічну освіту, високу грамотність чоловіка нашарована і щира людяність. До речі, до таких доброзичливців, які намагаються допомогти, підказати,застерегти газетярів належать і завідувач загального відділу районної ради Світлана Король, представник мистецьких кіл Ярослав Савонюк, ветеран освітянської справи Анатолій Гладкевич та інші.

Якось в публікації  через довіру своїм джерелам інформації  дружину відомого українця назвав іншим іменем. У розмові з чоловіком зізнався, що довірився людям і не перевірив інформації, тому й стався такий ляп. Одним словом, порозумілися і чоловік навіть не вимагав спростування. А я зробив висновок: чим вищого польоту  людина, тим приземленіша у своїх діях. Узагалі за три десятки літ в журналістиці нагромадився не тільки відповідний досвід, а й чимало «проколів». На щастя, вони не настільки важливі і резонансні, щоб про них вести мову.

«Засвітитися» в газеті чи розв’язати проблему?

 Ще один аспект у нашій роботі – це коли громадяни приходять в редакцію і приносять чи розповідають про помилки в діяльності того чи іншого посадовця. Намагаємося зорієнтувати скаржників не на прагнення «засвітится в газеті», а розв’язати проблемний клубок, кінець якого приволокли в редакцію. Скажімо, колись із приводу калюжі на одній із вулиць у  Малих Дорогостаях скаржився учасник партизанського рух Вячеслав Перев’язко. Я відразу його запитав:

- Ви хочете публікації в газеті, чи щоб калюжу замостили?

Літній чоловік погодився на друге. Зателефонували до сільського голови Федора Лищука, виклали йому проблему і відразу одержали відповідь:

- До Покрови – того дня в селі престольний празник – калюжу замостимо. Зрештою, так і сталося. Ні образ, ні похвал, але всі задоволені.

Безгрішні серафими?

На жаль, зачасту відсутнє адекватне сприйняття критичних зауважень у деяких керівників, незалежно від  статусу їхніх посад . Мабуть, вважають себе безгрішними серафимами? І хоч у районці не так часто лунає критика на посадовців, у деяких випадках навіть певний натяк  на них діє, як червоне на бика. Невже, ці люди мають перебувати  поза критикою? Чому? На яких підставах?

Вибачте, але інколи дивишся на такого начальника і думаєш: невже справді, чоловіче, вважаєш себе безпомильним і безгрішним? Суть  не втому, щоб заради забави когось критикувати, а лише в разі хибних кроків, дій, скарг людей. Цікаво, що навіть завуальована критика чи прізвище такого «серафима» можуть спричинити вереск на пів району. Варто зауважити, що такі «герої днів наших» воліли б, аби журналісти просто не звертали увагу на деякі речі, факти і  явища. Але ж люди все бачать і все розуміють. Невже позичити очі в сірка і прикинутися дурником: мовляв, не бачив, не чув, не знаю. У такому разі вже краще «зав’язати» з журналістикою.

20 років із дулею в кишені

Серед тих, хто потрапив навіть не під критику , є особи, які намагаються затаїти в душі запас вибухової пристрасті, аби при нагоді вистрілити нею. І стріляють, щоправда, часто – не за адресою і потрапляють не в ціль,  а в «молоко». Відверто кажучи, мене пригнічує, як один персонаж з новітньої історії нашого району близько двох десятків років не вітається, бо колись його прізвище потрапило на сторінки нашого видання і сприймалося читачами не в благовидному світлі. Автором цього допису був я. І зробив це не для того, щоб образити людину, а зреагував на скарги щодо його службової діяльності. Тим паче , спирався на документи, які засвідчували огріхи самого чоловіка.

Подейкують, аби не псувати стосунки з людьми, то не варто їх критикувати. З точки зору збереження гарних стосунків – це правильно. Власне, так і психологія стверджує. Але ж ми живемо не в ідеальному суспільстві. Зрештою, конструктивна критика – не сварка, лише джерело очищення і страхування від наших потенційних огріхів. Крім того, є різниця, кого критикувати: кума, який учора перебрав і «намолов» дурниць, чи спритного ділка, який хоче обмахлювати всіх і вся. Хоч би як, але табу на правду не накладеш – вона проростає не тільки на сторінках видань, а й у головах людей, здатних критично мислити, робити об’єктивні висновки і далекосяжні прогнози.

Повірте, від критичних  житейських кутів радості мало. Автор цих рядків також не білий ангел. Але принаймні чесно дивиться в очі людям і намагається професійно виконувати свою роботу, сприймати критику і залишатися людиною в житті і в професійній діяльності. Тому критикуйте, аргументуйте, доказуйте, але під час цього на озброєння беріть не горло і голосові зв’язки, а керуйтеся переконливими аргументами…