Буваючи майже на кожній сесії районної ради, інколи спостерігаю, як дехто мало за серце не хапається, переймаючись, чи буде кворум депутатів в сесійній залі. Йдетьсяпередусім про тих, хто чекає ухвалення важливого рішення для подальшої життєдіяльності тієї чи іншої організації, установи, підприємства, громади чи громадян.

В історії діяльності депутатів Млинівської районної ради сьомого скликання якось  трапився випадок, що кворуму депутатів зібрати не вдалося. Утім, спишемо це на несприятливі погодні умови минулої зими…

 Фото автора

Нині ж весняна погода начебто комфортна, однак на 28-у сесію у День космонавтики зібралося 18 із 34-х депутатів: мінімальна кількість, необхідна для ухвалення правомочних рішень. Причому, лише семеро народних обранців  були відсутні через поважні причини, решта  дев’ять  не з’явилася на сесію без пояснення  причин. Малоймовірно, що вони зігнорували пленарне засідання: очевидно забули чи не встигли поінформувати колег із районної ради.

Тривожним одкровенням на пленарному засіданні стало повідомлення голови постійної комісії районної ради з питань бюджету та податків Олега Левчука: вкотре не вдається провести засідання комісії, бо не вистачає кворуму для ухвалення легітимних рішень.Тобто члени однієї з найважливіших постійних комісій хронічно легковажать. Зрозуміло, що в житті всяке трапляється, але ж під сумнів ставиться робота цієї комісії.

Не моралізуватиму з цього приводу. Однак наголошу: депутатська діяльність – це не спалах громадського ентузіазму під час виборної кампанії, а постійна, клопітна, відповідальна справа на благо громади, земляків, країни.

Виборець чекає від свого обранця не періодичної з’яви в сесійній залі, а постійного, грамотного і переконливого  піклування про свою долю, села та односельців. І річ навіть не в тому, що наступного разу не проголосує за такого депутата. Справа в тому, що він відчуває себе обманутим і зрадженим, а обман і зрада – це такі моральні чинники, які нівелюють весь людський позитив.

Один із депутатів районної ради назвав 18 присутніх у сесійній залі колег  спартанцям: хоча вони нічого героїчного не вчинили, лише засвідчили власну відповідальність перед людьми. Невже нині це прирівнювати до подвигу?