Дехто скаже, «знайшли проблему». Мовляв, нині всією країною переживаємо вкрай скрутні часи, коли люди соціально незахищені. Кого ті коти й собаки хвилюють? А насправді у великих містах великі зграї тварин-безхатьків таки створюють незручності для мешканців. Вони селяться у підвалах будинків, у дворах, біля смітників... Відтак говорити про якийсь благоустрій прибудинкової території не доводиться. Це багатьом не подобається і це провокує жорстоке ставлення людей до чотирилапих, і як наслідок – багато конфліктів із зоозахисниками та ентузіастами, котрі беруться підгодовувати бездомну братію. 

Нещодавно познайомилася з рівнянкою Ларисою Вдовиченко, в минулому педагогом, нині пенсіонеркою. Вона уже кілька років поспіль підбирає з вулиці покинутих та поранених котів та песиків. Природня доброта жінки не дозволяє їй залишити безпомічну тваринку без допомоги. Та з часом порятунок вусатих-хвостатих перетворився на проблему... для самої жінки. Адже кількість її «вихованців», частина яких мешкає навіть у скромній квартирі на Набережній, коливається в межах півсотні, а іноді й більше. Частину песиків чи кошенят вдається прилаштувати у добрі руки. Тож «стадо» на деякий час меншає, допоки... «добрі люди» знову не підкинуть тварин. Усіх своїх «підопічних» пані Лариса щодня годує, а це, самі розумієте, колосальні кошти.

– Щоб прохарчувати тварин, я витрачаю левову частину своєї пенсії. На день іде більше 200 гривень, тож за кілька днів від моєї пенсії нічого не залишається. За кілька років, що я опікуюся бездомними тваринами, я продала з квартири практично усе, що можна. Була чудова бібліотека із 1000 фоліантів, золоті прикраси, які збирали ще мої батьки. Усе це вимушена була продати, аби мати за що купувати корм нашим дворовим тваринам. Та, зрозуміло, з часом і ці гроші закінчилися... Довелося узяти ще й банківський кредит. Звернулася до банку від безвиході. Позичаю у знайомих, потім віддаю. Отак і «кручуся», хоча, зізнаюся, дуже важко. Я й на себе не маю зайвої копійки... На підстилки порізала покривала, штори та навіть одяг. Але мусить же бути хтось небайдужий? Якби не я, усі ці тваринки загинули б...Завдячую людям, котрі мені допомагають. Одна моя знайома пані Олена допомагає мені з лікуванням та стерелізацією тварин. Пані Тетяна з Володимиреччини, коли прочитала один із матеріалів про мене в ЗМІ, виручає коштами на корм. Що б я робила без цих чуйних людей – не уявляю...

Та головна проблема пані Лариси навіть не гостра нестача грошей на корм тваринам, а відтак й собі на прожиття, а жорстоке ставлення мешканців будинку до безпритульних тварин.

– Я раз помітила, як дівчинка гралася в дворі, а її... тато... учив дитя штовхнути кошеня ногою! Хто ж із цієї дитини виросте? Будь-який педагог чи психолог скаже вам, що дитина, яка кривдить тварин, в майбутньому стане жорстокою і її жорстокість обернеться уже проти людей, часто рідних, в даному випадку може й проти батька! А скільки труїли, машинами збивали, вивозили. Не можу втямити, чому люди такі жорстокі? А раз було... Люди з сусіднього будинку поїхали на відпочинок. А кота куди діти? Взяли та й викинули на вулицю. Він, бідака, звик до домашнього комфорту, дорогої спеціальної їжі. Уявіть, як він звикав стати дворовим... Я ж годувала його так само, як і решту...

Цієї зими одна з підопічних пані Лариси собака Ніка привела 8 цуценят та ще «всиновила» двох підкинутих. Скільки було клопоту з цією, без перебільшення, зграєю. Жінка з ніг збилася, годуючи песиків. На базар по субпродукти, додому – кашу готувати, потім виносити відра і годувати чотирилапе «господарство». А на дворі в зазначений час – черга, яка гавкає і нявкотить навпроти балкону... Знову сусіди, котрі недолюблюють тварин, починають обурюватися. Один з молодиків навіть пригрозив, що потруїть собак, якщо вони влаштують безлад у підвалі. Тож жінка ретельно слідкувала, аби її підопічні не галасували, та прибирала за ними. Та це цуценят не врятувало. Хтось-таки дотримав слова і отруїв малюків, а Ніку кудись вивіз.

– Мені їх так шкода, – побивається пані Лариса, – я ж багатьом уже знайшла господарів! Люди уже згодні були їх забрати, коли трохи підростуть! Чим вони заважали? Ті, хто їх убив, палець об палець не вдарив і не мав з ними ніякого клопоту. Я та небайдужі сусіди годували, прибирали, лікували. Не розумію такої бездушності...

Єдиним виходом вирішення проблеми безпритульних тварин Лариса Павлівна бачить у вихованні відповідальності за «братів наших менших» у суспільстві. –– Треба, щоб люди відучилися чинити так підло – викидати тварин на вулицю. Турбота ж бо про них ляже на чужі плечі. В гіршому випадку тварину чекає голодне існування і жорстоке ставлення.

А зараз пані Лариса із задоволенням віддасть песиків та кошенят у добрі руки. Запевняє, вони стануть вірними друзями. Також буде вдячна, якщо хтось зголоситься допомогти їй з кормом. Не відмовиться, якщо хтось передасть непотрібний одяг тощо, просить не викидати, а віддати на підстилки тваринам. Зв’язатися з жінкою можна за телефоном 067-185-23-74. Або ж можна принести допомогу за місцем призначення: місто Рівне, вулиця Набережна, 10а. Жінку там знають усі. Та й не помітити під’їзд, де «чергують» в очікуванні їжі тварини-безхатьки, неможливо...

А тим часом в Україні не існує статистики щодо кількості безпритульних тварин. Підрахунок вели лише зоозахисники, та й то в окремих містах. За даними міжнародної організації Animal ID, найменша кількість їх у Трускавці, а найбільша у Дніпрі. Поки питання тварин на вулицях міст залишаються невирішеними, з’являються жорсткі методи розправи із ними. Визначити, яке міністерство є кінцевою точкою у врегулюванні цього питання неможливо, бо на центральному рівні ним ніхто не опікується. А даний момент безпритульними тваринами займаються лише на рівні місцевого самоврядування. Правила дій у цьому питанні мали б бути встановлені єдиним законом, якого наразі немає. Якщо буде чітка державна політика, відповідальність і, врешті, якісь податки і збори на утримання тварин, або штрафи за те, що людина неналежним чином поводиться із твариною – в такому випадку проблема з часом буде закрита.

Чи не єдиним містом України, в якому практично вирішили проблему безпритульних тварин, експерти називають Львів. Його досвід можна сміливо впроваджувати. Це місто-піонер та взірець для всієї країни у сфері поводження із безпритульними тваринами. Там реєструють домашніх тварин, ведуть їх чіткий електронний облік. У Львові діє програма з гуманного зменшення кількості бездомних тварин в місті. Спочатку стерилізують усіх тварин, навіть домашніх, які не мають племінної цінності. В них є база знайдених і загублених тварин. Всі тварини чиповані і за допомогою коду можна знайти власника. Далі волонтери через соцмережі шукають безпритульним тваринам господаря. Дивно, але жителі Львівщини дуже швидко розбирають чотирилапих.

Словом, як бачимо, у Львові ефективно вирішують цю проблему. Натомість у Рівному, як розповіла Лариса Вдовиченко, хтось із сусідів зателефонував в міську раду і поскаржився на засилля в дворі бездомних тварин. Приїхали комунальники, зчинили скандал, викинули на смітник будку, в якій ховалися тварини і все. А коти й собаки як жили на подвір’ї, так і живуть...

Притулки ж не вирішують проблему бездомних тварин, наголошують фахівці, бо неможливо всіх тварин із вулиць зібрати і закрити в одному місці. Тварин на вулицях стане менше, за умов, якщо буде комплексний закон, який зобов’яже всю країну діяти за певними принципами, ці закони мають працювати, механізми мають бути відпрацьовані. Мала б бути реєстрація домашніх та бездомних тварин, треба проводити стерилізацію, закликати, щоб брали тварин із притулків, не викидали їх. Слід популяризувати гуманне та відповідальне ставлення із боку громадян, відповідальність місцевої та державної влади. Закордоном не побачити безпритульних тварин не лише тому, що влада за це відповідає, а й через те, що громадяни свідомо ставляться до цього питання.