Президентські вибори цього 2019-го року показали ще й рівень самого суспільства, на якій стадії зрілості воно перебуває, чи здатне бути толерантним до іншої думки, інакшої позиції.

Ще під час жодних виборів не було в людних місцях та соціальних мережах такого вихлюпу емоцій, таких дискусій, суперечок, сварок і навіть гнівних конфліктів. Доходило навіть до бійок. А соцмережі розмножилися на десятки Кайдашевих сімей, які так сварилися, і такими слівцями ображали одне одного, що напевно й наш класик Нечуй-Левицький коли б отаке почитав, то мабуть додав до свого знаменитого твору ще один том – про сучасних нам Кайдашів.

Чимало учасників мереж забанили найкращих друзів, однокласників чи однокурсників. Бо як не забанити? Коли ти не за чинного президента, тоді тобі відповідають, що ти за Путіна, а це значить, що ти зрадник і тобі не місце в Україні! Жахлива дія неграмотної реклами, якої не мав би допустити провладний кандидат, проте допустив, чим відлякав і своїх же потенційних виборців. І це теж увійде в історію. Це наука іншим, як не можна робити.

Чимало людей розумних, ба, навіть іменитих, приналежних до інтелігенції, серед якої відомі письменники, науковці, учителі, юристи, лікарі, – сьогодні в мережах пишуть, що український народ одурів чи то, пак, очманів, або ж він є просто бидлом, тому що проголосував за не того кандидата, не за провладного.

Натомість ті, котрі опустилися до гидких образ, вважають себе правильними патріотами. Я б сказав - консервативними. Такими, що бояться змін. Бо не приведи, Боже, що станеться. Хай у нас, мовляв, і крадуть, і корупція у верхах, але ми до неї звикли... 

Прочитав на одному з сайтів статтю шанованого науковця, який вважає, що оті 24 відсотки, котрі за Порошенка голоси віддали, чи то, пак, за Україну, за мову й віру, то це нація, а от решта 73 відсотки, котрі за Зеленського – то народ, який своєю свідомістю до нації не дотягує. Що ж тоді та "нація", яка мусила б мати дуже високу національну свідомість і таку ж високу культуру, так себе неелітно показала? 

Є, звісно, винятки із загального правила, але більшіть дозволили собі й круті слівця, забувши про елементарну етику, повагу й толерантність до тих, хто мислить інакше. Почитавши, що пишуть в мережах перед виборами і наступного дня після них, стало страшно. Добре, що у нас таки заборонено мати зброю, а то б могли бути жертви. Суспільство в суті своїй мало змінилося із не таких далеких 1940-х, коли українець бив українця. Бо один був за "Б", а другий - за "М", третій підтримував Бульбу-Боровця,  четвертий комуністів, а п'ятий волів, аби його просто ніхто не чіпав. Хотів просто жити на своїй землі, щоб орати та сіяти. Чим тепер ситуація інакша? Наша, українців, біда в тому, що переживши так багато історичних бід, ми так і не навчилися єдності, не навчилися любити ближнього як самого себе, не навчилися жити як єдиний організм. 

Вважати, що понад 73 відсотки українців – люди нерозумні, недалекі або ж зрадники, або ж бидло  – цим, панове, дуже ображаєте більшу частину свого народу. І думати, що весь народ одурів чи очманів, довіривши країну президенту Зеленському, тим більше неправильно.

Народ в цілому (коли брати його колективний розум, його здоровий глузд і мудрість) в усі історичні періоди завжди ставив своїм керманичам правильну оцінку. Це сповна відображено в народній творчості: думах, піснях, народних оповідях, легендах.

І цього разу наш народ, виборець 2019-го року, дав правильну оцінку діючому політикуму, своїм колективним розумом дійшов до висновку, що прийшла пора поміняти всю матрицю, тобто зламати прогнилу систему, зруйнувати закостенілі стереотипи, знищити сам корінь корупції.

І от вибори завершилися. Голоси пораховані. Результат приголомшливий. Проте бруд у мережах і далі литися не перестає. Задля чого, панове? Нам же всім жити у цій країні. Ми ж усі на одному «Титаніку», який завтра від наших чвар може піти на дно. А що ж нашим дітям і онукам залишиться? Пам’ятаймо про це.

Здорова критика та контроль кожному політику не завадить й буде на користь. Але є різниця між критикою й критиканством. Образи й прокльони та нецензурні слівця дозволяють собі лиш люди некультурні й недалекі.

Тож, отямтеся, панове. Маємо всенародно обраного президента. Любимо його чи ні, але шанувати мусимо, як чинного главу держави. І підтримувати. Кожен має щось реальне робити, а не тільки в мережах патякати.

А з приводу отаких дискусій, усім нам треба взяти урок на майбутнє. Замало бути розумним, мати вищу освіту, високу посаду і навіть вчений ступінь. Умінню вести дискусію треба вчитися. Причому зі шкільної лави, чому, на жаль, мало вчать наші вчителі. Щоб не емоціями, не на високих тонах говорити зі своїм опонентом, не шпильками іронічними одне одного дошкульно колоти, а доводити свою думку за допомогою чітких аргументів і фактів.