Так сталося, що легенди-трудівниці й трудівники нашого краю 60-90-х років минулого сторіччя переважно залишаються поза увагою суспільства. Нині на Млинівщині перебуває у життєвому строю колишній муляр-штукатур ПМК-2, повний кавалер ордена Трудової Слави Надія Миколаївна Павліха.

Тихо і скромно мешкає у Маслянці, не приковує до себе уваги журналістської братії, бо, відверто кажучи, не має потреби в додатковій популярності. Жила скромно, працювала натхненно, тож і на заслуженому відпочинку галасу навколо свого імені не здіймає…

На жаль, останніми роками на нашу славну землячку несподівано звалилися, так би мовити, непрогнозовані клопоти. Розпочну з того, що колись уславлених людей ріднокраю в обласному центрі Рівненщини поінформували: готується книга Слави, тож будьте готові зустріти журналістів чи письменників і розповісти їм про себе. Минав час і Надія Миколаївна вже й забула про ці розмови.

 Надія Миколаївна Павліха. Фото автора

Але три роки тому, як сніг на голову, несподівано поріг хати переступила молода жіночка, яка представилася журналісткою аж і з Черкащини, показала посвідчення і невдовзі почала задушевну розмову з нашою землячкою.

Бесіда тривала довгенько, була сердечною й діловою. Надія Миколаївна надала журналістці документи, знімки та інші свідчення її нелегкого трудового злету. Зрозуміло, що показала і нагороди – ордени Трудової Слави трьох ступенів – особлива гордість будівельниці!

У розпалі розмови, зіславшись на зубний біль,  гостя раптом попросила принести води. Господиня щиро перейнялася станом здоров’я гості, принесла води та ще й запропонувала пігулку, від якої та відмовилася. А за тим скоро подякувала за інтерв’ю і залишила оселю Павліхів.

Десь через місяць пані Надія в одному з волинських  видань вичитала, що в Тернополі «лже-журналістка» видурила в авторитетних людей ордени. У цю мить жінка згадала про свою гостю і якась невидима сила заштовхала до місця, де зберігалися нагороди. Раптово зароджені сумніви підтвердила гірка і болюча реальність: замість орденів Трудової Слави в шкатулці знаходилися три муляжі нагород...

Такий підступний  вчинок незнайомки геть вибив жінку з життєвої колії,  позначився на стані здоров’я героїні. Тиск зашкалював, а для заспокоєння нервової системи навіть довелося пройти курс лікування в Млинівській центральній районній лікарні. Та які ліки чи фахівці можуть поставити на ноги, коли шахрайка нахабно обнулила здобутки майже всього життя? Як боляче і прикро, коли злочинним обманом відбирають чи не найдорожче?

Обкрадена, принижена і ображена жінка звернулася до млинівських  правоохоронців. До їх честі, вони оперативно розшукали «журналістку»…

А далі був суд. Шахрайка каялася, визнавала свою вину, водночас апелювала до правочинців змилостивитися, бо виховує двох малолітніх діток. Самі ордени вже канули в безвість шахрайського світу.

Суд покарав аферистку за неправедні діяння. До речі, їй присудили 120 годин громадських робіт, а також зобов’язали відшкодувати потерпілій  17 800 гривень: 1000 гривень - за орден ТрудовоїСлави III ступеня, 7 880 гривень – за орден II ступеня і 10 000 гривень – за орден ТрудовоїСлави I ступеня.

Як розв’язати орденський вузол?

Що з того вийшло? Якась сотня-друга гривень надійшла від кривдниці на рахунок потерпілої. Навіть не знаю, чи вистачило б усіх коштів на виготовлення дублікатів нагород. А саме така думка не полишає Надію Миколаївну, бо ж без орденів, зароблених сумлінною і важкою працею, відчуває себе, як птаха без крил. Героїня зізнається: останнім часом переймається, щоб, бува, не відібрали пенсії, адже як нині без орденів підтвердити особливі заслуги перед державою?

Заспокою Надію Миколаївну, бо її  трудові відзнаки зафіксовані у державних документах, звідки їх не видурить жодна шахрайка чи шахрай. Як на мене, для душевної рівноваги їй, все-таки, важливо виготовити копії нагород. Якщо не для морального задоволення, то бодай для дітей і внуків – як пам’ять про маму, бабусю, дасть Бог – і прабабусю та ще пра-пра…!

Тому будемо вдячні всім, хто підкаже, порадить, як розв’язати цей орденський вузол. Принаймні від тих, що обіцяли допомогти в цьому, поки що – ні слуху, ні духу…

Не знаю, як хто, але Надія Миколаївна не поселила в душ ізгусток ненависті до своєї кривдниці. Скажу більше: як ревна християнка вона навіть молиться за людину, яка завдала їй душевного болю і спричинила життєві прикрощі. Так чинити під силу лише сильним і духовно багатим людям.  Без сумніву, саме до такої когорти належить наша героїня.