У післявоєнні часи жили-були в Озлієві Микола Никодимович і Євдокія Калениківна Новосади. Виховували трійко діток: сина Олексія і двох донечок: Олесю і Надійку. Додам, що Микола Никодимович рано залишився без батька, тож мама-вдова згодом вдруге вийшла заміж.

Якось вітчим спонукав пасинка перемістити віялку. Під час цієї виробничої операції хлопчина важко травмував хребта. Дитину відвезли в лікарню на Панталію біля Дубна до відомого в наших краях лікаря Балея. Той провів відповідні процедури, наклав гіпс. Щоправда, лікування було платним: за добу перебування в медичному закладі треба було віддати пуд пшениці.

Після кількох днів лікування вітчим заявив, що в нього немає стільки збіжжя, аби вилікувати Миколку. Тож на цьому зцілення пасинка завершилося. Так Микола Новосад залишився інвалідом на все життя.  

Зрозуміло, що до місцевого колгоспу Микола Новосад також не вступив: не з політичних міркувань, а через фізичну неміч. Однак місцеві чиновники-активісти докладали зусиль, аби він, все-таки до колгоспного берега прибився.

Агітаційного запалу їм додавало і те, що дружина пана Миколи теж не в колгоспі: до слова, вона все життя працювала в заготконторі.

А те, про що йтиметься нижче, узагалі не вписується в норми людської моралі… 

Депешу викинули у смітник

Син Миколи Никодимовича і Євдокії Калениківни Олексій був обдарованою і розумною дитиною, успішно навчався в школі, гарно малював. Якось до Новосадів завітав місцевий чиновник на прізвище  Хара. Побачив портрети Шевченка і Франка, які висіли в оселі на стіні, і поцікавився, хто їх намалював.

– Син Олексій, – поінформував батько.

– Із нього виросте велика людина! – захоплено вигукнув гість.

Згодом без жодних проблем Олексій вступив до Львівського лісотехнічного інституту і успішно навчався в цьому закладі. На жаль, колгоспні агітатори не залишили в спокої старшого Новосада. Якось навіть вдалися до шантажу. Мовляв, син навчається в інституті, тож ми надішлемо туди «депешу» і його відрахують з числа студентів. Звісно, за умови, що не вступите до колгоспу…

Далі – більше. Оскільки Микола Новосад і далі не збирався до колгоспного раю, серед земляків знайшлася гнила душа, яка все-таки «дзвякнула» в інститут та й виклала суть проблеми. На щастя, у Львівському лісотехнічному інституті тоді  працювали, та й нині працюють мудрі й порядні люди, які з порога вимітали підлість і ницість. Відтак скарга із Млинівщини осіла в якомусь смітнику навчального закладу і жодного стосунку не мала до подальшої долі Олексія Новосада.

До  речі:  Олексій Миколайович успішно закінчив інститут, обіймав високі посади в лісовій галузі. На його долю випало чимало важких випробувань, але у двобої з ними вистояв. Останнім часом працював і мешкав у Косові на Івано-Франківщині. Власне, став справді великою Людиною, як і передбачав товариш Хара.

 Нині Олексій Новосад оселився  в доньки у Коломиї. Як кажуть, життя поставило все на свої місця, але епізод із шантажем недоброзичливців-земляків ніколи не вивітриться з його пам’яті…