Ще за шкільною партою Вадим Олійник, уродженець Маслянки, визначився, що стане військовим. Що спонукало до такого життєвого вибору? Мабуть, вичерпну відповідь на це запитання важко дати, однак цією професією школяр захопився, зокрема і через те, що військові люди в складних, надзвичайних умовах і, здавалося, навіть безвихідних ситуаціях, в тому числі – у воєнній обстановці, вміють знаходити конструктивні рішення.

Відтак після закінчення Млинівської ЗОШ №1 Вадим залюбки вступив до Київського військового інституту телекомунікацій та інформатизації, де одержав спеціальність військового математика-програміста.

У Збройних силах України Вадим Олійник – 20 років, в тому числі 15 – у прикордонних військах. Влітку 2014 року перебував у зоні проведення антитерористичної операції. Бог милував від поранень, але складні й тривожні військові будні позначилися на стані здоров’я, отож цьогоріч Вадим Володимирович звільнився зі служби за станом здоров’я.

 Вирішив працювати на себе

Однак відсиджуватися на пенсії і плювати в стелю офіцер не збирався, тому став на облік у Млинівській філії обласного центру зайнятості, згодом у Рівному освоїв підприємницьку справу: у військового жодних проблем із навчанням не виникло. Саме тоді у Вадима Володимировича визріла ідея виготовляти паливні гранули (пелети).

До такої підприємницької спеціалізації спонукали кілька факторів. По-перше, в ріднокраї проблематично працевлаштуватися за військовою спеціальністю, тим паче, якщо дух і тіло просякнуті військовою справою. По-друге, 15 років керував військовими колективами, відтак працювати і знайти спільну мову з людьми, у яких за плечима військовий гарт, значно простіше, ніж із цивільними. Зважаючи на те, що чимало земляків – учасників антитерористичної операції на сході України не працевлаштовані: хтось не може працевлаштуватися за спеціальністю, хтось за психологічними особливостями не може вжитися в цивільний колектив.

Тож Вадим зорієнтувався саме на цей прошарок населення. За винятком бухгалтера, весь штат працівників складатимуть саме вони, вчорашні військовики. І, по-третє, все-таки вирішив працювати на себе: саме так диктували досвід, знання і бажання.

Фото автора

До речі, в процесі створення виробництва до колективу приєднався млинівчанин Максим Ганієв. Як з’ясувалося, він побратим Вадима Олійника, адже його минуле теж пов’язане з військовою службою. Щоправда, Максим – людина зі складною життєвою історією: учасник АТО, інвалід російсько-української війни, окрім того, переселенець із Криму і багатодітний батько. Він підтримав ідею створення соціально орієнтованого підприємства та всіма силами сприяє її реалізації. Зокрема, наразі Максим як потенційний майстер виробництва та решта майбутніх працівників колективу, за сприяння тієї ж таки районної філії ОЦЗ, навчаються за відповідними спеціальностями з деревообробки. 

Соціально орієнтоване виробництво

На цю пору вже зареєстроване Товариство з обмеженою відповідальністю «БІОРЕС». Основним видом його діяльності є використання та переробка біологічних ресурсів. На стартовий капітал для налагодження виробництва молодий підприємець витратив власні кошти і кошти на розвиток підприємницької діяльності від служби зайнятості. Однак того виявилося замало, тому довелося залучати кредитні ресурси.

Вадим Олійник відзначив доброзичливість і налаштування на співпрацю місцевої влади та Млинівської спілки воїнів – учасників антитерористичної операції, членом якої він є. Скажімо, Млинівська ОТГ надала юридичну підтримку під час реєстрації ТзОВ «БІОРЕС». Крім того, голова ОТГ Дмитро Левицький сприяв у наданні транспортних послуг, а також у благоустрої території підприємства, яка кілька десятиріч, так би мовити, перебувала в «консервації». Та й коли цехи підприємства доводилося приводити до відповідних виробничих параметрів – ніхто з місцевих чиновників чи підприємців ні в чому початківцю в бізнесовому товаристві не відмовив.

У пошуках відповідного обладнання Вадим Олійник об’їздив всю Україну. Бувало, що за дві доби «намотував» більш як 2 тисячі кілометрів. А, власне, придбав його аж у Дніпрі, колишньому Дніпропетровську.

Більше того: вже тепер під час формування виробничої лінії враховуються можливості працевлаштування людей із обмеженими фізичними можливостями, тобто у Млинові налагоджується виробництво з урахуванням потреб соціально незахищених верств населення. 

Грітимемося… соломою

А тепер конкретніше про саме виробництво. Вадим Олійник із колективом планують переробляти відходи деревообробки. Скажімо, нині на підприємстві налагоджують лінію з виготовлення паливних гранул із тирси. Однак зациклюватися тільки на тирсі тут не збираються, а займаються пошуком нових виробничих можливостей. Зокрема, попутньо збираються надавати послуги з виготовлення комбікормів – нині вивчаються перспективи таких послуг. Принаймні обладнання для цього вже змонтоване.

А до цієї інформації мають дослухатися потенційні споживачі продукції «БІОРЕС»: оскільки підприємство соціально зорієнтоване, то на його продукцію захмарних націнок не «накручуватимуть». Тобто підприємець не переслідує мету за місяць озолотитися, а далі – пальці віялом. Найперше керується не прагненням збагатитися, а поєднати вигідне і корисне. Скажімо, для виробництва паливних гранул та брикетів збирається використовувати і солому, якої на наших теренах інколи в надлишку, а також різні відходи, тобто те, що люди зазвичай спалюють і викидають на смітники.

Порівняйте ціни і робіть висновки

Оскільки нині ціни на газ та електроенергію доволі високі, тим паче – як на зарплати і пенсії наших співвітчизників, а лісів також у надлишку немає, то солома та відходи – якраз те, що дасть змогу здешевити опалення осель і зекономити сімейні бюджети громадян. Таке опалення значно дешевше, як на газу, і вигідніше , як на дровах. Якщо конкретніше, то тепловіддача 1 тонни паливних гранул дорівнює тепловіддачі 5 кубічних метрів дров.

Порівняйте ціни (одна тонна гранул коштує близько 3-х тисяч гривень) і робіть висновки. Тим паче, що на Млинівщині такого виробництва немає.

Щоправда, нині на ТзОВ «БІОРЕС» ставка поки що робиться на тирсу, бо вона є в достатній кількості, а також очікується постійний попит на паливні гранули. Коли буде налагоджене виробництво продукції, люди на підприємстві одержуватимуть зарплати, тоді можна буде поекспериментувати з додатковим обладнанням і переробкою інших видів паливної сировини: соломою, стеблами гречки, кукурудзи, картоплиння та іншого бадилля і гілля дерев. 

Середина літа незабаром

А поки що на підприємстві намагаються якомога швидше запустити виробництво паливних гранул – на них з нетерпінням чекають вітчизняні оптовики.Коли вони матимуть зразки продукції підприємства, тоді зможуть укладати договори на її постачання. До слова, на підприємстві також за оптовими цінами збираються відпускати продукцію індивідуальним споживачам. А взагалі запустити повноцінний виробничий процес збираються до середини літа. Як кажуть, дай, Боже, аби Вадиму все вдалося, бо він належить до тих людей, які для зручностей ближнього готові відмовитися від власної вигоди. Без сумніву, таких зараховують до золотого фонду української нації…