На Рівненщині нещодавно з’явилася ще одна письменниця, яка представляє психологічну, емоційно наснажену жіночу прозу. Це відома в нашому краї журналістка, публіцистка, блогерка, в недавньому минулому редакторка нашого сайту Людмила Марчук. З прозою вона виходить вперше. І тим цікава. Спілкуємося з нею на тему її книжки оповідань та повістей «Та, що виходить на світло».

На фото Людмила Марчук

– Пані Людмило, перша книга – це як перша дитина. Вітаю вас. Як довго виношувалася ідея та який основний меседж читачеві?

– Хоч окремі, вміщені в цій книзі оповідання, написані ще в минулому сторіччі, тобто в 1990-х роках, все ж, скажу, що намір створити цю книжку цьогоріч виник спонтанно і в цьому я завдячую журналістові Леоніду Воронку з Радивилова. Прочитавши в різдвяному номері здолбунівської газети «Нове життя» мою «Новорічну казку» він спитав: «А у вас ще багато такого?» «Біля двадцяти, а то й більше оповідань. Не рахувала», – відповіла я. «То чого ж ви це тримаєте! Видавайте!», - мовив він і переконав мене, що це справді непогана белетристика й варта уваги.

Цей малознайомий мені тоді чоловік не лише спонукав мене до видання цієї книжки, а ще й узявся її ілюструвати. Саме він є автором ілюстрацій. І я вдячна йому за це.

Який основний меседж? – Бути! Найкраще сказати словами героїні ліричної новели «Опісля всіх розлук»: «Життя чудове тим, що навіть після найбезпросвітнішої ночі приходить світанок!». А тому – бути, жити, йти до себе, вірити в себе – ось головні меседжі цієї книжки жіночої психологічної прози.

 – Які з творів автобіографічні? Які з героїв реальні?

– Щодо героїв оповідань та повістей, то вони реальні всі. Кожне оповідання чи повість має своїх прототипів за винятком хіба що оповідання в стилі фентезі «Во ім’я любові». Проте, літературна художня творчість і, зокрема, проза – то така річ, яка дає письменнику право на художній вимисел. І в моїй книзі теж є вимисел. Але, зауважу, що художник слова, правдивіший за будь-якого політика, бо що таке література? Це дзеркало, в якому відображається все, що сконцентроване у тій епосі, в якій живе письменник, усе, що ту епоху характеризує.

Автобіографічними є повість «Та, що виходить на світло», оповідання зі шкільного життя «Це теж перемога» та «Урок для вчителя». Але й там є якась частка художнього домислу, хоч і дуже незначна.

Автор: Леонід Воронко

Автор: Леонід Воронко

– Яка географія книги? Адже в ній – не тільки Рівне?

- Географія? Згадується Київ, десь Кривий Ріг, а найбільше Львів. Хоч авторка уникала конкретизувати назви населених пунктів і навіть Рівне, яке є основним місцем розгортання всіх подій, не скрізь вказане. Ви зустрінете там місто Р. Чому? Події й герої типові, а про саме місто небагато. Мала проза такий підхід виправдовує.

Фото: Людмила Марчук

- Створити книгу – колективна робота. Хто долучився до процесу народження видання? 

- Трохи конкретизую. Текст книги створює лише письменник. А от щоб той текст підготувати до видання й видати книжку – це і справді велика копітка праця групи людей. Я вдячна письменниці Анні Лимич, яка редагувала мою книгу і висловила своє враження, як перший її читач. Її оцінка моєї творчості була для мене вагомою і я була рада, що ця оцінка була гарна. Мало того. Без неї не було б у книзі двох повістей. В обох оповіданнях «Ціна честі» й «Та, що виходить на світло» саме Анна Лимич змусила мене дописати другий розділ, сказавши: «Допиши. Проситься». І я дописала, за що їй і я, авторка, дуже їй вдячна, і читач це, безумовно, оцінить. Вдячна й художникові Леоніду Воронку, про роль якого у виникненні цієї книжки вже розповідала.

Комп’ютерну верстку книжки виконала Ірина Сивук. Зізнаюсь, що була велика заморока з обкладинкою. Ми довго шукали потрібний образ й Ірині довелося зробити з десяток різних обкладинок, поки ми не зупинилися на цій. Вдячна їй як за копітку працю, так і за терплячість, розуміння і співпереживання. В такому тандемі, як наш і мають творитися гарні книжки.

Вдячна видавництву ПП «Поліграфінтер» й безпосередньо Олегові Цисю та усім, хто брав безпосередню участь у підготовці до тиражування, хто стояв біля друкарського верстата та хто склеював сторінки, першими прочитуючи окремі абзаци й сторінки.

Проте, цієї книжки могло б не бути. І навряд, чи тримали б ми її нині в руках, якби не знайшлася людина, яка вислухавши мене, повірила мені на слово, що книга добра, знаючи мене лише як журналіста. Це підприємець, яка профінансувала видання. Це пані Олена Нездюр, директорка рівненського Торгового Центру-Д. Їй низько кланяюсь і завжди буду вдячна. Адже завдяки її підтримці, я таки вийшла на ту дорогу, про яку завжди мріяла.

- Якщо книга гарно піде, ви вже з цієї стежки не зійдете? Маєте подальші літературні плани?

- Планів є багато. Тут треба просити в Бога, аби життя й здоров’я на все вистачило. Про це написано в другій частині повісті «Та, що виходить на світло», а конкретизую при безпосередній зустрічі з читачем.

 – Хто ж вона – лірична героїня, та, що виходить на світло?

- Творча особистість, яка шукає шлях до самовизначення. Цей шлях у наших реаліях далеко не встелений трояндами. Це втрачене кохання, сумніви, невдачі, зневіра, нерідко навіть зрада самій собі. Це те, крізь що доводиться їй пройти, аби осягти мудрі уроки й зрозуміти: коли та творча іскра в тобі є, вона неодмінно проб’ється в тобі й у той чи інший спосіб спонукатиме тебе діяти. А тобі треба лиш не втратити себе: слухати свою душу, ставити цілі, мати віру в себе й наполегливо йти до своєї мрії.

- Спасибі за цікаву розмову. З нетерпінням чекаємо презентації книжки.

- Спасибі й тобі, Наталю, що витягла на відверте слово. А тих, кого зацікавило це інтерв’ю, принагідно запрошую: хочете почути й дізнатися більше – приходьте в четвер, 28 листопада, в Рівненську обласну універсальну бібліотеку (відділ мистецтв) на презентацію книжки. Почуєте не лише саму авторку, але й думки перших читачів: літераторів, бібліотекарів, журналістів. А саму книжку можна буде не лише потримати в руках, але й придбати.

Фото: Людмила Марчук

Розмовляла Наталія Демедюк 

Фото Людмили Марчук

Малюнки Леоніда Воронко до оповідання «Урок для вчителя»