Яку реакцію в сім’ї може викликати народження дитини з особливими потребами? Це може бути шок, несподіванка, частіше жах, трагедія. Батьки учаться з цим жити, шукати допомоги та підтримки. А як ви реагуєте на таких діток?  

Здебільшого десь у душі співчуваємо їхнім батькам, та як виховувати, навчати, адаптовувати до суспільства – не задумуємось. Здорові діти потребують уваги батьків, а особливі – ще більше. Таким батькам потрібна не лише моральна підтримка, а й кваліфікована допомога фахівців. Нині є багато приватних установ, де можна отримати таку допомогу, але чи під силу батькам знаходити час для кожного заняття? Мало хто знає, що для таких діток створені відповідні державні заклади, де працюють спеціалісти з особливою душевною добротою, терпінням і глибокими неординарними знаннями психології дітей з різними патологіями. Не просто й керувати таким колективом. Бо іноді треба виконувати з однієї сторони роль батька, а з іншої – умілого керівника. 

Олександру Дмитровичу Оксимчуку вдалося створити ділову і дружню атмосферу у колективі. В серпні минуло три роки, як він очолив комунальний заклад «Ясининицький навчально-реабілітаційний центр» Рівненської обласної ради.

 

Олександр Дмитрович родом з Вінничини і після закінчення школи навчався в інституті на вчителя фізики та математики. Далі здобув ще дві вищі освіти, тому що, як вчитель знає - лише знання, наполегливість і бажання рухають прогрес. Ці якості дозволили йому йти впевнено по щаблях кар’єри. Важливими віхами стали досвід роботи виконавчим директором Рівненського радіотехнічного заводу, а потім начальником управління економіки, житлово-комунального господарства та енергоефективності Рівненської райдержадміністрації.

Пригадує заступник директора закладу Олександр Кобзаренко, який і в період роботи в райдержадміністрації був заступником Олександра Оксимчука:

– Крім комунальних питань, створення ОСББ, впровадження енергоефективних технологій, Олександр Дмитрович часто організовував нас на різні екологічні акції. Ми запропонували гасло: «Рівненський район – не смітник» і почали очищати територію району силами комунальників, громадськості та побратимів і посестер з ВО «Свобода». Також спільно з головами сільських та селищних рад змогли налагодити централізований вивіз сміття із усіх сіл Рівненського району.

Але в райдержадміністрації цей тандем пропрацював не довго. Олександра Оксимчука призначили керівником комунального закладу і йому довелося прикласти максимум зусиль для організації комфортних умов, як для вихованців закладу так і працівників. Олександр Дмитрович зумів залучити чимало благодійних коштів, яких у державній казні не вистачало. Допомагаючи виробникам сільгосппродукції, вдалося суттєво покращити раціон харчування для вихованців.

– Організаційно-виробничі заходи, звичайно, вплинули на життєдіяльність колективу. Але що має бути в основі зростання ваших вихованців, – запитую в Олександра Дмитровича, – бо насамперед важко уявити, які стандарти і підходи слід застосувати до такої непередбачуваної справи, як виховання дітей з особливими потребами.

– Звичайно, є наукові підходи, певна практика, але в основі всього – любов і доброта. Здавалося б – це абстрактні поняття. Але людина, а тим більше незахищена особлива дитина, сприймає навколишній світ насамперед своїми почуттями. На щастя, маємо в колективі фахівців, які своїми знаннями душевністю вчать дітей жити в соціумі. Колектив закладу фактично став другою сім’єю для наших вихованців.

 

– А як ви ставитеся до інклюзивної освіти?

– На жаль, у нас особливих дітей в Україні не меншає. Тому відкриття інклюзивних центрів по районах, звичайно, дає деяку можливість реабілітовувати дітей. Однак уже зараз очевидно, що в цих центрах бракує міцної необхідної бази, а також кваліфікованих кадрів. Центри дозволяють адаптуватись особливим дітям до суспільства, однак є вади, які можна реабілітовувати лише у навчально-реабілітаційний центрах. Роботи вистачить всім: і нам, і в інклюзивних центрах.

– Важку тему ми з вами обговорюємо…

– А які ж вони «легкі» теми в нашій державі? Взяти хоча б екологію. Чисте довкілля необхідне не лише для нас і наших дітей, але й можливості для розвитку туризму. Візьмемо для прикладу Рівненський та сусідні Гощанський і Здолбунівський райони. Скільки у нас пам’яток, прекрасних місць для відпочинку, але вони не стали надбанням для людей, які тут ніколи не були. А чому? А тому, що поряд необхідно розвивати інфраструктуру. І в цьому велику роль мало б відіграти фермерство, місцеве мале підприємництво. І мова не лише про вирощування зернових чи овочевих, а уже про виготовлену на місцевій сировині продукцію. А це міні-ковбасні цехи, сироварні, ексклюзивні ресторанчики з пікантними, притаманними лише нашій місцевості стравами. До цього всього – ще активні зони відпочинку.

– І що для цього потрібно?

– Інвестори, ініціатори, інтенсивні ідеї.

– Ого, скільки «і»!

– Так збіглося. А ще патріотизм, порядність, праця, професіоналізм. Я великі сподівання покладаю на новостворені ОТГ. Звичайно, при умові, що їм дадуть можливість розвиватися. Якщо місцевими надрами, коштами буде розпоряджатися громада на місцях, до влади прийдуть патріоти свого села, району, а не своєї кишені  - це дасть необхідний поштовх для  зростання економіки. Я знаю багатьох інвесторів, які шукають можливість укласти кошти, але вони хочуть бути впевнені в тому, що їх не обмануть. Тому знову повертаємося до поняття порядність, патріотизм.

Ось такою у нас вийшла розмова з людиною, яка розуміє психологію особливих дітей, суспільства і яка має власний погляд на нинішнє життя і знає, що слід робити, аби воно стало кращим.

Автор: Тарас ПОКУТЯНСЬКИЙ