Є легенда, як хтось із радянських слідчих спересердя запитав Чорновола: “Ну добре, от уявімо, є ваша незалежна Україна. І ким ви там себе бачите?” – “Як ким? Редактором опозиційної газети”.

25 березня 1999 року в автокатастрофі загинув В’ячеслав Чорновіл. Обставини його загибелі на шосе під Борисполем досі залишаються таємничими. “Історична Правда” пропонує добірку фото, щоб згадати дисидента, політика і людину.

В’ячеслав Максимович народився у грудні 1937 року на Черкащині. За кілька місяців до народження було заарештовано його дядька Петра Чорновола – з заслання він більше не повернувся.

 

В 1960-му він із відзнакою закінчив Київський університет імені Шевченка (журналістика).

Працював на телебаченні, потім на хвилі хрущовської “відлиги” захопився історією української літератури, особливо – донедавна забороненим в СРСР Борисом Грінченком.

В 1963-64 рр. брав участь у будівництві Київської ГЕС.

У 1964-му вступив до університетської аспірантури, але не був зарахований через політичні переконання.

В 1965 році виступив разом із Дзюбою і Стусом на прем’єрі “Тіней забутий предків” у кінотеатрі “Україна” із протестом проти арештів інтелігенції.

За відмову давати свідчення на закритому суді братів Горинів засуджений до трьох місяців примусових робіт.

Підготував збірку текстів “Лихо з розуму” (Портрети двадцятьох “злочинців”) – про арештованих у 1965-му шестидесятників – яка була видана на Заході і стала справжньою подією в СРСР і закордоном. В результаті у 1967-му отримав три роки таборів суворого режиму.

В 1969 році на засланні одружується з Атеною Пашко. Вона померла в 2012-му – незадовго до 13-ої річниці смерті чоловіка.

В 1970-му створює підпільний журнал “Український вісник”.

Під час масового погрому шестидесятників у 1972 році отримав від радянської влади ше один термін – шість років таборів і три роки заслання.

Письменник-дисидент Михайло Хейфець назвав свій тюремний нарис про Чорновола “Зеківський генерал”.

Є легенда, як хтось із слідчих спересердя запитав Чорновола: “Ну добре, от уявімо, є ваша незалежна Україна. І ким ви там себе бачите?” – “Як ким? Редактором опозиційної газети”.

Після виходу з мордовських таборів мешкав на засланні у Якутії. У травні 1979 став членом Української Гельсинської групи (УГГ).

У квітні 1980-го заарештований за сфабрикованими звинуваченням (фактично – за участь в УГГ). Засуджений на 5 років тюрми.

В 1985-му повернувся в Україну. Працював кочегаром, бо більше ніде не міг працевлаштуватися. Відновлює підпільне видання “Українського вісника”.

У 1988 році ініціював створення Української Гельсинської спілки як опозиційної КПРС організації партійного типу.

Від моменту створення Народного руху (вересень 1989 року) – його активний член, з 1992-го – співголова.

У березні 1990-го обраний депутатом Львівської обласної ради, з квітня 1990-го до квітня 1992-го – голова облради.

Восени 1991 року В’ячеслав Чорновіл був кандидатом у президенти України (2 місце, 7 420 727 голосів або 23,27%).

За словами Атени Пашко, так відреагував на свій програш Кравчуку: “Програв не я. Програла Україна”.

З 1990 року – народний депутат.

Керівник депутатської фракції Народного руху України. У січні 1999 року частина рухівців-“прагматиків” на чолі з Юрієм Костенком організувала розкол у партії, створивши альтернативний Рух (зараз Українська народна партія).

25 березня 1999 року Чорновіл загинув у автокатастрофі, коли повертався з поїздки у Кіровоградську філію Руху.

Під Борисполем автомобіль політика врізався у навантажений зерном “КамАЗ” із причепом, який здійснював розворот посеред траси.

Похорони В’ячеслава Чорновола у Києві зібрали 200 тисяч людей.

У березні 2011 року Генпрокуратура передала справу про загибель Чорновола міліції – на додаткове розслідування.

У червні 2011 року було здійснено ексгумацію тіла загиблого.

Джерело: istpravda.com.ua