Його ліс шумить любов'ю
Автор : Галина Данильчук
Світлій пам'яті Адама Кузло, який у серпні минулого року покинув цей світ. Вісім десятків років на цій землі він відкрокував з честю і дієвою добротою до людей і природи, які потребували його допомоги.
Адам Кузло виріс без батька, який нізащо згинув у 1943 році. Вдовиця Ольга сама піднімала трьох дітей, закладаючи в їхні душі лишень добро і віру в Бога. А навколо їх рідного села Лісового шумів одвічний ліс, обдаровуючи сиріт своєю красою і поживою до столу. Мабуть, той ліс був для Адама з малих літ найріднішим і найвірнішим другом, бо сп'явшись на ноги він сторицею віддячуватиме йому за ту безкорисливу допомогу.
Була у цієї людини багата і щира душа на добро. Скільки тисяч насінин вкинув він у рідну землю, щоб з кожної проросло деревце і відродився молодий ліс! Скільки вірних рішень прийняв лісовий господар, щоб посаджений ним ліс шумів нащадкам!
Життя людське можна помістити на аркуші паперу з заголовком «біографія», або ж прогорнути документ, який називається «трудова книжка». А можна пройти довгими дорогами і стежками, якими прямувала людина до останнього свого місточка. І всюди, де йшов і працював Адам Панасович, залишався добром помітний слід. Висаджені молоді деревця, збережений віковічний прадавній ліс, впорядковані лісництва, налагоджена праця лісівників. А ще живе серед людей добрий спомин про людину, яка жила і трудилася по совісті.
Сімнадцятирічним юнаком почав працювати Адам в лісовому господарстві. Спочатку як технічний працівник, а потім став лісничим, доглядаючи за лісовими кварталами. Пройдуть десятки років, а він пам’ятатиме кожен лісовий квартал та в якому році посаджене було кожне дерево у Лісівському чи Літвицькому лісництві.
Лісівник-професіонал, який закінчив Львівський інститут лісового господарства, у всій своїй діяльності стояв на науковому підґрунті, навчаючи інших, віддаючи досвід молодим. «Людина на своєму місці, людина слова, господарник, чесний і принциповий, цілеспрямований, добрий і чуйний до людських проблем і потреб» - так про пана Адама відгукуються ті, хто його знав у різні часи на різних посадах, які він займав.
У 1970-і роки Лісівське лісництво потребувало його господарських рук і він зробив усе, щоб воно стало одним із кращих. За його керівництва була зведена спостережна вежа, щоб тримати в полі зору лісовий масив й швидко зреагувати на будь-яку проблему. Лісництво було за тими часами передовим правофланговим, і відзначалося на рівні міністерств і відомств державними нагородами. Працювати тут би й далі, але тих, хто вміє і може тягти на своїх плечах багато справ, завжди кидають на нульову відмітку, щоб знову запрягався й витягував застряглих.
Нове призначення лісівника – директор Зарічнянського лісгоспзагу, який на той час був у занедбаному стані. За три роки керівництва цим господарством Адам Кузло зміг налагодити його роботу. Були зведені нові приміщення, збудована їдальня для робітників, підприємство змогло розрахуватися з боргами.
Лишень підняв виробничий рівень Зарічненського лісгоспзагу, як знову довелося змінювати життєву стежину і обійняти посаду головного інженера лісового господарства в Ковелі. Саме тоді спалахнув бідою Чорнобиль і Адама Панасовича відрядили на кілька місяців в 70-кілометрову зону будувати житло для тих, хто постраждав від катастрофи.
Ще однією сторінкою трудових мандрів пана Адама стало Скулинське лісництво на Волині, де він на початку 1990-х років працював лісничим. Там він плекав ліс, оспіваний у «Лісовій пісні» Лесі Українки, бо саме там, в с. Нечимне, геніальна Леся оживила поетичним словом лісових істот.
Згадує В'ячеслав Сачук, який працював у ті роки механіком у Скулинському лісництві: «Адам Панасович був вимогливий, принциповий і справедливий. Він не розділяв колектив на своїх і чужих, з усіх вимагав якісного виконання роботи. У 1995 році за його ініціативи висадили 40 сріблястих ялинок, які зараз такі гарні і великі! Коли задумав розбити дендропарк біля лісництва, то й сам рукава закачував і працював нарівні з усіма. Веселий був чоловік. Ми з ним концерти в сільському клубі організовували. А ще Адам Панасович завжди цікавився історією українських повстанців, могили їх віднаходив».
З глибокою шаною згадують дубровичани Адама Панасовича як керівника хлібоприймального підприємства. В найскладніших економічних умовах, які охопили країну в середині 1980-х, він залишався умілим керманичем свого підприємства і зумів організовувати виробництво так, що воно було прибутковим, а робітники мали стабільність у заробітній платі і соціальних потребах. Це був керівник з глибоким розумінням реальних можливостей в реальних умовах.
Авторитетного керівника обирали шість разів депутатом районної і сільської рад. До його голосу прислуховувалися. А ще Адам Кузло був активним дописувачем обласних і районних газет. У своїх публікаціях він найперше активно пропагує любов до природи, піднімає проблеми екологічного захисту поліської флори та фауни.
Особисте життя Адама Кузли ґрунтувалося на любові і повазі між найріднішими. Його вірною супутницею життя була Варвара Трохимівна, з якою вони зустрілися ще за шкільною партою. В горі і радості, в любові і злагоді вони прожили 58 років спільного життя, давши життя п’ятьом дітям, дочекались і потішилися онуками і правнуками. Дружина Варвара, як і чоловік, трудове своє життя віддала лісовому господарству. А ще вони обоє любили українську пісню, мали чудові голоси і обдаровували своїм співом друзів та рідних. Їхні діти взяли з батьківської хати найбільше багатство – щиру любов, тепло, доброту і працелюбність. Кожен із дітей сім'ї Кузло одержав професійну освіту і знайшов своє місце в житті. Основа ж усьому – рідний батьківський поріг, до якого вони линуть попри всі великі і дрібні перешкоди.
Адам Панасович мав щире серце українського патріота. В його душі завжди жило українське слово, пісня і правда про рідну землю, про поборників її незалежності. Де б не мешкала сім'я Кузло, у їхній домівці завжди на стіні висіли ікони, а поруч портрет Т. Шевченка, на полиці серед численних книг на почесному місці стояв «Кобзар».
Господарник і керівник Адам Панасович не стояв осторонь політичного життя молодої незалежної України. Він приєднався до політичної сили Народний Рух України під керівництвом В'ячеслава Чорновола і не зрікся цієї ідеї до кінця свого життя.
Згадує Микола Вельгус, член Проводу обласної організації Народного Руху України: «Адам Кузло очолював Крайову організацію Народного Руху України в Дубровицькому районі з 2003 року, був членом Ради Народного Руху. Це була найбільш потужна організація з північних районів Рівненщини. Він був активний, надійний і переконаний рухівець».
Світлий спомин про себе залишив Адам Кузло у прихожан Свято-Різдвобогородичної парафії м. Дубровиця.
Згадує настоятель храму о. Данило Ковташ: «Я прийшов на парафію у 1994 році. Наш храм був напівзруйнований, бо з 1962 р. церква була зачинена і перетворена на склад. Перший, до кого я звернувся за допомогою, був Адам Кузло, тоді керівник хлібоприймального комбінату. Він одразу став нам допомагати відроджувати храм, чим міг допомагав. Тоді я вперше освятив хлібокомбінат на його прохання. Цього раніше ніхто не робив. Пан Адам був справжній патріот нашої української незалежної церкви. Його покійний брат Володимир теж нам допомагав. Адам Панасович був прихожанином нашої церкви із початку незалежності України. Я духовна особа, але з цим чоловіком у мене були дуже гарні дружні стосунки, він мені був як старший брат. Він мене завжди підтримував у різних ситуаціях. Найголовніша риса його характеру – це людяність. Він з усіма міг знайти спільну мову. Я знаю, що його дуже поважали на роботі. Він ніколи нікого не ображав. Колектив був великий і кожному він знайде добре слово, підкаже, допоможе, зрозуміє чужу проблему. Я часто бував у них на виробництві і все це бачив, помічав. В нього було дуже багато друзів. В цілому районі його знали і поважали, депутатом обирали декілька скликань. В нього дуже хороші діти, всі вони ходять до нашої церкви, одна з доньок Оксана співає в церковному хорі. Уся велика родина Кузло дуже дружна.
Адам був людиною набожною, жив з Богом. Віра в нього була міцна. Хай Бог дає йому царство небесне. Це була людина з великої букви».
Галина Данильчук
старший науковий співробітник
Рівненського обласного краєзнавчого музею
Лауреат обласної премії ім. І.Свєшнікова
Джерело: RvNews