Про те, як бізнес підтримує військових, про стійкість громадської позиції та рушії розвитку говорили з Оленою Нездюр-Дикою, волонтеркою, директоркою приватного підприємства «Торговий центр -Д», депутаткою Рівненської міської ради від «Батьківщини».

Ви – підприємниця і, йдучи до міської ради, планували відстоювати, в тому числі, права підприємців. Хто зараз приходить до вас на прийом і з якими питаннями?

• До мене приходять звичайні люди [не підприємці] з власними проблемами, і ми намагаємося всім допомогти. Практика показує, що підприємці в Україні дуже звикли вирішувати власні проблеми самостійно. Лише колективно загнані певним питанням в глухий кут – об’єднуються.

Які проблеми поєднували підприємців Рівного останнім часом?

• Нещодавно до нас звернулися представники бізнесу, які мають площі на перших поверхах житлових будинків. «Рівнетеплоенерго» нарахували таким підприємцям шалені суми за минулий опалювальний сезон, використавши новітню методику здійснення нарахувань. Це все, як і більшість питань – відсутність здорової комунікації. Підприємцям не дали роз’яснень, натомість їх, як боржників, відправили до колекторів. Від «Рівнетеплоенерго» має бути чітке роз’яснення, чому саме так нараховують.

З якими викликами, пов’язаними з війною, зараз стикнулися підприємці галузі торгівлі?

• Для підприємців важливо мати покупців, які хочуть і можуть витрачати кошти. Під їх споживчі запити формується пропозиція. Зараз люди мало витрачають: по-перше, впали доходи, а по-друге, відчувають певний внутрішній затиск. До того ж, люди не будують довгострокових планів. Отже, купівельна спроможність впала в часи пандемії, тепер відчуваємо відтік населення за кордон, немає вільних обігових коштів – суцільна економія.

Ще до того, як ви стали депутаткою міської ради від «Батьківщини», як представник підприємців ви стукалися до дверей Рівнеради. Які гострі питання намагалися вирішити тоді і що вдалося зробити зараз?

• Проблема в тому, що депутати традиційно продовжують договори оренди земельних ділянок підприємцям на короткий термін. Не враховується те, що підприємці потребують тривалого застосунку орендних відносин. Я б воліла, щоб йшлося, скажімо, про 10 років, адже бізнес повинен планувати, створювати інвестиційні плани. Оренда на рік – це декілька місяців готувати документи, подати їх на розгляд, а потім почати все наново.

Фото з мережі Інтернет

Як нинішня, так і минула каденція депутатів були критично налаштовані до питання продовження оренди. Тоді на нас, підприємців ринку, створювався інформаційний тиск. Ми об’єдналися, ми відвідували засідання міськради, щоб пояснити власну позицію та переконати депутатів. 

Чи є це гострим питанням зараз?

• Все те ж саме. Тривалість оренди: рік або два.

Але зараз підприємці поринули в волонтерську діяльність. У цьому ви відчуваєте себе організатором чи радше волонтером?

• Я – людина, яка живе в цій країні і відчуває потребу робити для неї все, що можливо. Підприємці завжди були активні: починаючи з наших революцій, підприємці гостро відчули потребу допомагати. Я говорю про малий та середній бізнес, адже підприємці цієї ланки не пов’язані зі схемами державного значення, тож їм важливо, щоб правила гри були прозорі, вільні та зрозумілі. Тому підприємці завжди підтримують рух до демонополізації, прагнуть до зменшення корупції і гостро відчувають зміни.

Яким став волонтерський рух після 24 лютого?

• Спочатку був шок, а потім люди зрозуміли, що в цій ситуації потрібно жити і працювати. До мене, як до керівника організації, зверталися і Нацгвардія, і волонтерські центри. Ми допомагали облаштовувати пункти тероборони: закуповували необхідне в підприємців, передавали за призначенням. Потім допомога для переселенців – фонди зверталися за одягом, речами, засобами гігієни, а згодом почали продуктові відправлення на фронт.

Допомагали організаційно та фінансово?

• Так, усе разом. Наприклад, потрібно було привезти машину для ЗСУ – ми її шукали згідно запиту, купували (наразі авто вже в Запоріжжі). Багато моїх підприємців [підприємці ринку Дикого – примітка редакції] пішли до лав ЗСУ, деякі з них зверталися, наприклад, що потребують тепловізорів та приладів нічного бачення. А ще скільки всього іншого! Рації, форми, розгрузки… І уявіть, Нова пошта все передавала!

Хто волонтерить у вашій команді?

• Усі, до кого я зверталася, допомагали. Ми оголошували збір продуктів для мешканців деокупованої Харківщини. Працює все так: третину вдається зібрати, згодом ми дивимося, що є, а інше купуємо. Підприємці, які займаються продуктами харчування, передають продукти, інші – купують те, що потрібно, і приносять.

Чи отримуєте зворотній зв'язок? Як люди реагують на допомогу?

• Розповім історію про пенсіонерку з Рівного. Малозабезпеченим людям від міської влади надавали продуктові пакети. У свою чергу, ми доносили інформацію до мешканців округу: щоб отримати допомогу, потрібно бути зареєстрованим. Марія Кононівна, жінка з нашого округу, якій за 80, розповідала, що відчуває сором: «Можливо я потерплю, чи потрібна так мені ця допомога?». Суспільство волонтерів: людям соромно отримувати більше, ніж віддавати.

Чи є кому виконувати постійну кропітку роботу: пакувати, складати, відправляти?

• Починаю пакувати на місці – підтягуються колеги: бухгалтери, кадровики, прибиральники, охоронці. У вільну хвилинку займаються допомогою.

Наразі об’єм гуманітарної допомоги (за запитами і за можливостями) падає чи зростає? Як формується запит?

• Не падає. Наразі ми дійшли до обсягу 300 пайків на місяць для мешканців Харківщини. Зараз у нас готовий вантаж на 3 тони овочів. Я контактую з представницею фонду «Волонтери Батьківщини», щоб синхронізувати потреби з нашими можливостями. Наприклад, ми можемо формувати набори з таких продуктів, як картопля, морква, буряк тощо – це потрібно людям, адже на Сході цього бракує. Тобто, у мене виникають ідеї, я уточнюю.

Щодо переміщених осіб: чи діє програма релокації бізнесу у вашій сфері? Чи допомогти конкретно якомусь підприємцю релокуватися?

• Проблема релокації безпосередньо у Рівне в тому, що у нас не так багато вільних ділянок, а бізнес потребує приміщень. Натомість, у Рівненський район переїхало, наприклад, швейне виробництво – для цього, крім площі, були місцеві кадри.

Що стосується Ринку, то до нас переїхали, наприклад, підприємці з Барабашова (Харків). Знайома з підприємцем, який переїхав ще у 2014 році з Луганська. Його родина подорожувала Україною, зупиняючись то тут, то там на декілька днів. Рівне їм сподобалося: вони почали з одного кіоску на ринку, а тепер мають цілу мережу.

Чи готові колективно працювати над проектом відбудови економіки після перемоги? Що б рекомендували запровадити?

• Якщо говорити про моє підприємство – то плани незмінні і я продовжуватиму їх втілювати. Є плани по перепрофілюванню будівлі [на Ринку Дикого, примітка редакції] під критий ринок, адже покупці прагнуть комфорту. Ми зможемо задіяти 2000 квадратних метрів закритого приміщення.

В цілому держава повинна всіляко сприяти бізнесу, який прагне створювати робочі місця.  Потрібні доступні кредити, нехай з мінімальним терміном, але безвідсоткові, потрібне спрощення системи продовження оренди тощо. Тарифи на енергоносії для бізнесу в рази вищі, ніж для населення. Як може наша продукція бути конкурентоспроможною, якщо ми виробляємо її на таких тарифах? Має щось змінитися для того, щоб наша продукція була конкурентною і якісною.

Друге питання відбудови – це благоустрій громади. Ми, наприклад, опікуємося територією гідропарку. Відремонтували пішохідний міст, розпочали реконструкцію мосту. У нас є дитячі команди по пляжному волейболу – ми облаштували для них спортивний майданчик і утримуємо власним коштом, з літа по жовтень у нас тренуються команди. Тут комфортно: душові, роздягальні тощо. Після перемоги продовжимо проводити чемпіонати.