Олексій Романчук народився у Якутії в місті Нерюнгрі. Саме там на той час працювали батьки. У Якутії Олексій закінчив школу, вищу освіту здобував вже у Рівному - навчався у МЕГУ ім. С. Дем’янчука.

- Льоша, хоч і народився у росії, завжди вважав Україну своєю Батьківщиною. Від 2014 року, коли почалися перші прояви російського вторгнення, був готовий стати на захист країни. У 2015 році навіть пішов у військкомат, аби записатися добровольцем, хоч мав поганий зір. Проте тоді отримав відмову: чекайте, коли буде потреба - зателефонуємо. І зателефонували вже у березні 2022, - розповідає кохана Героя Оксана.

Про початок великої війни Олексій та Оксана дізналися із дзвінка подруги у Харкові.

- З першого дня Льоша активно почав волонтерити, допомагати. Він займався послугами з перевезення. Тож швидко включився у допомогу воїнам. А вже 21 березня прийшов додому, очі аж світилися - його запросили до військкомату. Він відчував, що його місце там. Казав, що мусить зробити все, аби у нас не було таких звірств, як у Бучі, аби ворог сюди не прийшов, - продовжує Оксана.

Цілеспрямований, активний, надзвичайно комунікабельний Олексій легко і швидко знаходив спільну мову з людьми. Тож спершу допомагав на місці з ремонтом техніки, але врешті вирішив перевестися у бойову бригаду.

- Я розуміла, що це надзвичайно небезпечно, що Льоша не має досвіду. Але це було його рішення, він так відчував, вважав це правильним, а робити по совісті було його життєвим принципом. Тож поїхав на навчання на Львівщину, за кілька днів вже їхав на Черкащину. А звідти - на Миколаївщину, Херсонщину. Командири бачили його прагнення щось змінити, щось робити. Хлопці казали, що для Льоши не було поняття відмовитися - навіть коли він розумів небезпеку, йшов і виконував завдання, без страху, бо так було треба, - пригадує жінка.

Рідних Олексій завжди оберігав, захищав від усіх негараздів — батьки до останнього не знали, що син знаходиться у зоні активних бойових дій, бо ж він не хотів, щоб вони зайвий раз хвилювалися.
І лише кохана та сестра тримали руку максимально на пульсі ситуації, аби допомогти у разі потреби.

- Льоша дуже любив своїх синів - 13 і 19 років - пишався ними, всім розповідав про їхні успіхи. А там, на війні, родиною для нього стали побратими. Він дуже переживав за хлопців. Йому самому завжди всього вистачало, нічого не треба було, а от хлопцям. То вийшли без нічого - хлопцям треба каремати, хлопцям треба спальники. То іще щось треба хлопцям - все для них. І нічого, що і сам міг залишитися без нічого, хлопці були на першому місці, - додає Оксана.

Олексій дуже любив подорожувати, рибалити та читати. Саме книги просив передавати рідних у посилках. Саме книги були надійними супутниками навіть в окопах.

Я маю тут бути, щоб вам там було спокійно, щоб ця війна швидше закінчилась, - говорив коханій Олексій. Вони разом будували плани. Перш за все - на спільне життя. Вже 9 грудня 2022 року вони з Оксаною повинні були стати офіційним подружжям. 1 грудня Олексій написав та передав командиру заяву на одруження. І пішов на завдання. 3 грудня зв’язок із його підрозділом був втрачений.

Щодня упродовж цих жахливих місяців, поки 43-річний солдат Олексій Романчук вважався зниклим безвісти, рідні не втрачали надії, що він живий. Та на жаль, минулого тижня сім’ю повідомили про попередній збіг ДНК в одному з тіл, які ворог повернув в Україну після обміну 30 січня.

- Ми до останнього не могли повірити. І навіть зараз серце не хоче приймати, що Льоши немає. Але я розумію, що він не міг інакше, він не міг не піти, не міг не стояти до останнього. Освітлюючи дорогу іншим, він згорів сам, - каже Оксана.

Прощання із Героєм відбудеться сьогодні, 2 червня, о 10.00 на майдані Незалежності. Поховають його на кладовищі “Нове”

Пресслужба Рівнеради