Юлія з родиною родом із затишного містечка Ізюм. Вона – любляча дружина та мати двох синів. Коли почалося повномасштабне вторгнення, родина не відразу покинула місто. Спочатку думали, що все скоро закінчиться. Проте, кожна ніч проведена в укритті нарощувала напругу та ризики, і вони зрозуміли, що необхідно залишити свій дім та шукати безпеку в іншому місті, тому переїхали до міста Рівне.
“Спочатку прийшлося важко, адже все було незнайомим і незвичним”, – каже жінка.
Однак, Юлія не здавалася. Вона почала відвідувати курси української мови, групові зустрічі з психологом, оновила свою кар’єру, як вихователька в дитячому садочку, а також зайнялася влаштуванням своїх дітей у нові школи та гуртки.
Молодший син Юлії продовжив розвиватися у своїй улюбленій сфері – музиці, тоді як старший знайшов відповідь своїм патріотичним почуттям, долучившись до пластових уроків. Юлія говорить, що у Пласті закладаються дуже хороші цінності.
“Я дуже пораділа тому, що у таборі мій син повірив в себе й свої сили та помітила, як швидко він подорослішав”, – пишається мати.
Чоловік Юлії також швидко знайшов своє місце у новій реальності, продовживши роботу з виготовлення окулярів, якою він займався і раніше. Сьогодні Рівне стало вже рідним для цієї родини, а їхнє почуття належності до міста зміцнилося. Юлія каже:
“Ми навіть не уявляємо, яка сила є в кожному з нас, коли йдеться про виживання”.
ВПО – це не лише три літери, це мільйони українців, кожен з яких має свою власну унікальну історію втрат, болю, змагань та силу, що дозволяє їм починати заново, незалежно від віку та обставин.