Ось і настав судний день, коли з очей спала пелена і все довкола стало ясним, як Божий день. Тільки нікому від цієї безжалісної правди, що відкрилася з оприлюдненням статків паразитів, які жирують на тлі зубожіння знедоленого народу, легше не стало. Бо на зміну природному обуренню прийшло суцільне внутрішнє спустошення, та найстрашніше – повні зневіра і безнадійність.

Невже на цьому білому світі немає справедливості? Невже ті, хто обклався у своїх царських палацах, яким можуть позаздрити навіть найзаможніші європейські королівські родини, колекціями старовинних ікон, мощами святих, а дехто, як-от заступник голови фракції «Блок Петра Порошенка» Анатолій Матвієнко, побудував (і задекларував) власну церкву, не бояться гніву Господнього? А може, вони, збожеволівши від накопиченого багатства, вважають, що здатні купити самого Бога?

Навряд чи потрібен їм Бог, коли вони ревниво поклоняються Мамоні, жадібно набиваючи панчохи і банки мільйонами. І роблять це з такою показовою ненаситністю і спритністю, що шокували навіть найбагатших українців. Один із них – голова наглядової ради холдингу Global Spirits Євген Черняк, який за версією журналу Forbes торік зайняв 16-й рядок у рейтингу українських мільйонерів зі статками 325 мільйонів доларів, не стримався і видав:«Після опублікування електронних декларацій українських чиновників всі учасники списку Форбс відчули себе лохами!».

А ким мають відчути себе ті тисячі українських патріотів, які, ризикуючи життям у сирих окопах на сході України, захищають від ненависного агресора в тому числі й новоспечених товстосумів, які ховають під матрацами однієї лише готівки на 12 мільярдів гривень? А як назвати 90 відсотків українських пенсіонерів, котрі, не доїдаючи, змушені зі своїх мізерних пенсій платити військовий збір у той час, як ура-патріоти скуповують гектарами землю і цілими будинками (а то й житловими масивами, як, скажімо, колишній секретар Київради Олесь Довгий) квартири? І як, скажіть, назвати «слуг народу» після оприлюднення їх декларацій? Вони з їхніми сотнями мільйонів у валюті, колекціями годинників, картин, антикваріату, вин та автопарками дорогих машин, чого не можуть дозволити собі навіть багатії на Заході, не мають хіба що пташиного молока. І все це тоді, коли в країні війна. Коли політично-олігархічна верхівка своїми недолугими реформами повністю зруйнувала економіку. Коли нестримно росте безробіття й українці наймитують по світах, а 90 відсотків молоді готові виїхати з рідної країни назавжди. Сором і ганьба!

Не диво, що Володимир Литвин, процитувавши, з його слів, «парламентського класика» Олега Ляшка, назвав своїх колег по Верховній Раді «скотиняками». Та якою б гіркою не була правда, це не привід опускати руки. Не можна, піддавшись зневірі, перетворюватися (на це сподіваються можновладці) на безлику масу, якою можна легко маніпулювати. Український народ на своєму віку пережив не менші, ніж сьогоднішнє, розчарування і не зламався. Бо завжди мав непохитну віру і тверду надію на те, що рано чи пізно справедливість восторжествує. Бо ще не вмерла Україна… А тоді настане мир і прийде достаток, вистражданий минулими і нинішнім поколіннями. Тільки вже не буде в цьому житті місця новоспеченим пройдисвітам, як і їхнім попередникам-злочинцям. Принаймні, я в це щиро вірю.

Анатолій СИДОРУК,

Керівник Рівненського обласного Громадсько-політичного руху Валентина Наливайченка «Справедливість»