Народжене у важких муках і з-під палиці електронне декларування, яке в Україні запровадили під тиском Європарламенту та МВФ, Президент Петро Порошенко видав мало не за панацею від корупції. «Всі повинні вивертати свої кишені перед суспільством», – грізно заявив гарант, наголосивши, що і чути не хоче про перенесення дати запровадження електронного декларування. І видно, що налякав їх, як їжака голим місцем. Бо дату старту електронного декларування таки перенесли, зіславшись на «проблеми з програмним забезпеченням». Проте через це не те що голови не полетіли, нікого навіть про людське око не покарали.

Хоча чого душею кривити, на деяких діячів з липкими руками запровадження електронного декларування таки нагнало неабиякого страху. Про це свідчить бодай той факт, що за місяць до попередньої дати його запровадження (15 серпня) заяви про звільнення терміново написали майже 400 суддів, вивести яких на чисту воду раніше не допомагала навіть люстрація. Боятися й справді є чого. Адже в електронному реєстрі чиновникам усіх рівнів (президентові, народним депутатам, депутатам місцевих рад, міністрам, суддям, прокурорам, поліцейським, посадовим особам держпідприємств та іншим, хто перерахований у відповідному законі про запобігання корупції) тепер у деклараціях треба повідомити значно більше, ніж раніше. Не тільки про власне майно, але й про витрати сім’ї, і взагалі все, зареєстроване на тіток і бабусь. Отож відтепер не вдасться, як уже траплялося, прикинутися бідним у той час, коли царський маєток народного депутата зареєстрований на його дворічну дочку, машина прокурора вартістю у 500 тисяч доларів, на якій він їздить на роботу, належить його старенькій мамі, кількамільйонним бізнесом міністра заправляє його дружина і т.д. Хіба мало таких кричущих фактів незаконно нажитих статків було і є у нас під носом? Візьміть, для прикладу, «царські села», цілі земельні угіддя, розкішні автопарки скромних рівненських чиновників, які за декларацією живуть мало не як бомжі (без елементарної однокімнатної квартири, навіть без велосипеда, скніють від зарплати до зарплати на жалюгідну державну подачку).

Усе, настав час виводити на світло все, що за душею, або добровільно підвісити самого себе на гачок кримінальної справи. Бо за неподану або неправдиво подану в декларації інформацію передбачені не тільки штраф і конфіскація майна, а й позбавлення волі.

Однак рано потирати руки, сподіваючись, що настав час справедливості, коли кожен з чиновників змушений дати відповідь на запитання, звідки у нього всі ці статки при чиновницьких зарплатах? Бо, по-перше, починати треба буде з верхівки влади, а по-друге, з нашим «найсправедливішим» і «найгуманнішим» у світі судом боротьба з корупцією й надалі буде нагадувати гру в кішки-мишки, як це робиться зараз. Ну скільки вже тих корупціонерів, казнокрадів і хабарників від сільських голів до міністрів ловлено-переловлено, а ще жодного з них не запроторили до в’язниці. Зчинять галас із затриманням під прицілами фотоапаратів і відеокамер, оголосять підозру, випустять під заставу, і гуляй з вітром у полі. Доки в Україні не буде політичної волі втілити в реальність гасло «Злодії мають сидіти в тюрмах!», у нас далі житиме хабарництво, кумівство, свавілля, корупція і безкарність.

Анатолій СИДОРУК,

лідер обласного осередку Громадсько-політичного руху Валентина Наливайченка «Справедливість»