8 липня, 2015

Українська армія кількісно росте. Але поки не настільки, щоб почати перемагати. За більше року війни чисельність угрупування у так званій зоні АТО вдалося довести лише до 60 тисяч бійців. Це при тому, що східні кордони навіть на нам підконтрольних ділянках охороняються недостатньо, а резервів, необхідних для ведення наступальних дій нема.

Кожна наступна хвиля мобілізації йде з усе більшими труднощами. Кількість добровольців знизилася у 2015 році до 9 відсотків.Під час поточної 6 хвилі уже оголосили, що планують набрати половину мобілізованих з числа людей, які раніше не служили у армії. Дивний план, зважаючи на те, що лише ветеранів війни в Афганістані та миротворчих операцій в Україні 300 тисяч. Хвиля за хвилею звільняються минулорічні призовники. І залишається у війську, підписуючи контракт, малий відсоток.

На початок квітня лише 2 тисячі демобілізованих учасників АТО пішли на контракт, хоча у першій хвилі звільнялося 35 тисяч. У минулому році держава спробувала піти військовим назустріч. Запровадили так звані «короткотермінові контракти». Раніше мінімальний термін контракту у ЗСУ відповідним Положенням визначався: для солдатів – 3 роки, для сержантів і старшин – 3-5 років, для офіцерів – 5 років.

Від листопада минулого року короткотерміновість стала означати до кінця особливого періоду або указу президента про демобілізацію. І що це за короткотерміновість, якщо «особливий період», себто війна, може тривати ще і два роки, і взагалі – не відомо скільки? Невизначеність строку, на який підписується контракт – знову непевність, яка розохочує потенційних контрактників.

І знову питання щодо юридичної коректності. Армія США пропонує контракти на 8 років. Правда, сюди включається і перебування в резерві, і участь у бойових операціях. Такий тривалий термін має під собою економічну основу, а також – вимоги освоєння складних технологій.

В умовах України економічний аргумент не працює. Військовий бюджет США у майже сотню разів більший за аналогічний бюджет України. Відтак і коштів на підготовку та екіпірування бійців тратиться там у багато разів більше. А ще, США не ведуть війну на своїй території. Не ведуть оборонну війну, від результатів якої залежить саме виживання держави. І не ведуть цю війну вже – тут і сьогодні.

Так що у наших умовах дійсно короткотерміновий контракт був би – це контракт на один рік! Менше нема сенсу, а більше – за домовленістю сторін.

Поки «короткостроковий контракт» буде пропонуватися до завершення невизначеного «особливого періоду», підписувати його будуть або відчайдушні патріоти, або люди у безвиході. І ефект від такого підходу війську буде мізерний.

У нашому батальйоні контракт за час війни підписали одиниці. І то більшість – новоприбульці, вчорашні волонтери, для яких це спосіб добровільно приєднатися до війська. Звільнилися ж сотні бійців, які набули дорогоцінний бойовий досвід і стійкість до випробувань війни. По парі-трійці десятків бійців на роту розглядали підписання контракту як варіант. Але чим більше служили, тим менше ставало ентузіазму. Хто ж буде підписувати контракт, у якому конкретно нічого не прописано?

Зараз військові частини пропонують контракт на чотирьох сторінках, який складається, переважно, з посилань на положення загальнонаціонального законодавства. Жодних гарантій, жодних деталей про обов’язки і права сторін, що підписують контракт (_двосторонню_ угоду!) у тексті контракту нема. Нема навіть самої форми контракту, офіційно затвердженої на рівні уряду держави – є лиш додаток до указу президента. Те, що пропонують у військових частинах, не надто відрізняється від куцого додатка до Положення про проходження військової служби.

Чому нема єдиного, чітко прописаного взірця контракту для мобілізованих у особливий період, затвердженого постановою Кабміну? Якщо не можна вписати усі важливі моменти у основний формуляр контракту, чому б не запровадити додатки до контракту? Зі всіма умовами страхування, медичної допомоги, освіти, соціального захисту.

Окреме питання – перспективи просування по службі. Позитив – відкрито можливість командирам частин підвищувати у званнях солдатів і сержантів. Мінус – через складну бюрократію у веденні штатних розписів цю можливість мало де реалізовано. Треба це питання опустити ще ближче до солдата. Командири рот разом з радою офіцерів роти повинні мати право підвищувати солдатів до сержантів, а сержантів понижувати у званні. Важливо зберегти для армії військовослужбовців, які зарекомендували себе відповідним чином та готові отримувати офіцерське звання.

Соціальні ліфти в армії – окреме велике питання. Хоча і були певні спроби привернути увагу до теми, спростити отримання первинних офіцерських звань, питання і досі залишається заплутаним і по суті своїй не вирішеним. Всього на всього, «особливий період» треба прирівняти до «воєнного стану». Тоді багато що стане по своїх місцях. І тоді присвоєння офіцерських звань спроститься. Зараз присвоєння первинного офіцерського звання відбувається через багатомісячну документальну волокиту. Звання молодшого лейтенанта присвоюється міністром оборони. 

Скажіть, яким чином міністр може розгледіти з висоти свого положення моральні та ділові якості тисяч кандидатів? Право присвоювати первинні офіцерські звання варто опустити на кілька інстанцій нижче - до рівня, наступного за військову частину.

Контракт повинен містити і випробувальний період, і чіткий перелік умов, за яких сторони мають право розірвати контракт. І для військовослужбовця, і для ЗСУ в особі командира військової частини, який підписує від імені держави і армії контракт. Державний службовець має право звільнитися через принципову незгоду з рішенням державного органу чи посадової особи, а також етичні перешкоди для перебування на державній службі; примушування державного службовця до виконання рішення державного органу чи посадової особи, яке суперечить чинному законодавству, що може заподіяти значної матеріальної або моральної шкоди. Так і військовослужбовець повинен мати право звільнятися з причин виникнення етичних перешкод для проходження служби або заперечень щодо законності наказів.

Щоб уникнути волюнтаризму, відповідні рішення мають прийматися на підставі рапортів військовослужбовців, розглянутих колегіальними органами – атестаційними комісіями та/або радами офіцерів. І армійські начальники, і бійці, які підписують контракт, повинні підписатися під умовами розірвання контракту, у тому числі як у Статті 26 Закону Про військовий обов’язок і військову службу:

г) у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів - у разі неможливості їх використання на службі; е) через службову невідповідність;

ж) у зв'язку з позбавленням військового звання в дисциплінарному порядку;

з) у зв'язку із систематичним невиконанням умов контракту командуванням (за бажанням військовослужбовця);

и) у зв'язку із систематичним невиконанням умов контракту військовослужбовцем;

На час «особливого періоду» можливість звільнення за власним бажанням у офіцерів-контрактників забрали. Цю можливість слід повернути. Також повинні бути спрощена бюрократія та умови переведення як всередині однієї військової частини так і до інших військових частин. У контракті мають відображатися умови надання статусу Учасника бойових дій. Статус має надаватися не автоматично на підставі наказу про перебування у зоні АТО, а на підставі цього наказу та рішення атестаційної комісії військової частини.

Ви скажете, що це якісь надто вільні умови як на армію? А які мають бути умови для людей, які беруть на себе обов’язки служби добровільно? І як іще спонукати офіцерів та вище військове начальство дорожити ввіреними у їхнє управління кадрами?

Усі наведені пропозиції – запрошення до обговорення. І вони стосуються не стільки питання дисципліни в армії, скільки організації служби. Ми ж хочемо підвищення професіоналізму в армії. А що, можливо досягти підвищення професіоналізму з-під палки і обгороджуючи військо колючим дротом, аби не розбіглося?

Поки держава тримає дулю у кишені, не наважуючись будувати рівноправні відносини з громадянами під час війни, кадровий ресурс армії вичерпується. Хіба не краще зацікавити у службі вже призваних і досвідчених, ніж заманювати чи заганяти нових? Ще мобілізацію у 2015 році якось вдасться відбути. А чи не станеться так, що для заміни військовослужбовців, призваних у 4-6 хвилях мобілізації, доведеться повторно викликати бійців з 1-3 хвиль?

Якісний контракт – ще не все, що потрібне армії для того, щоб вона стала цікавою, привабливою для потенційних військовослужбовців. Ще б менше бюрократії, швидші і якісніші комунікації між армійськими структурами, зрозуміліша система заохочень та стягнень. І більше поваги до людей. Армія щоб перемагати або хоча б відтворювати досягнуті результати мусить ставати мобільнішою, ефективнішою, сучаснішою. Але це - окрема тема.

Володимир КУХАР,
військовослужбовець

Вперше оприлюднено на блогах Espreso.tv