«Це був осадовий бій, одразу після розстрілів в зеленому коридорі. Бої вести було неможливо. Ті, хто вижив були вимушені здатися в полон. Я і троє моїх побратимів вирішили ні в якому разі не здаватися. Ми були готові до того, що це може бути наш останній бій. Нам пощастило, ми вийшли з оточення. Я виходив більше двадцяти днів».

Олексій Морозов родом з Донецька. Там прожив все життя. До війни ­фарбував автомобілі. Навесні 2014 подався в добровольці.   

«24 серпня 2014 я був в селі Многопілля. Наш підрозділ складався з 12 чоловік. Ми підсилювали полк «Дніпро», коли почався прорив в ніч з 23 на 24 серпня. «Російські брати» дуже сильно привітали село Многопілля з Днем Незалежності в 2014 році. Це був апокаліпсис. Було дуже багато вбитих та поранених. Ми сиділи в «секреті», аби противник не зайшов в село Многопілля. Це все відбувалося на наших очах. 24 серпня не було святом, це був траур, Я не хочу себе називати ветераном, але я звільнився з армії. Зараз періодично лікуюсь, бо у мене контузія після «зеленого коридору». Вона дає про себе знати».

За офіційними даними в «Іловайському котлі» загинули 366 військових, 249 були поранені, 128 потрапили в полон, 158 вважаються зниклими безвісти  — таку цифру офіційно назвалиГромадському в Міністерстві оборони.

«Офіційне число загиблих то збільшувалось, то зменшувалось. Зупинились на цифрі 366 загиблих та 185 зниклих безвісті. Це тільки ті бійці, які на момент Іловайської трагедії були в особовому складі різних підрозділів. Ще були сотні добровольців в складі підрозділів, але не були жодним чином оформлені», – говорить Тарас Костанчук.

«Героям слава!» – озиваються вони до двох чоловіків, котрі приносять квіти до дошки пам’яті.

«Зі святом, хлопці» – відповідають ті, віддаючи шану.

«Мав би бути краще якийсь «Марш Єдності» по всій Україні, куди б приходили всі, хто хоче, а не святкування. Однак якщо це якась політична гра, і треба провести парад для Путіна, то нехай проводять. Можливо, вони там балістичну ракету протягнуть і матимемо від цього якийсь зиск. Якщо це матиме хоч якийсь позитивний ефект в Мінську, то нехай буде. Але, в принципі, під час війни не до парадів. Ми ж не відправимо всі ці колони на передову. Дуже змішані відчуття», – продовжує Тарас. 

Олексій Морозов додає: «Варто запросити ветеранів. Також маршем мають йти родичі та діти загиблих бійців. Хай люди подивляться та віддадуть шану, хай бодай скажуть: «Дякую!» тим, хто втратив на цій війні свої рідних».

«А чого ви побажаєте на наступний День незалежності», ­– запитую усіх.

«Єднання та порозуміння», ­­– коротко говорить Олексій Морозов.

«Хочемо наступного року марширувати на День Незалежності в Донецьку».

«Так, хочу повернутись додому».