Після Майдану українці обрали нового Президента, новий Парламент, нові ради на місцях, втім, система і далі відчайдушно пручається, а подекуди, через відчуття повної безкарності, навіть пробує контратакувати. Дедалі впевненіше подають голос  холуї.  Вілкули, рабіновичі, мураєви, литвини торочать про «відновлення економічної співпраці з сусідом», «податковий геноцид», «репресії проти інакомислячих»,  «непотрібність нас у Європі» і таке інше.

За відсутності очевидного прогресу в реформах ця словесна локшина успішно осідає на вуха найменш освіченим українцям. Договорилися до того, що провалили запровадження візового режиму з Росією.. Мовляв, «мільйони співвітчизників втратять змогу годувати родини» (!!!??)

Типова позиція типового гречкосія, який швидко забув про війну. Знай собі, цмулить пивко і салюти стріляє. Одна біда: грошей стало менше! В Україні криза, то не ліпше би, як раніше… в Москву? А що? У них же діти! Задля «шматка гнилої ковбаси» він буде повторювати свій нехитрий аргумент знову і знову, чим далі все впевненіше і голосніше…

Справедливості заради завважимо, що влада з того жодної проблеми не робить. Там, поки захід відволікся на власні проблеми, воліють нишком далі цідити бариші з потоків.  Президентські вибори у США, бойові дії в Сирії, дезінтеграція Великобританії, підготовка до виборів у Німеччині та Франції... За усім цим міжнародним контролерам трохи не до нас. То чому б і справді не відкласти «життя по-новому»?  А тим часом спустити на гальмах незручну судову реформу, урізати функції незручним антикорупційним органам, підкрутити гайки не зговірливим  політикам та активістам, які виносять «сміття з хати»...

В усьому цьому інтереси влади чинної практично збігаються з інтересами недобитків влади попередньої, яка в скрутні моменти, це ні для кого не секрет, негласно підкидає пропрезидентським силам депутатські голоси. Не за дурно, звісно, а за те, щоб і далі мати змогу безкарно вести пропаганду через ефіри олігархічних телеканалів…

Важливо усвідомити: «балакучі голови» вчорашніх «регіоналів» - то лише символічна верхівка нашої пятої колони. Основну ж опору реваншистів складає фактично не реформована середня ланка судів та Генпрокуратури, а іще законодавство, свого часу ретельно під них таки виписане. Все перелічене в сукупності дозволяє вчорашнім попихачам Януковича, не боячись жодних кримінальних проваджень, з надією дивитися в завтрашній день. Розрахунок простий: електорат мало тямить в юридичній казуїстиці, натомість загальне зубожіння відчуває доволі гостро, а відтак по троху зневіриться в європейському виборі і все піде, як колись…

Одначе, поки пан Порошенко і його оточення тягнуть кота за хвоста, терпець починає вриватися і у їхніх-таки  «партнерів по Мінську». Укладені угоди не виконуються, бо, власне, не можуть бути виконані. США туди не залучають, бо, власне, й не можуть залучити за нинішнього Президента, який зробив культ із власного іміджу миротворця… Тим часом відсутність поступу в українському питанні обвалює рейтинги Ангели Меркель в Німеччині і Франсуа Олланда у ії і вони, не маючи змоги як слід натиснути на Путіна, починають відіграватися на слабшій Україні.

Президент Франції нещодавно висунув ультиматум Україні, вимагаючи виборів на окупованому Донбасі і лише після того звідтам, мовляв, виведуть загарбницькі війська, відкривши контроль над кордоном. Така заява політично вигідна Олланду, але, само собою, неприйнятна для України. А раз так, Україна мусить переконливо це продемонструвати. Свято Покрови, до речі – ідеальна для цього нагода!

Мусимо на увесь світ показати зуби! Та так, щоб це помітили і на Банковій, і на Грушевського, і в Брюсселі, і у Вашингтоні, і в Москві! Українці не для того проливали кров найкращих своїх синів, аби дозволити розміняти нашу незалежність на цьогомоментні політичні дивіденти! Аби продемонструвати це, достатньо масово вийти на вулиці 14 жовтня, де точно будуть усі, хто мислить себе козаком, а не гречкосієм. Маємо показати, що для нас Майдан триває і досі, що жертва Небесної Сотні не забута, що ми не полишили волі побудувати по-справжньому вільну, справедливу і заможну державу!

Варто завважити, саме такою Україну окрім нас хочуть бачити також і основні геополітичні союзники, насамперед Сполучені Штати Америки, які воліли б зробити з держави, де проживає , в тому числі, багато російськомовних громадян таку собі показову антитоталітарну вітрину ліберально-демократичних цінностей, яка у перспективі знищить «скрєпи асобава путі» також і в Росії... Хочуть, але не відчувають потужної підтримки простого люду, а відтак змушені і далі спілкуватися виключно з Президентом. А той, як людина з бізнесу, цинічно використовує це суто для власної вигоди.

Варто завважити, що зовнішньо-політична ситуація складається загалом на нашу користь. Барак Обама досиджує останні дні свого другого президентського терміну і його наступницею – тепер в цьому вже мало-хто сумнівається – стане саме Хіларі Клінтон, чиї антиросійські настрої загальновідомі. Владнавши хатні справи, вони жорстко візьмуться за зовнішню політику загалом і Україну зокрема. Втаємничені джерела вже повідомляють, що українській владі готують мотивуючого «пендаля» у вигляді персональних санкцій проти корупціонерів з топ-оточення пана Порошенка. Без сумніву, це «витверезить» наших владоможців. А особливо, якщо і ми з середині підтиснемо.

Не треба палити шини, не треба штурмувати парламент, не треба битися з правохоронцями, але треба промовисто довести, що нас, сильних і рішуче налаштованих, таки і справді багато. І з цим більше не вийде не рахуватися… Часто руки починають опускатися за крок до мети, тоді, коли ми ближче, ніж думаємо. В такі моменти варто пригадати, що найгустіша темрява настає перед самісіньким світанком…

                                                                                                                              Максим КОЛОМИС