Так було

Кілька тисяч рівнян розбили скло і вщент заповнили фойє адміністрації. На сходах, що ведуть на горішні поверхи їх зустрічає щільний кордон міліції… Присутні, серед яких чимало людей у балаклавах, палають гнівом. Щоправда, у присутності силовиків він виливається, головним чином, у матюки щодо влади та її посіпак. На прямий штурм ніхто не наважується…

Загальну розгубленість в один момент обриває громовий хрип дебелого дядька, який, вистрибнувши на стіл, випалює:

-     Мене звати Сашко Білий, і далі усі слухатимуть мене!

      Іще хвилину тому голосний натовп зустрічає ці слова мовчазною згодою.

В компанії кількох депутатів Білий піднімається на перемовини з чиновниками. Що і як саме він їм казав, можу хіба здогадуватися. Однак вже за десять хвилин міліція організовано покидає приміщення через створений протестуючими коридор.

Рівненську ОДА захопили однією з перших в Україні. Місцеві євромайданівці прийняли рішення ночувати просто тут, аби не допустити нічних провокацій. Того дня усі були в напрочуд піднесеному настрої й надзвичайно пишалися, тим, «що нарешті і ми не відстаємо від Галичини»…

Так мусить бути

День захоплення сплив у пам’яті не спроста. Надто вже наочно він показав, як важливо у вирішальний момент не побоятися узяти відповідальність на себе. Тоді це зробив Сашко і Рівненщина скинула із себе принизливу регіональну кормигу.

Іще через місяць на київському Майдані це зробили кількасот героїв і ярмо відверто проросійського президента скидає з себе уся Україна. Ворог вириває у нас Крим, але, коли пробує відсахнути слідом за ним увесь схід, тисячі добровольців і волонтерів беруть на себе відповідальність і відстоюють Харків, Дніпро, Одесу, а невдовзі ще і більшу частину Донбасу, загнавши горлорізів-реваншистів за межі так-званих ОРДЛО…

Події Революції Гідності продемонстрували усім без винятку: Україна і Росія ніколи не будуть братами, бо мають діаметрально різні цінності. Коли в Росії б’ють мітингувальників, протест миттєво сходить нанівець. Коли ж те саме відбувається в Україні, на площі виходить у кількадесят більше людей, чимало з яких готові незламно стояти до кінця.

Стояти проти зверхності владоможців, проти приниження людської гідності, проти сваволі силовиків… Цієї риси українців цілком вистачило, аби розпочати докорінну Революцію, але для того, аби її завершити, потрібна незламність зовсім іншого ґатунку…

Протестувати – мирно, без коктейлів Молотова, але від того зовсім не менш рішуче - варто навчитися не тільки, коли нас відверто б’ють чи принижують. Протестувати треба кожного дня, це мусить стати звичною нормою нашого життя. Щоразу, коли щось іде відверто не так, як треба.

Коли комунальники, яким ми платимо, не прибирають наші подвір’я та під’їзди.

Коли засипають ямки на асфальті, замість будувати дороги, по яких можна по-справжньому комфортно їздити…

Коли не реконструюють історичні пам’ятки, які здатні суттєво підняти нашу туристичну привабливість…

Коли не беруть на роботу матерів-одиначок чи просто людей під п’ятдесят…

Коли у віддалені села, прикриваючись міркуваннями рентабельності, перестають доставляти продукти… 

Причин для протесту у нинішній Україні – хоч греблю гати. То чому не протестуємо? Чому і далі миримося з безгосподарністю, збиваємо колеса на автах, носимо хабарі, лаючи ненависних Порошенка, Гройсмана, Гонтарєву і хто-зна кого іще виключно по кухнях?

Якщо владі і так все сходить з рук, потреба щось змінювати відпадає сама по собі! Достатньо просто час від часу говорити щось гарне по телевізору. І навіть, якщо під час прослуховування ви почнете на усі заставки лаяти промовця, самому промовцю від цього буде ані холодно, ні спекотно…

ВАС ГОСТРО БРАКУЄ НА МІТИНГАХ ЗА ВАШІ КОМФОРТ І ДОБРОБУТ!

"Один у полі не воїн", - скажете ви?

Як варіант можна іще : "Їм не цікаві наші проблеми" , "Без хабаря нічого не доб’єшся" і нарешті "Всі вони там однакові"...

Вам здається, у вас промовляють мудрість і життєвий досвід, а насправді таке мислення – найкомфортніше для усіх, хто і далі воліє жити по-старому.  Вам здається, ви смиренні і терплячі, а насправді ПРОСТО БОЇТЕСЯ ЗМІН І ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ! Чим більше таких, як ви, тим краще для таких, як вони. Завжди можна знайти причину, щоб нічого не змінювати. І саме тому у демократичному світі завжди ШУКАЮТЬ МОЖЛИВІСТЬ!

Вестись на популізм значно легше, аніж дієво контролювати владу. Життєву енергію куди вдячніше витрачати на боротьбу ЗА ЩОСЬ, А НЕ ПРОТИ КОГОСЬ…

Щось починає змінюватися виключно і тільки тоді, коли влада бачить, що людей з подібними до вашої проблемами достатньо багато, аби проблеми почалися вже у неї. Для цього комусь доводиться взяти на себе відповідальність і розпочати боротьбу. Однодумці підтягуватимуться поволі, однак з кожною новою перемогою їх ставатиме усе більше…

У найважчі миті, добре пригадати обличчя Небесної сотні, родичів і знайомих, які полягли на війні. Вони взяли на себе відповідальність і загинули, ЩОБ ДАТИ НАМ ШАНС НА ЗМІНИ!…

Просто лаяти владу, продовжуючи жити у вічній хаті скраю, аморально по відношенню до пам’яті новітніх Героїв України. Оскільки за таких умов ми цілком заслуговуємо своєї влади, а відтак і життя, яким живемо…

                                                                                                                                  Максим КОЛОМИС