Рівне: фотоекскурс старою Литовською

Велике князівство Литовське, до складу якого входило у XIV-XVст. і наше Рівне, залишило у спадок нащадкам вулицю з назвою Литовська.

01.05.2017 16:58   Джерело: RvNews
Опубліковано : Галина Данильчук

Одна із найстаріших вулиць міста, яку вже знаходимо на мапах кінця XVIII ст., й до сьогодні зберегла назву і свій напрямок, хоча в минулому столітті її двічі розділяли новим будівництвом проспекту Миру та вул. Кавказької.

Від вулиці Гетьмана Мазепи (найстаріша назва – Німецька) Литовська вулиця прямує у північно-східному напрямку, прямує через століття, маючи свою історію, свої пам’ятні події.

 

 

 

Так виглядає Литовська - тиха, спокійна, майже пішохідна вулиця

 

Впродовж віків її назву змінювали ( Кутузовська на поч. ХХ ст., Крутянська в роки Другої світової війни), бомбардували, руйнували, розрізували на частини, а вона зберегла свою стару литовську назву і свою історію.

 

Архівні документи свідчать, що на старій Литовській було 120 будинків. За прізвищами мешканців вулиці першої пол. ХХ ст., дізнаємось, що тут жили переважно українські родини – Андрійці, Борачуки, Володкевичі, Гонопки, Грабарчуки, Дзіваки, Дмитруки, Мічуди, Коломійці, Кудацькі, Листопади, Лукашевичі, Логвисі, Максимчуки, Мучинські, Окопні, Стефановичі, Чалюки, Шведи, Ярошевичі. Жили українці і у другій частині вулиці, що ближче до сучасної вул. Князя Володимира, поруч із річкою.

 

Сьогодні вулиця Литовська розділена на три частини проспектом Миру та вул. Кавказькою.

 

Коли йти Литовською від  базару, то тут все запруджено транспортом. Навіть тротуари.

 

Перша частина вулиці, що фактично починається біля центрального ринку, геть забита автівками, які потічком заповнюють вулицю і навіть залюбки влаштовуються на тротуарах. Вулиця  людна, і не лише від того, що це шлях до базару, а ще й тому, що тут знаходиться школа № 1 ім. В.Г.Короленка, дитячий садок № 45 «Пролісок» , Рівненська державна дитяча художня школа імені А. І. Мартиненка.

 

Все ж, що не кажіть, а школи – це найкращі будівлі міста, бо це маленька країна знань, а ще справжнє обличчя нашої культури. Ось де немає жодної недолугої реклами – це школа. Зате тішить око пасхальна писанка, годівничка і любовно прибрана територія.

 

    

 

А на стіні школи встановлена меморіальна дошка в пам’ять про молодих українських патріотів, учнів школи № 1, які у 1940-і рр. зазнали жорстоких переслідувань, були ув’язнені в сталінські табори, а їхні родини були на роки вивезені в сибірські заслання.

 

                            

 

Навпроти – такий же затишний і заквітчаний двір для нашої малечі – дитячий садок «Пролісок». У цього дому чудова господиня – завідуюча закладом Тетяна Панасюк, якій у 2016 році вручено відзнаку «За заслуги перед містом».

 

Завершують перший відрізок вулиці будови нашої гордості – Рівненської «художки», яка із 58 років свого функціонування три десятки літ 30 живе і працює на цій старій вулиці в доволі старому приміщенні.

 

Рівненська художня школа ім. А.Мартиненка

 

                             

Відкриття меморіальної дошки 31 березня 2015 р.

 

Два роки тому в пам’ять про багаторічного директора школи, заслуженого працівника культури, лауреата мистецької премії ім. Г. Косміаді Анатолія Івановича Мартиненка (1940-2014) на фасаді учбового корпусу була встановлена меморіальна дошка, а школі присвоєно ім’я художника.

 

                       

Старий будинок художньої школи зберігає рік його спорудження і візерунчату цегляну кладку

 

Дожили до наших днів і старі дерева. Та тополя, чи то вже її стовбур, вже ледь тримається землі, бо його коріння давно струхлявіло і ось-ось може впасти і, не доведи Боже, завдасть якої біди людям! «SOS !» – кричать вчителі «художки», пишуть листи у відповідні інстанції, а «страх» і далі стоїть. Все як у нас – «Поки грім не гряне…»

 

 

Звичайно, фотографувати такі «страшилки» цікаво. Цікаво бачити. як на старому стовбурі чи пеньку зароджується нове життя.

 

               

 

Не тішить око і вигляд на під’їзді до художньої школи – розбитий асфальт, і незмінна картинка із смітниками.

 

  

 

Ось і дійшли ми до будинку № 15 на пр. Миру, який перегородив стару Литовську. Приємно кидається у вічі гарний затишний дворик, де знайшлося місце і квітці, і місцям відпочинку для старого й малого.

 

 

А далі, за багатоповерхівкою, перетнувши пр. Миру, знову потрапляємо на Литовську. Головний старожил в цьому кутку – Рівненський економіко-технологічний коледж НУВГП.

 

 

Все більше нових будинків виростають у Рівному, все менше старих. А якщо одні й другі в сусідстві, то створюють доволі помітний архітектурний контраст.

 

  

 

   

 

   

 

  

 

   

Контрасти на Литовській

 

І знову на шляху вулиці висотка з вул. Кавказької. Саме тут колись перетиналась Литовська з вул. Шевченка (чи ще раніше Омелянівською) і прямувала вона до старого кладовища, навіть трьох, які були на досить великому пагорбі, що називали «рівненським Кавказом».

 

Православне кладовище було там, де зараз знаходиться Державний архів Рівненської області, а далі – єврейське кладовище. Місцеві жителі так і говорили: «Кладовище на Литовській» або «Омелянівське».

 

Місце, де колись був цвинтар на Литовській

 

Його знесли на початку 1970-х років, коли розпочали будівництво великого адміністративного будинку для компартійного обкому. Людей попередили про будівельні роботи і запропонували перенести останки своїх рідних на інші кладовища, пообіцявши всіляку допомогу. Однак, за свідченням рівнян, громадяни робили все самотужки, а хто не встиг викопати рештки, то пішли людські кістки під екскаватор. Це досить сумна історія з нашого минулого.

 

 

На кладовищі, 1950-і рр. Фото з архіву родини Либаків

 

Фото з архіву родини Логвисів

Відрізок Литовської, що йде від Кавказької до вул. Князя Володимира, його ліва сторона забудована (поки що) приватними старими і новими будинками.

 

  

 

Більшість старих дерев’яних будинків були споруджені у 1930-х роках (про це свідчать матеріали архіву). Своїми городами вони виходили на луг р.Усті, яка щовесни розливалася, а тому від затоплення цих господарств оберігав вал, який був насипаний вздовж річки. Про чисту воду, велику і малу рибу, купання в річці, полоскання білизни, джерела, які тут були, залишились лише спогади.

 

А загалом спогадів про історичну Литовську вулицю збереглося чимало. Передусім у тих, хто тут жив. Тепер чимало з рівненських «литовців» розсіялись по світу, але живуть спогадами про рідне місто і вулицю, де пройшло їхнє дитинство.

 

Галина ДАНИЛЬЧУК

 


Хочете повідомити нам свою новину? Пишіть на електронну адресу rvnews.rv.ua@gmail.com. Слідкуйте за нашими новинами в Твіттер і долучайтеся до нашої групи і сторінки у Фейсбук.
Джерело: RvNews   3475