«Небесну сотню? Ні не знаю, я не цікавлюся такими питаннями», - відмахнулася доволі молода панянка.  

   «Ну це герої, вони померли за Батьківщину, але я їх не знаю», - зізнався хлопець на вигляд років 20-22.

   «А про шо ви питаєте? Про Небесну сотню? Ой нє, нє, вибачте»…

                              Після перемоги Майдану Сашко Храпаченко планував одружитися                                     

   Решта відповідей загалом є варіаціями приведених. Пам’ятаємо, мовляв, той час, але, як звати Героїв Небесної Сотні не пам’ятаємо. Найкраща пам'ять виявилася у літнього чоловіка, який пригадав Храпаченка, Харатяна (цитую дослівно – авт.) і те, що Музичко не з Небесної Cотні.

   Можливо, я  занадто багато хочу від людей, можливо, вони і справді зайняті насущними проблемами щоденного виживання, але ж…

 Валерій Опанасюк був татом чотирьох дітей

   З часу масового розстрілу на Майдані Гідності спливло лише три роки, а імена ОЛЕКСАНДРА ХРАПАЧЕНКА, ГЕОРГІЯ АРУТЮНЯНА та ВАЛЕРІЯ ОПАНАСЮКА вже вивітрилися з масової пам’яті. І це навіть попри те, що у Рівному встановлено дві  стелли і численні сіті-лайти, повз які щодня проходять тисячі і тисячі наших земляків… Невже, дивлячись на них у нас, сучасників трагічно загиблих Героїв новітньої України, зовсім нічого не озивається у середині?

            Після смерті Георгія Арутюняна його трирічна донька Ашхен зосталася круглою сиротою

Небесна Сотня жертовно віддала свої життя, аби, пам’ятаючи їх, ми не забули, за що саме стояв Майдан Гідності.  Вони посиротили власних батьків, дружин, коханих, дітей, родичів, друзів. А більшість з нас вже забула навіть імена. Чим далі вони стають усе знеособленіші, перетворюючись на чергові портрети з підручника… А історія, між тим, ніколи не пробачає, коли її забувають…

   Звісно ж, праві будуть ті, хто скаже, що такими, як опитані є далеко не всі наші співвітчизники, що національна та громадянська свідомість за останні роки неабияк зросла…

Березнівчанин Іван Городнюк помер на очах у родини після того, як на Майдані його облило з водомета

   Але чи вказує на це той факт, що лідерами рейтингів популярності і далі лишаються Порошенко, Тимошенко, Бойко, Рабінович, Ляшко? Чи не пояснюється це тим, що ті самі умовні «не всі», які пам’ятають і усвідомлюють подвиг Небесної Сотні і дотепер залишаються у глухій меншості, а більшість – саме та, яка любить по всіх кутках кричати про «зраду» і «все пропало» - і дотепер куди легше розуміє персонажів, які уособлюють все те, проти чого на смерть стояли Герої Майдану…

   У нас і дотепер не виробилася принципового несприйняття корупції (це коли не просто не любиш саме поняття, а і сам не даєш хабарів), кумівства (коли питання влагоджуєш не по блату, а по закону), популізму (гарно говорить дядько, навіщо усе ускладнювати?), рабської меншовартості (а що від нас залежить ? хто переміг, ті і наші…). Звісно, у якоїсь частини все це є, але поки що, на жаль, у цифрах кількість таких людей не набагато перевищує статистичну похибку… А для успішної країни їх потрібна критична більшість!

 На все життя зам’ятати імена ОЛЕКСАНДРА ХРАПАЧЕНКА, ГЕОРГІЯ АРУТЮНЯНА, ВАЛЕРІЯ ОПАНАСЮКА, а також березнівчанина ІВАНА ГОРОДНЮКА – це найменше, що мусить зробити по-справжньому здорова нація… Якщо буде пам'ять, буде і відповідальність за власну невідповідність ідеалам. Без почуття відповідальності життя ніколи не покращується. І винятків не буває…

                                                                                                                                                                                                                                                                                                       Максим КОЛОМИС