Сила творчого духу здатна перетворити найменшу ідею на цілий всесвіт

«Сила творчого духу здатна перетворити найменшу ідею на цілий всесвіт», — народна мудрість.

Підготовка до творчого процесу

Задум написати цей допис просився не раз до моєї творчої допитливості, але чомусь ставав непомітним у думках. Але врешті-решт я здогадався про справжню причину, коли налаштовував свій розум на ноту натхнення. Бо так буває у творчому процесі, коли приходить слушний момент, а ти в мовчанці взагалі розводиш тільки руками…

Здавалося б, натхнення поруч, ось-ось торкнеться задуму — сідай і пиши, але хтось «шепоче»: «Почекай!». І тоді закрадається в душу жадібна суєтність, яка і привласнює творчий процес із задоволенням для своїх потреб. І тільки молитовне усамітнення відсторонює від порожньої метушні, щоб всеохопна радість відразу заповнила оту порожнечу творчим благословенням з Небес. Вся та «катавасія» часто відбувається, коли випадково за різних обставин дізнаюся про конкретну творчу особистість, яку маю дослідити. Відбувається складний процес творення, коли творчий порив відразу проситься шукати спогади, щоб дізнатися про своєрідні штрихи певного життєпису і зафіксувати їх на папері.

Перегортання сторінок спогадів…

Я тільки тепер зібрався з упевненістю розпочати цей документальний нарис, коли знову переглянув подаровану книгу «Творчі мандри через роки…». Я її отримав у дарунок з автографом від цікавої особистості на всеукраїнських творчих просторах України. І вирішив «пройтися» її мандрівними шляхами від Рівного аж до Києва, щоб відчути силу творчого духу тієї особистості. Звичайно, що складнощі виникали в дорозі, бо не мав змоги бачитися з тією людиною віч-на-віч. Але мав велику нагоду ознайомитися з нею через змістовну оповідь від нині покійного побратима по перу, заслуженого артиста України Олексія Заворотнього, бо це його шановний колега. Я саме тоді працював над художньо-документальним нарисом про добродія Олексія, де зрідка навідувався до нього на квартиру, щоб доповнювати творчі штрихи для свого допису.

Але одного разу, перебуваючи в Рівному, наша бесіда з ним набула емоційного характеру: ми довго перегортали сторінки спогадів на життєписній книзі пана Олексія, де кожен висловлював свої жваві думки. При тій докладній розмові він мене ощасливив, коли захоплено розповідав, із блиском в очах, про свого побратима по перу, творчого однодумця, пана Неволова. Я відразу «потрапив у полон» до тієї змістовної розповіді про їхню спільну толоку на творчих началах. Було дуже цікаво почути від відомої особистості про іншу відому особистість без застереження…

І тоді в мою душу наполегливо проникли оглядові слова від пана Олексія, де уже шукали творчого прихистку для дослідницької праці. Я підсвідомо відчував, як замріяні слова уже витали над моїм бажанням, щоб познайомитися з паном Неволовим. Вирішальну роль зіграв той випадок, коли я завершував свій нарис про Олексія Заворотнього («Віддзеркалення душі») і пізніше надрукував у нашій газеті «Гомін і К» у двох номерах (№ 51 та № 52 за 2023 рік).

Боже Провидіння на шляху знайомства

І тільки тепер я на сто відсотків переконався, що це було Боже Провидіння на шляху до знайомства з сучасним корифеєм на театрально-мистецьких просторах Василем Васильовичем Неволовим — українським письменником, драматургом, сценаристом, театрознавцем, перекладачем, лектором, який проживає у Києві. Тоді пан Олексій з кожним разом додавав надію на мою зустріч з паном Неволовим, а сама надія уже подавала руку та пригортала все моє єство. Уже ніяких перешкод не виникало, а навпаки, заохочувало до мистецьких пізнань…

Ми з Олексієм зважилися на тому, що мій допис про нього запропонувати до редакційної ради журналу «Трибуна» (Всеукраїнський громадсько-політичний журнал Товариства «Знання» України і НСЖУ) в електронному варіанті. Я був дуже здивований, коли пізніше дізнався, що пан Неволов входить до редакційної ради журналу «Трибуна». Олексій про те не повідомив мене, а вирішив, щоб це була для мене несподіванка.

Довгоочікуване знайомство на словесному полі

І тільки під час першої телефонної розмови відбулося наше перше знайомство з добродієм Неволовим, де я відчув у кожному слові силу підтримки, яка дарувала впевненість та зігрівала душу своїм незвичайним теплом. Він фахово оцінив мій допис і схвалив до друку. Я тоді безмежно радів за доступне, щиро-переконливе спілкування з видатною особистістю.

На моїх регістрах творчості відбулися яскраві та енергійні дії, які дали поштовх для подальшого спілкування. А коли пан Олексій зателефонував з Рівного до мене в село Дубляни і з радістю повідомив, що мій нарис про нього вже надруковано в журналі «Трибуна» під №3 за 2024 рік, і тоді після короткої мовчанки промовив: «Ще «теплий» примірник уже в мене на столі, де чекає на тебе!». Тоді я ще раз переконався у добродійному вчинку, що заслуговує своїми діями на повагу до пана Неволова. Так, і це його головна християнська риса характеру, яка виявляється у безкорисливому служінні ближньому. А тим паче він своїм влучним словом дав щиру передмову до мого допису, де ще раз підкреслив свою повагу до ближніх. А народився пан Василь, як і більшість добродушних та талановитих дітей, серед сільських краєвидів.

Реалії життєпису та формування таланту

Тільки його село Кудашівка має свої особливості, як територіальні, так і географічні (козацькі вольності), де досі нуртує козацький дух Січеславщини — це історико-географічна назва та патріотична, яку використовували у період Української революції 1917–1921 років. На теперішній час — це Кам’янський р-н Дніпропетровської області. Його життєпис ознаменований виразним багатогранним талантом, аналізуючи його професійний доробок, як невичерпне джерело. Кожна грань його таланту простежується чітко, бо перебуває на видноколі всебачення. А щоб засвідчити це перед читачами, то вдаюся до фахової послідовності отих чинників життєпису, які досі супроводжують його дорогою життя. Насамперед він відбувався та формувався в дитинстві, як прискіпливий слухач та спостерігач, де поступово набував перші свої творчі навички серед простого сільського люду. Бо він часто згадує ті роки, коли опинився в полоні красномовного слова, а саме у своєму селі. На ту пору там часто драматичний колектив ставив українські вистави, а особливо улюблену селянами «Наталку Полтавку». Тоді маленький Василько вже усвідомлював свою присутність, де уже придивлявся до кожного самобутнього артиста. Він мріяв, що і він зможе так сміливо і розкуто перебувати на сцені. А впевненість уже тримала за руку, коли ще не було йому й 5 років, як наважився піти до школи за знаннями вільним слухачем, бо старався бути нарівні зі старшими. Тоді був такий устрій у сільських школах, де навчалися всі разом в одному класному приміщенні, бо післявоєнні роки внесли свої корективи у навчальний процес. А вчителі звернули педагогічну увагу на старанні зусилля заповзятого Василька та офіційно записали на навчання до школи.

Наполегливість до подальшого навчання та багатогранність таланту

Як бачимо, що наполегливий учень успішно надолужив усю програму знань, бо вже після 8-го класу вступив до Дніпропетровського театрального училища, яке з відзнакою закінчив. Ось так і розпочалася творча кар’єра, де він зробив перший пам’ятний крок до театрального мистецтва: його було призначено керівником народного театру на Житомирщині. Уже пізніше активний студент зосереджено спрямовує свої ґрунтовні знання і вступає до театрального інституту ім. І. Карпенка-Карого, а надалі — до аспірантури, де захистив кандидатську дисертацію (кандидат мистецтвознавства). Ось так пан Василь подолав і надалі успішно долає всі труднощі на творчому шляху, де безперечно звеличує і пропагує на цьому суєтному світі головні загальнохристиянські чесноти: віру, надію та любов. Його знання набувають серед провідних фахівців мистецького прошарку та серед простолюддя визнання та поваги. Він згодом стає професором Національної академії керівних кадрів культури і мистецтв, професором кафедри теорії та історії мистецтв Київського національного університету культури і мистецтв, де водночас був проректором з наукової роботи. Впродовж багатьох років професор Неволов працював у центральному апараті Міністерства культури та мистецтв України. Уже понад десять років є головою Київської організації товариства «Знання» України. Він удостоївся бути членом трьох творчих спілок України (НСТДУ (1975 р.), НСЖУ (1985 р.), НСПУ (1997 р.)). А, як письменник, він керує творчим об’єднанням драматургів при Київській організації НСПУ. У його творчому доробку — низка дослідницьких праць, п’єс та перекладів із російської, німецької, болгарської, французької, чеської мов, які успішно поставлені на багатьох сценах театрів України. Василь Васильович Неволов вельми часто очолює і буває членом журі багатьох всеукраїнських та міжнародних фестивалів. Він уже понад чверть століття як заслужений діяч мистецтв України. Його плідна праця на творчих меридіанах поцінована визначними мистецькими нагородами (літературно-мистецька премія ім. І. Котляревського — 1999, медаль «За працю і звитягу» — 2008, премія в галузі театрознавства і театральної критики НСТД — 2013, Всеукраїнська літературно-мистецька премія «Київська книга року» (у номінації «Література у галузі театрального мистецтва») — 2022, Всеукраїнська літературно-мистецька премія «Київська книга року» (у номінації «Драматургія») — 2025), де попереду ще багато успіхів та визнань.

Всеохоплююча людяність митця

А риса характеру, яка виділяє Василя Васильовича серед колег, — це його повсякденна та всеохопна людяність, яка виявляється у простих вчинках до інших: чуйності, доброті, людинолюбстві, гуманізмі, співпереживанні, повазі та милосерді. Він без заздрощів бачить у кожній творчій людині особистість та співчуває у важку хвилину у житті, а в теперішній час повномасштабної війни — це помітно, коли він з самого ранку на інтернет-сторінці звертається до українців зі звучними словами підтримки…

Багата та насичена життєва та творча палітра Василя Васильовича Неволова, яку неможливо повністю охопити людським розумом. «Але те, чого не може людина, під силу Богові» (Євангеліє від Луки 18:27), — так промовив Ісус Христос до учнів. Як бачимо, що Господь благословляє його добрі вчинки на кожному кроці, кожної днини, щоб він примножував силу творчого духу, бо це його життєва місія — змінювати світ на краще. Добродій Неволов є акумулятором натхнення для інших митців, який дає творчу енергію, щоб яскраво світила їхня творчість.

Василь Васильович Неволов — це наш український сучасний корифей на творчих просторах України.

Дякувати Богу, що Він посилає на земні простори таких людей із силою творчого духу.

Автор: Віктор Степанюк,

поет, просвітянин, краєзнавець, член НСЖУ