За що стояв Майдан? Всі знають: за підвищення рівня життя, проти корупції і за те, щоб зміни починати із себе. Нещодавно депутати підтримали в першому читанні проект державного бюджету на 2017 рік, де «випадково» підняли зарплату майже в шість разів. Собі коханим. Спікеру Андрію Парубію і віце-спікерам Ірині Геращенко та Оксані Сироїд її підняли іще вище – до 50 і 45 тисяч відповідно. Це, мовляв, такий стимул працювати сумлінніше і не брати хабарів. А відтак і боротьба з корупцією. І очевидне зростання рівня життя. І, що найголовніше, починання із самих себе. То звідки ж таке обурення?

«Більше цинізму, Шуро, людям це подобається», - прокоментував би ситуацію вічно актуальний Остап Бендер. Приблизно так само її коментують і деякі мешканці будівлі під куполом. А що, мовляв, ми і поліцейським підняли, і міністрам підняли, і прокурорів ощасливили, і антикорупціонерів…  То ж як після цього забути про самих себе? Це ж, вибачте, якими лохами бути треба??

«За 6,5 тисяч на рік можна з голоду померти», - бідкається маститий єврооптиміст Мустафа Наєм. «Низькі зарплати депутатів бувають лише при феодалізмі», - авторитетно докидає його соратник по фракції БПП Олексій Гончаренко. А слухаючи екс-комбата, а нині депутата від Народного фронту Андрія Тетерука не дивина і просльозитися: «Доводиться увесь час їздити за кордон і виглядати при цьому, як український політик. Чому ж треба залежати від того, маю я гроші чи ні? Чому мушу їздити в костюмі, який купив іще два роки тому??»

Радикали, «Самопоміч» і «Батьківщина» за підвищення зарплат не голосували. Теж випадково. У них, бачте, з будь-якою ініціативою провладних фракцій прийнято апріорі не погоджуватися .

Олег Ляшко вважає, що в рази підвищувати собі зарплатню в умовах, коли без грошей сидить вся країна щонайменше аморально. Він та його колеги по опозиції збираються тиснути, аби несправедливе підвищення вже найближчим часом скасували. Такі заяви підтримує і провладний спікер Андрій Парубій, який публічно обіцяє відмінити одіозне рішення не пізніше, ніж першого листопада.

Такі обіцянки сьогодні – не дивина. Їх на всі боки роздають, а потім, не мигнувши оком, не менш переконливо розводять руками, мовляв, ми і так, і так старалися, але ж голосів, бачте, не виявилося…

На запитання, чи готові ті ж «радикали» у випадку чого особисто відмовитися від підвищених виплат, той же Ляшко чесно зізнається: «Я від свого ніколи не відмовлюся. Мені чужого не треба, але і свого я нікому не віддам».

Отак от, нема дурних! А що ж ви хотіли? Бачити світ та й гинути?

Прем’єр-міністр Володимир Гройсман, почувши запах смаженого, подібно біблійному Понтію Пілату поспішає вмити руки: «Хотів би підкреслити, що, якщо такі рішення приймаються, їх треба приймати одночасно із внесенням змін до бюджету. Станом на сьогодні в проекті бюджету жодної копійки на підвищення зарплатні депутатам немає».

Послухати прем’єра, то бюджет, який нардепам роздали, як водиться, лише за годину до голосування, складав хтось інший! А особливо виписані дрібним шрифтом прикінцеві положення, де зазвичай і ховається усе найцікавіше…

Мислячи притомно, виплати народним обранцям, звісно ж, підвищувати треба, однак робити це виключно, виходячи з розмірів прожиткового мінімуму та прогнозів економічного зростання. В умовах, коли мільйони українців змушені животіти на тисячу гривень (і навіть менше!), зростання зарплат законотворців до суми, що складає приблизно 25 «мінімалок» просто не вкладається у голові.

А тим паче, зважаючи на реалії сучасного українського парламентаризму. З висоти парламентської ложі для преси легко помітити, що пустих місць у залі засідань зазвичай не набагато менше, ніж зайнятих. Ті ж, хто на роботу таки приходить не рідко використовують свій час доволі своєрідно:  бронюють чартери на Мальдіви, замовляють брендові вбрання, милуються дівчатами, або і просто безневинно смакують морозивом…

Вести такий от «гідний українського політика» спосіб життя наші парламентарі з властивою їм винахідливістю примудрялися навіть на скромні 6,5 тисяч гривень. Викручувалися так, що і на дорогі авта вистачало, і на костюми з лакшері-бутиків… Дехто навіть на квартиру в центральному районі столиці сяк-так стягався… Звісно ж, не без допомоги грошовитіших родичів: у будь-якій незрозумілій ситуації завжди з’являлися або брат, або теща, або племінник швагра, або раптовий виграш у лотерею…

Байдуже, що за продемонстровану результативність таких «робітників» порядний начальник приватного підприємства другого ж дня погнав би у шию?! Наші нардепи самі – собі начальники! Кажете, народ їх туди делегував? Так народу тепер сильно протестувати не можна. Не знаєте чому? Бо Путін нападе!

Максим КОЛОМИС