На початку року, що минув голова Українського інституту національної пам’яті Володимир В’ятрович у відповідності до закону «Про доступ до архівів репресивних органів комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років» надіслав звернення в рівненський архів СБУ з проханням ознайомитися з особовою справою полковника КДБ Бориса Стекляра.

  Загадковим чином в цей таки час на СБУ у Рівненській області доволі оперативно з’являється судовий позов 93-літнього пана Стекляра, в якому той просить не вживати жодних дій стосовно своєї справи, бо, мовляв, він на то свого дозволу не дає.

  Завважимо, особа, про яку йдеться, без перебільшення, видатна. Він є героєм нарису «Прийшов з війни лейтенант» радянського пропагандиста Теодора Гладкова.

  У творі докладно описано, як навесні 1952 р.  кадебісти під керівництвом капітана Бориса Стекляра закидали гранатами криївку у с. Сухівці, неподалік Клеваня, де тоді саме переховувався творець візуального образу Української повстанської армії, всесвітньо відомий художник Ніл Хасевич.

  Рівненські історики розповідають, що вказана спецоперація у послужному списку рівненського кадебіста була далеко не єдина:  у 1940-50 р.р. він був одним із провідних спеціалістів по боротьбі з українським підпіллям на Рівненщині і навіть мав за це відповідні ордени.

  Розгляд позову Стекляра у суді увесь час затягується та відкладається, а з нею відкладається також і доступ істориків до резонансної папки.

  Після розголосу у пресі з’являється інформація про те, що пан Стекляр, мовляв, прийняв рішення відмовитися від позову. Утім, спроби рівненських істориків затребувати загадкову справу для її дослідження і надалі залишаються безрезультатними. На якісь внутрішні заборони, мовляв, посилаються тепер вже самі працівники СБУ…

  Між іншим, восени на сайті ВГО «Спілка ветеранів та працівників силових структур України «Звитяга» прізвище Стекляра несподівано потрапляє до переліку нагороджених у 2016 р.

   Закрадається мимовільна думка: а що, якщо людину, яку для більшості українців виглядає катом українського генія, у вузьких колах вітчизняних «службістів» просто і далі вважають гідним для наслідування патріархом і дідусем, який навчав їх іще молодими…

Якщо, боронь Боже, все і справді так, то виникає питання, чи є Служба безпеки і справді українською чи і досі відстоює держави, яка благополучно врізала дуба іще 26 років тому?

                                                                                                                             Максим КОЛОМИС